Гуситська Чехія скинула Люксембуржця з престолу і тепер потребувала нового короля. Ягелло і Вітольд відмовили у проханні; у Чехію, як їх намісник, вирушив Корибутович. Він в'їхав до Золотої Праги в 1422 році, на святого Станіслава.
На столичних вулицях — вигуки радості, крики "віват!". Чарівна музика для пихи і марнославства. Раптом у музиці з'явилися дисонанси, фальшиві тони. У натовпі раптом залунало: "Приблуда! Геть! Не хочемо!" Розчарування і лють, коли замість королівського Граду резиденцією виявився палацик на Ринку Старого Міста. Потім — контакт із Табором. Жижка, його страхітливе єдине око і виціджене з-під настовбурчених вусів: "Вільним людям короля не треба". Прага, зла і грізна, що зачаїлася і гарчить, мов звір.
Це триває тільки півроку. Ягелло, на якого натиснув папа, наказує небожеві повернутися. Корибута, який покидає Прагу, ніхто не затримує, ніхто не прощається з ним зі сльозами на очах. Але політична гра триває далі. До Кракова їдуть чеські посли. З проханням, щоб Корибут повернувся, щоби повернувся у Чехію як postulatus гех. Ягелло категорично відмовляє. Але Корибут повертається. Проти волі короля. У 1424 році, у переддень Благовіщення Марії, він знову в'їжджає в Прагу. Там його титулують "паном". Не "королем". У Польщі він — проклятий і позбавлений честі. У Чехії — не знати хто. Але Корибут дуже хоче бути кимсь. Він планує змови. Шле послів і листи. Щоразу нових послів і нові листи. І в 1427 році стається катастрофа.
Рейневан, який був очевидцем празьких подій 1427 року, не розумів мотивів Корибута. Як і багато хто, він вбачав у молодому литвині кандидата на чеський престол. Тому він анітрохи не розумів, що спонукало майбутнього короля гуситської Чехії змовлятися з людьми, які бачили майбутнє Чехії зовсім інакше, людьми, готовими на будь-які поступки та угоди, аби лише мати можливість повернутися під крильце Апостольської Столиці та в лоно християнства. Потім, після розмов з Флютиком та Урбаном Горном, Рейневан помудрішав і зрозумів, що князьок був просто-напросто маріонеткою. Лялькою, за нитки якої смикали не угодовці, не католицькі пани, а Вітольд. Бо саме Вітольд Кейстутович, великий князь литовський, послав Корибута в Чехію. Вітольдові потрібна була гуситська Чехія рівно настільки, аби не допустити на трон Люксембуржця. Чехія, яка б визнавала верховенство Риму рівно настільки, щоб її монарх був помазаний папою. Іншими словами: Чехія, в якій Вітольд, син Кейстута, міг би стати королем. Коронованим володарем держави, котра сягає від Берліна до Брно, від Ковна до Києва, від Жмуді до Криму.
Змову викрив — перехоплюючи листи — Ян Рокицана, запеклий ворог угодовців. У Страсний Четвер 1427 року вдарили у дзвони, а нацькований Рокицаною натовп рушив на Старий Ринок. Схоплений у палаці Корибут міг говорити про щастя: хоча міський набрід ревів, прагнучи крові, його всього лише ув'язнили, а через кілька днів після Великодня вивезли з Праги. Уночі, замаскованого, щоб вберегти від упізнання і самосуду. У в'язниці в замку Вальдштайн він просидів до пізньої осені 1428 року. Коли його випустили, як подейкують, не без заступництва Ягелла, він не повернувся у Литву. Залишився в Чехії. В Одрах, у Пухали. Як… "Ото ж бо й воно, — подумав Рейневан. — Як хто?"
— Дивишся, — озвався Сигізмунд Корибут. — Я знаю, що ти думаєш.
— Прокоп зневажає мене, — продовжив він, помовчавши. — Після приїзду він перекинувся зі мною лише парою слів. Уся розмова не протривала й два отченаші. Навіть бургграфа він удостоїв тривалішої бесіди. Навіть конюших.
Рейневан мовчав.
— Не може мені забути Праги, — буркнув Корибут. — Але я вимагаю поваги, чорт забирай! Належної поваги! Я князь! В Одрах стоїть тисяча польських лицарів. Вони прибули сюди на мій виклик! Якщо я звідси піду, вони потягнуться за мною! Не залишаться в цій проклятій Богом країні, навіть якби Прокоп і благав їх навколішки!
— Пан Ян з Краваржа, — розпалювався князь, — прийняв причастя під обома видами і зараз є союзником Табора. Хто його до цього привів, якщо не я? Пан на їчині вів переговори зі мною, з князем. З Прокопом він би взагалі не говорив, не простягнув би руки до таборських головорізів і душогубів! А в бік неотесаних пражан навіть би не плюнув! Союз із Краваржем — моя заслуга! І що я за це маю? Подяку? Ні! Зневагу за зневагою!
Цілком спантеличений Рейневан спершу розвів руками, потім вклонився. Корибут шумно набрав повні груди повітря.
— Я був їхнім останнім володарем, — сказав він уже спокійніше. — Останнім володарем Чехії. Після того, як мене ганебно прогнали, вони вже не знайшли нікого, кого могли б за такого визнати й проголосити. Вони могли мати королівство з добрим ладом і правлінням, яке було би в злагоді з християнським світом, але воліли потонути в хаосі.
— А все завдяки моїй родині, — гірко додав він. — Дядечко Йогайло хотів моїми руками тягати каштани з вогню. А дядечко Вітольд мене уміло використав. Весь час лякав мною Люксембуржця і водночас принаджував чехів. Але ж це він, Вітольд, сконтактував мене з Римом. За його настановою я клявся папі, що зроблю Чеське Королівство знову християнським, що все гуситство зведу до дрібнесеньких змін у літургії. Що забезпечу верховенство Апостольської Столиці над Чехією і поверну Церкві все майно. Я обіцяв Святому Отцеві те, що мені наказав обіцяти Вітольд. Тому саме Вітольд повинен сидіти у Вальдштайні, на Вітольда слід накласти анафему і позбавити всього. А натомість це я там сидів, мене прокляли, мене всього позбавили. Я хочу за все це сатисфакції! Компенсації! Хочу щось за це мати! Щось мати і кимсь бути! І доб'юся цього, йобана мать!
Корибут заспокоїв себе глибоким вдихом, втупився в Рейневана.
— Доб'юся цього, — повторив він. — А ти мені в цьому допоможеш.
Рейневан стенув плечима. Він навіть не збирався вдавати покірливість. Добре знав, що, будучи під протекцією Прокопа, він стає недоторканним, що ніхто, навіть такий запальний, як Корибут, не посміє образити його — і навіть пальцем торкнутися.
— Ви, князю, зволите мене переоцінювати, — холодно сказав він. — Я не бачу, в який спосіб я міг би бути для вас корисним. Хіба шо ви, князю, нездужаєте. Я медик. Тож якщо у реалізації ваших планів, князю, вам заважає стан здоров'я, я готовий прислужитися.