25 листопада
Повірте, дядечку, важко без жалю зректися життя, яке нам властиве. Я повертаюся в Блуа, але моє серце болісно стискається. Я помру і заберу із собою в могилу істини, дуже потрібні людству. Жоден особистий інтерес не оскверняє мого жалю. Чого варта слава для людини, яка знає, що може піднестись у вищу сферу? Я не почуваю ніякої любові до двох складів "лам" і "бер": вимовлять їх над моєю могилою шанобливо чи неуважно, це нічого не змінить у моїй потойбічній долі. Я почуваю себе сильним, енергійним, і я міг би стати могутнім; я почуваю в собі життя таке осяйне, що воно могло б оживити світ, але я наче поміщений у якийсь мінерал — так само, либонь, просвічують крізь мінерал чудесні барви, які переливаються на шиях у птахів з Індійського півострова. Щоб переробити цей світ, треба було б обняти його, обхопити. Але ті, кому щастило отак схопити його й переплавити, хіба не були спочатку коліщатками в машині? Я ж коліщатком бути не міг — мене відразу розчавило б. Магометові — меч, Ісусові — хрест, а мені — смерть у невідомості. Завтра я приїду в Блуа, і через кілька днів ляжу в домовину. А знаєте, чому?
Бо я повернувся до Сведенборга, після того як довго й терпляче вивчав різні релігії; я прочитав усі твори, які сумлінна Німеччина, Англія та Франція опублікували за шістдесят років, і довів самому собі глибоку істинність своїх поглядів на Біблію, які сформувалися ще в ранній юності. Немає сумніву, що Сведенборг підводить підсумок усім релігіям, чи точніше, єдиній релігії людства. Якщо культи й існують у нескінченно розмаїтих формах, то їхній зміст і їхня метафізична структура ніколи не зазнавали змін. Одне слово, людина завжди мала лише одну релігію. Шіваїзм, вішнуїзм і брахманізм45, три перші людські культи, що виникли в Тібеті, в долині Інду та на широких рівнинах Гангської низовини ще за кілька тисяч років до появи Христа закінчили свої війни прийняттям індійського Трімурті. Трімурті — це наша Трійця. З цього вчення утворилися: у Персії — магізм46; у Єгипті — африканські релігії та маздеїзм47; потім кабірізм48 і греко-римський політеїзм. Поки промені культу Трімурті, рознесені по світу мудрецями, яких люди перетворили в напівбогів (Мітру49, Вакха, Геракла та інших), насаджували азіатські міфи в кожній країні, куди вони досягали, в Індії з'являється Будда, славетний реформатор трьох первісних релігій, і засновує свою церкву, до якої й сьогодні належить на двісті мільйонів більше людей, ніж до християнської, проголошує вчення, що згодом живило могутню волю Христа і Конфуція50. Потім підносить свій стяг християнство. Згодом Магомет зливає докупи християнство і маздеїзм, Біблію та Євангеліє в одну книгу Коран, де він пристосовує ці вчення до духовного світу арабів. І нарешті, Сведенборг бере з магізму, брахманізму, буддизму та з християнського містицизму все те, що є спільного, реального та божественного в чотирьох великих релігіях і надає їм, так би мовити, математичного доведення. Для того, хто поринає в ріки цих релігій, не всі засновники яких нам відомі, цілком очевидно, що Зороастр51, Мойсей, Будда, Конфуцій, Ісус Христос, Сведенборг керувалися одними засадами й ставили перед собою одну мету. А останнього з них, Сведенборга, мабуть, назвуть Буддою Півночі. Хай які темні та неясні його книги, в них можна виявити елементи грандіозного суспільного вчення. Його теократія52 чудова, і це єдина релігія, яку може прийняти високий дух. Тільки Сведенборг дає можливість торкнутися божества, пробуджує потяг до віри, він звільняє велич Бога від пелюшок, у які загорнули її інші культи. Він залишив Бога там, де Він перебуває, змусивши притягуватись до нього усі створені Ним речі та істоти через послідовні перетворення, які малюють нам майбутнє ближчим і природнішим, ніж католицька вічність. Він змив з Бога докір, який роблять Йому добрі душі, докір у тому, що Він призначає вічну кару за помилки однієї хвилини, адже в такому порядку немає ні справедливості, ні доброти. Кожна людина має право знати, чи судилося їй жити іншим життям і чи має цей світ якийсь сенс. От я й хочу провести такий дослід. Моя спроба може врятувати світ не менш успішно, аніж хрест Єрусалима і меч Мекки. Обидва ті пророки були синами пустелі. З тридцяти трьох років Ісусового життя нам відомі лише дев'ять; роки його невідомості підготували його славу. І мені — мені теж потрібна пустеля!"
Незважаючи на труднощі такого задуму, я вважав за свій обов'язок спробувати описати Ламберову юність, це приховане від усіх життя, якому я завдячую єдині щасливі години і єдині приємні спогади із свого дитинства. За винятком двох років дружби з Луї, усе моє життя було сповнене тривог і прикрощів. Якщо згодом мене й навідувало щастя, воно завжди було неповним. Я, звичайно, був дуже багатослівним, але той, хто не проникне в глибину серця й розуму Ламбера — ці два слова вельми приблизно виражають нескінченне розмаїття його внутрішнього життя,— навряд чи зрозуміє останню фазу його інтелектуального розвитку, однаково невідому як світу, так і мені, хоча протягом кількох годин я й спостерігав її оккультну розв'язку. Всі ті, у кого ця книжка ще не випала з рук, я сподіваюся, зрозуміють події, про які мені залишається розповісти, події, що якоюсь мірою становлять ніби друге існування цієї людини; чому б не сказати — цього творчого духу, у якого все було незвичайним, навіть його кінець?
Коли Луї повернувся до Блуа, дядько всіляко намагався його розважити. Але бідолашний священик жив у цьому побожному містечку як прокажений. Ніхто не хотів бачити в себе позбавленого сану священнослужителя, який колись присягав Революції. Отож його товариство складали лише кілька осіб, вірних, як тоді казали, переконанням ліберальним, патріотичним або конституційним — до цих людей він іноді ходив зіграти партію у віст або в бостон. У першому такому домі, куди привів його дядько, Луї зустрів молоду особу, яку обставини змушували залишатися в цьому товаристві, осуджуваному людьми великого світу, хоча статок у неї був чималий, і можна було припустити, що згодом вона знайде собі чоловіка серед найвищої аристократії краю.