Над медіумами мерехтіла люмінесцентна зона з розмитими, молочно-білими обрисами. Речовина почала відриватися від них і набувати амебоподібних форм. Від маси, що виходила з одного з братів, відірвалося щось на зразок вістря, яке, звиваючися, знову наблизилось до його тіла, схоже на тварину, яка хоче його дзьобнути. На кінчику вістря утворилися два відростки, неначе ріжки великого слимака...
Заплющивши очі, з запіненим ротом, не перестаючи крутитися дзиґою, танцюристи, наскільки це дозволяв простір, почали колом кружляти навколо Маятника; якимось дивом їм щастило не перетинати його траєкторії. Крутячись усе швидше, вони відкинули свої берети, їхнє довге чорне волосся розмаялось, і здавалося, ніби голови їм ось-ось злетять із плечей. Дервіші завивали, як того вечора в Ріо, — гу-у, гу-у, гу-у-у-у...
Білі утворення починали набувати певних форм, одне з них немовби прибрало людської подоби, друге досі було схоже на фалос, на бульбашку, на скляну посудину, третє ж явно скидалось на птаха, сову з великими очами, настовбурченими вухами та кривим дзьобом, схожу на літню вчительку природознавства.
Мадам Олькотт почала допитувати першу з'яву:
— Келлі, це ти?
І зі з'яви залунав голос. Це, безперечно, говорив не Тео Фокс, це був далекий голос, який ледве вимовляв:
— Now... Ido reveale, a... a mighty Secret if you marke it mil...
— Так, далі, — наполягала Олькотт.
Голос провадив:
— This very place is call'd by many names... Earth... Earth is the lowest element of All... When thrice yee have turned this Wheele about... thus my greate Secret I have revealed...
Тео Фокс зробив жест рукою, ніби благав пощади.
— Розслабся і хоч трішки затримай його... — звеліла мадам Олькотт. Відтак вона звернулася до совиної подоби: — Я впізнаю тебе, Кунрате, що ти хочеш нам сказати?
Сова, здавалось, заговорила:
— Alle lu... ja... Allelu... ja... Was...
— Was?
— Was helfen Fackeln Licht... oder Briln... so die Leut... nicht sehen... wollen...
— Ми хочемо, — говорила мадам Олькотт, — скажи нам, що тобі відомо...
— Symbolon kósmou... tâ ántra... kai tân enkosmiôn... dunámeôn erithento... oi theológoi...
Лео Фокс теж був на межі виснаження, голос сови почав завмирати. Лео нахилив голову, насилу втримуючи з'яву. Невблаганна мадам Олькотт звеліла йому триматися і звернулась до останньої з'яви, яка теж набула антропоморфних обрисів.
— Сен-Жермене, Сен-Жермене, це ти? Що тобі відомо?
З'ява взялася наспівувати якусь мелодію. Мадам Олькотт звеліла музикантам стишити гуркіт, танцюристи вже не завивали, але не полишали своїх піруетів, дедалі більше знесилюючись.
З'ява співала:
— Gentle love this hour befriends me...
— Це ти, я впізнаю тебе, — заохотливо сказала мадам Олькотт. — Говори, скажи нам, де, що...
З'ява промовила:
— Il était nuit... La tête couverte du voile de lin... j'arrive... je trouve un autel de fer, j'y place le rameau mystérieux... Oh, je crus descendre dans un abome... des galeries composées de quartiers de pierre noire... mon voyage souterrain...
— Це обман, обман, — закричав Альє, — браття, вам усім відомі ці слова, це з Trés Sainte Trinosophie , це ж я написав, будь-хто може прочитати це за шістдесят франків! — Він підбіг до Гео Фокса і почав шарпати його за руку.
— Зупинись, негіднику, — заверещала мадам Олькотт, — ти його вб'єш!
— Байдуже! — загорлав Альє, стягуючи медіума з крісла.
Гео Фокс спробував утриматися на ногах, хапаючись за своє власне виділення, яке, падаючи разом із ним, розлізлося, шумуючи, по підлозі. Гео впав у калюжу клейкої речовини, яку він не переставав виділяти, і застиг неживий.
— Зупинися, божевільний, — верещала мадам Олькотт, кидаючись на Альє. А тоді до інших двох братів: — Тримайтесь, малюки, вони ще повинні заговорити. Кунрате, Кунрате, скажи йому, що ви справжні!
Лео Фокс, аби врятуватись, силкувався втягнути у себе сову. Мадам Олькотт стала у нього за спиною і стиснула йому скроні, щоб скорити своїй волі. Сова зрозуміла, що ось-ось зникне, і збунтувалася проти того, хто її породив:
— Тьху, тьху, Diabolos — сичала вона, намагаючись видзьобати йому очі. Лео Фокс забулькотів, неначе йому перерізали сонну артерію, і впав на коліна. Сова зникла, перетворившись на бридку твань (із писком пі-і-і, піі-і), в яку, задихаючись, упав медіум і знерухомів, сповитий нею. Розлючена Олькотт звернулась до Тео, який, мужньо тримався:
— Говори Келлі, ти мене чуєш?
Келлі більш не говорив. Він намагався відокремитися від медіума, який тепер верещав, наче йому виривали нутрощі, й пробував утягнути те, що виділив, молотячи руками по порожнечі.
— Келлі, безвухий, не пробуй обманювати знову, — репетувала Олькотт. Але Келлі, неспроможний відірватися від медіума, намагався задушити його. Він приліпився до останнього з братів Фоксів, наче жуйка, якої той даремно намагався скараскатися. Відтак Тео теж упав на коліна, закашлявся, змішуючись із паразитичною істотою, що пожирала його, і покотився по землі, борсаючись, наче охоплений полум'ям. Те, що було Келлі, спершу вкрило його саваном, відтак спустило дух, розтанувши, і залишило його на підлозі, спустошеного і вдвічі меншого, схожого на мумію дитини, забальзамовану Салоном. Ту ж мить чотири танцюристи в унісон зупинилися й замахали руками в повітрі — кілька секунд вони здавалися потопельниками, що стрімголов поринають у глибину, відтак безсило попадали, скімлячи, мов цуценята, і прикриваючи собі голову руками.
Тим часом Альє перебрався назад у Галерею, утираючи піт із чола носовичком, що прикрашав кишеньку його піджака. Він двічі глибоко вдихнув і підніс до вуст якусь білу пігулку. Відтак закликав до тиші:
— Браття, лицарі. Ви бачили, які недолугі фокуси хотіла накинути нам ця жінка. Зосередьмося знову і повернімось до мого плану. Дайте мені годину часу, щоб поговорити з підсудним віч-на-віч.
Мадам Олькотт була поза грою, вона з майже людським болем нахилилась над своїми медіумами. Але ситуацію знов опанував П'єр, який пильнував за подіями, сидячи на троні.
— Ні, — сказав він, — залишається лише один спосіб. Le sacrifice humain! До мене le prisonier!