— Ah non, monsieur. Ah, za... Non, non, monsieur, c'est pas notre boulot. Ici, vous savez, on vend des livres, on peut bien vous conseiller sur des catalogues, mais za... Il s'agit de problèmes très personnels, et nous... Oh, alors, il y a — sais pas, moi — des curés, des... oui, si vous voulez, des exorcistes. D'accord, je le sais, on connaot des confrères qui se prètent... Mais pas nous. Non, vraiment la description ne me suffit pas, et quand mоme... Désolé monsieur. Comment? Oui... si vous voulez. C'est un endroit bien connu, mais ne demandez pas mon avis. C'est bien za, vous savez, dans ces cas, la confiance c'est tout. A votre service, Monsieur .
Обидва покупці вийшли, я почував себе ніяково. Зібравши всю свою рішучість, я привернув увагу старого, кашлянувши, і сказав, що шукаю одного знайомого, який тут часто буває, мсьє Альє. Книгар глянув на мене так, ніби це зі мною він щойно розмовляв по телефону. Можливо, провадив я, він знає його не як Альє, а як Ракоскі, або Солтикофа, або... Він знову зиркнув на мене, примруживши очі, без жодного виразу, і зауважив, що в мене цікаві друзі, з багатьма іменами. Я сказав, що це не має значення, я спитав просто так. Зачекайте, сказав він мені, зараз прийде мій напарник, може він знає ту особу, яку ви шукаєте. Можете присісти, там, у глибині є стілець. Зараз я зателефоную і перевірю.
Він узяв трубку і, набравши номер, почав говорити тихим голосом.
Казобоне, сказав я собі, ти ще дурніший за Бельбо. Чого ти тепер чекаєш? Що прибудуть Вони і скажуть, о-о, який чудовий збіг, приятель Якопо Бельбо, а ходіть, ходіть-но й ви...
Я різко підвівся, попрощався і вийшов. Миттю проминувши вулицю Мантікор, я блукав іншими завулками, аж поки опинився на березі Сени. Телепню, картав я себе, чого ти хотів? Прийти сюди, знайти Альє, взяти його за шкірки і він вибачиться, мовляв, це якесь непорозуміння, ось ваш друг, йому навіть волосина з голови не спала? А тепер їм відомо, що ти теж тут.
Минув полудень, увечері в Консерваторії має щось трапитись. Що мені було робити? Я повернув на вулицю Сен-Жак, час від часу озираючись. У певну мить мені здалося, ніби слідом за мною йде якийсь араб. Але чому я думав, що це араб? Характерною прикметою арабів є те, що вони не схожі на арабів принаймні у Парижі, у Стокгольмі все інакше.
Проходячи повз якийсь готель, я увійшов і попросив номер. Піднімаючись із ключем дерев'яними сходами, які на другому поверсі мали площадку з поручнями, звідки було видно рецепцію, я побачив, як туди увійшов той гаданий араб. Відтак у коридорі я помітив інших людей, так само схожих на арабів. Ясна річ, у цьому районі були тільки невеличкі готелі для арабів. Чого я сподівався?
Я вступив до кімнати. Вона виглядала досить пристойно, був навіть телефон, шкода, що я не знав кому телефонувати.
І там я поринув у неспокійну дрімоту і продрімав аж до третьої години. Тоді вмився і рушив у бік Консерваторію. Мені не залишалось нічого іншого, як увійти до музею, залишитися там після зачинення і чекати півночі.
* * *
Так я і зробив. А за кілька годин до півночі я забрався у перископ і там на щось чекав.
* * *
У деяких трактуваннях Нецах є сфірою Витривалості, Витримки, постійної Терплячості. І справді, нас очікувало Випробування. А в інших трактуваннях Нецах — це Перемога. Чия перемога? Можливо, в цій історії поразок — поразка дияволістів, над якими поглузував Бельбо, поразка Бельбо, над яким поглузували дияволісти, поразка Діоталлеві, над яким поглузували його клітини, — єдиним переможцем поки що був я. Я сидів у засідці в перископі, я знав про інших, а вони про мене — ні. Перша частина мого задуму відбулася так, як я планував.
А друга? Відбудеться вона згідно з моїми планами чи згідно з Планом, який мені більше не належав?
8. ХОД
112
У Храмі Рози і Хреста ми маємо для своїх церемоній та ритуалів дві довгі, гарні Галереї. В одній з них ми розміщуємо моделі та зразки всіх найрідкісніших і найвизначніших винаходів, у іншій — статуї основних Винахідників.
John Heydon. The English Physitians Guide:
Or A Holy Guide, London, Ferris, 1662, The Preface
Я пробував у перископі дуже довго. Мабуть, була вже десята година або пів на одинадцяту. Якщо має щось статися, воно буде у нефі, перед Маятником. Отже, треба приготуватися зійти вниз, щоб знайти схованку і спостережний пункт. Якщо я дістануся туди запізно, коли Вони вже увійдуть (звідки?), мене помітять.
Спуститися вниз. Розім'ятись... Уже кілька годин я не бажав нічого іншого, але тепер, коли міг це зробити, я почував себе спаралізованим. Мені доведеться перетнути зали у темряві, при потребі присвічуючи ліхтариком. Тьмяне нічне світло цідилося з вікон; уявляючи собі, що в місячному сяйві музей стане привидом, я помилявся. На вітринах мерехтіли невиразні відблиски з вікон. Якби я просувався не так обережно, то брязнув би додолу, наштовхнувшись із гуркотом на якесь скло або залізяччя. Я вмикав ліхтарик лише вряди-годи. Час від часу раптове світло відкривало мені якусь голизну, але не тілесну, а голизну гвинтів, гайок, лещат.
А якби раптом я освітив якусь живу присутність, чиюсь постать, посланця Володарів, який дзеркально відтворював мій шлях? Хто б закричав перший? Я напружував слух. Цілком зайве. Я просувався крадькома і зовсім безшелесно. Отже, він теж.
Пополудні я уважно вивчив послідовність розташування зал і був переконаний, що й у темряві знайду сходи. Але зараз я рухався майже навпомацки, втративши орієнтацію.
Можливо, якоюсь залою я проходив уже вдруге, можливо, я ніколи не вийду звідси, можливо, очікуваним ритуалом було саме це блукання між безглуздими машинами.
Насправді я не хотів спускатися вниз, насправді я прагнув зволікати з зустріччю.
Я вийшов із перископа після довгого, безжалісного іспиту сумління, протягом багатьох годин я розмірковував над нашою помилкою останніх років і намагався збагнути, чому, не мавши на те жодної розумної причини, я сиджу зараз тут, шукаючи Бельбо, який опинився в цьому місці з іще менш розумних причин. Але тільки-но я ступив ще один крок, усе змінилося. Тепер, просуваючись уперед, я думав головою іншої людини. Я став Бельбо. І, як Бельбо при завершенні його довгої мандрівки до просвітлення, зрозумів, що кожен, навіть найжалюгідніший, земний предмет слід вважати ієрогліфом чогось іншого і що нема нічого реальнішого, як План. Гай-гай, я був тепер проникливий, мені досить було одного проблиску, одного погляду в спалахові світла, щоб усе зрозуміти. Мене вже годі було одурити.