Маятник Фуко

Сторінка 14 з 191

Умберто Еко

Оскільки на маніфестаціях мені іноді траплялося переходити від одного гасла до іншого, йдучи назирці за якоюсь дівчиною, що схвилювала мою уяву, з цього я зробив висновок, що для багатьох моїх товаришів політична боротьба мала сексуальне забарвлення, а секс — це пристрасть. Я ж хотів бути тільки допитливим. Втім, читаючи книжки про тамплієрів та про різні приписувані їм жорстокості, я натрапив на таке твердження Карпократа: аби звільнитися від тиранії ангелів, володарів космосу, слід робити всякі ганебні речі, позбавляючись боргів щодо Всесвіту та свого власного тіла, і лише скоївши всі ці неподобства, душа може визволитись від власних пристрастей і віднайти первісну чистоту. Коли ми вигадували План, я виявив, що цим шляхом іде чимало прихильників містики, шукаючи просвітління. Ще Алістер Кровлі, якого вважають за найбільшого збоченця всіх часів, — а це означає, що він робив усе, що тільки можна було зробити зі своїми шанувальниками обидвох статей, — за словами своїх біографів, вибирав тільки дуже негарних жінок (гадаю, його чоловіки теж, судячи з того, що вони писали, були не кращі), і в мене залишається підозра, що він ніколи не кохався у повному розумінні слова.

Це, либонь, залежить від зв'язку між жадобою до влади та impotentia coeundi . У мене викликав симпатію Маркс, адже я був певний, що вони зі своєю Дженні кохалися весело. Це відчувається у мирному диханні його прози та в його гуморі. А одного разу в університетському коридорі я сказав, що коли весь час спиш із Крупською, то тобі врешті-решт нічого не залишається, як написати книженцію на зразок "Матеріалізму та емпіріокритицизму". Мене мало не відлупцювали. Високий бурмило з татарськими вусами назвав мене фашистом. Я пам'ятаю його дуже добре, зараз він поголився наголо і належить до общини, що займається кошикарством.

Я пригадую тодішні настрої лише для того, аби відтворити стан своєї душі в той час, коли я почав навідуватися до видавництва "Ґарамонд" і подружився з Якопо Бельбо. Я прибув туди з духом людини, яка бере до рук трактат про істину, лише щоб виправляти його верстку. Я гадав, що, коли цитуєш: "Я той, хто є", найголовніша проблема полягає в тому, де ставити кому — всередині лапок чи поза ними.

Тому моїм політичним вибором стала філологія. У ті роки Міланський університет був ідеальним місцем. Поки в інших містах країни студенти окупували аудиторії і вимагали від викладачів, щоб ті говорили тільки про пролетарську науку, в нас, за винятком декількох інцидентів, діяв конституційний договір чи то пак територіальний компроміс. Революція зайняла зовнішню територію, актову залу та великі коридори, а офіційна Культура, якій було гарантовано захист, відступила у внутрішні коридори та на верхні поверхи і далі говорила своє, ніби нічого й не сталося.

Тож я міг провести ранок унизу, розводячись про пролетарську науку, а пообіддя — нагорі, вправляючись в аристократичному знанні. У цих двох паралельних Усесвітах я почував себе досить зручно і, по суті, не відчував у собі жодної суперечності. Я теж був тої думки, що суспільство рівних не за дверима, але казав собі, що в тому суспільстві теж муситимуть, приміром, їздити потяги (краще, ніж раніше), хоча санкюлоти, що оточували мене, зовсім не вчилися, як кидати вугілля у казан, перемикати стрілки, складати розклади. А хтось же повинен бути готовий водити потяги.

Не без деяких докорів сумління я почував себе Сталіним, що сміється собі у вуса і думає: "Метушіться, метушіться, бідолашні більшовики, поки я вчуся в Тифліській семінарії, однаково п'ятирічний план накреслю я".

Можливо, саме тому, що вранці я жив посеред ентузіазму, пополудні я ототожнював знання з недовірою. Тому мені захотілося вивчати ділянку, яка дасть мені змогу обмежитися задокументованими фактами і відмежуватися від усього того, що залишалося справою віри.

Я почав, майже випадково, відвідувати семінар із середньовічної історії і темою дипломної роботи обрав процес тамплієрів. Історія тамплієрів захопила мене, відколи я вперше кинув оком на документа. У той час, коли йшла боротьба проти влади, мене від душі обурила історія цього процесу, де на основі, м'яко кажучи, непрямих доказів, тамплієрів засудили до спалення на вогнищі. Але невдовзі я виявив, що, відколи їх спалено, цілий натовп мисливців за таємницями шукав їх повсюди, так нічим і не довівши їхнього існування. Таке марнування часу на примари дратувало мою недовірливість, і я вирішив не витрачати часу на мисливців за таємницями, зосередившись лише на джерелах того часу. Тамплієри були орденом ченців-лицарів, який існував, поки його визнавала церква. Оскільки церква розпустила орден, а вона це зробила сім століть тому, тамплієри не могли більше існувати, а якщо вони існували, то не були тамплієрами. Я зібрав список літератури, що налічував принаймні сто книг, але врешті-решт прочитав лише тридцять із них.

Я познайомився з Якопо Бельбо саме у зв'язку з тамплієрами, в Піладе, коли вже працював над дипломом, наприкінці сімдесят другого року.

8

Прийшовши від світла і богів, тепер я тут у вигнанні й розлуці з ними.

Фрагмент, Turfa'n, М7

Бар Піладе в ті часи був вільним портом, галактичною корчмою, де чужопланетяни зі Змієносця, що взяли в облогу Землю, мирно зустрічалися з людьми Імперії, що патрулювали пояс Ван Аллена. То був старенький бар поблизу одного з Навільї , з цинковим прилавком та більярдом; рано-вранці сюди заглядали місцеві водії трамваїв та ремісники, щоб перехилити по склянці білого. У шістдесят восьмому та в наступні роки Піладе став Rick's Cafe Americain, де за тим самим столом борець Руху грав, бувало, в карти з журналістом газети багатіїв, який приходив вихилити чарку, подавши матеріал до чергового номера газети, тимчасом як перші вантажівки вирушали, щоб розвезти по кіосках брехню панівного класу. Але у Піладе журналіст теж почувався визискуваним пролетарем, виробником додаткової вартості, прикутим до ідеологічного конвеєра, і студенти відпускали йому всі гріхи.

Між одинадцятою вечора та другою ночі сюди, бувало, заходили працівник видавництва, архітектор, репортер кримінальної хроніки, який мріяв дістатися до мистецької сторінки, художники Академії Брера, деякі письменники середньої руки та студенти, в тому числі я.