Я неспiшно поїхав назад в Паркiнґтон, в своєму старому, вiдданому Iкару, який так спокiйно, бадьоро, працював для мене. Моя Лолiта! Ще валялась з 1949-го року одна з її заколочок в глибинi "шкiрянкового" вiддiлу. Ще пливли блiдi метелики, тягненi з ночi сифоном мого свiтла. Ще тримались, спираючись на костури, темнi амбари там i тут по шосе. Ще їздили люди дивитись фiльми. В пошуках ночiвлi я проїхав повз вiдкрите драйвiн-кiно. В мiсячному бiлосяяннi, аж мiстичному в порiвняннi з несвiтлою й безформною нiччю, гiгантський екран косо входив у пiтьму дрiмотних, нi в чому не винних полiв, i на ньому вузьке видмо пiдiймало пiстолет, розчиняючись як в мильнiй водi при все бiльшому кренi неблизького вже свiту — ось наступної вже митi тополиний ряд заховав безплотну жестикуляцiю.
35.
Я залишив Спочин Безсонних Ловцiв близько восьмої ранку й провiв деякий час в мiстi. Мене здоганяла думка, що я — недосвiдчений кат i можу схибити.
Менi, наприклад, подумалось, що, можливо, набої в обоймi знесилились за тиждень бездiяльностi; я замiнив їх новенькими. Я так ґрунтовно викупав дружка в мастилi, що тепер не мiг збутися чорного мерзоття. Я оповив його ганчiркою, як покалiчений член, i ужив iншу ганчiрку, на те, щоби впакувати жменю запасних куль.
На дорозi мене наздогнала гроза, та коли я доїхав до зловiсного замку, сонце вже горiло, як мужнiй мученик, i птахи кричали серед промоклого, димливого листя. Гостi роз'їхались. Витворний i ветхий будинок стояв, нiби в пеклi, вiдбиваючи власний мiй стан, адже я мимоволi вiдчув, торкнувшись ногами гнучкого й непевного ґрунту, що я перебiльшив у сенсi пiдкрiплення.
На мiй дзвоник вiдповiла нашорошена iронiчна тиша. В вiдкритому гаражi втiм свояцько стояло авто — цього разу чорний повiз, схожий на лiмузин трунаря. Я спробував грюкнути дверним кiльцем. Нiкознову. З нестримним ричанням я штовхнув дверi — i, о диво! Вони посунулись, як у середньовiчнiй казцi. Тихенько закривши їх за собою, я пройшов крiзь просторий i вельми негарний вестибуль; кинув погляд у вiтальню праворуч; помiтив там кiлька ужитих бокалiв, вирослих з килима; вирiшив, що господар усе ще в себе в спальнi.
Що ж, поповземо нагору. Моя правиця стискала загорнутого в ганчiрку дружка, лiвиця похлопувала по липкiй балюстрадi. В останнiй з трьох спалень, якi я оглянув, хтось явно провiв нiч. Була якась особлива кiмната, майже без меблiв, але з просторими й глибокими дзеркалами й бiлими ведмежими шкурами на слизькому парапетi. Були й iншi покої. Мене осяяла гарна думка. Якщо та коли з'явиться господар (пiшов, може, погуляти для моцiону в парк або сидить у сховi), було б слiд через мою загальну нестiйкiсть i те, що процес винищення може затягнутись, завадити милому партнеровi замкнутись в ту чи iншу кiмнату. Тому, впродовж п'яти хвилин принаймнi, я ходив — у ясному безумствi, тихо-нестямний, зачарований i вщент п'яний мисливець, — i повертав ключi в замках, вiльною рукою кладучи їх в лiву кишеню. Будинок, такий старий, уможливлював бiльшу самотнiсть, нiж дають сучаснi елегантнi коробки, де подружнiй парi доводиться ховатись в уборну — для потреб планового продукування дiтей.
Дещо про уборнi. Я вже схотiв замкнути третю спальню, як господар вийшов з сусiднього клозету, лишивши по собi шум короткого каскаду. Закрут коридору не мiг мене затулити цiлком. З сiрим обличчям, iз набряками пiд очима, з розвiяним пухом навколо лисини, та все ще цiлком пiзнаваний кузен дантиста проплив повз мене в фiалковому халатi, вельми схожому на один з моїх. Вiн мене або не помiтив, або взяв за негiдну уваги, нестрашну галюцинацiю й, показуючи свої волосявi литки, попрямував сомнамбулiчною ходою сходами вниз. Я пiшов за ним у вестибуль. Вiдкривши й рота, i вхiднi дверi, вiн подивився в сонячну пройму, як той, якому нiбито почувся непевний гiсть, котрий подзвонив i пiшов потiм. За цим, далi iгноруючи привид у дощовику, милий господар увiйшов у маленький будуар через хол по другий бiк вiтальнi. Знаючи, що вiн там тепер мiй, i не бажаючи поспiшати, я залишив його там i пiшов через вiтальню в напiв-бар, напiв-кухню, де я пальцями розбинтував маленького бруднюка, стримлячи не заплямити мастилом хрому — здається, я використав не той продукт, мастило було як дьоготь, i страшенно беручке. Iз властивою менi прискiпливiстю, я перемiстив голого дружка в чисту нiшу i пройшов через вiтальню в хол. Мiй крок був, як я вже зазначив, пружний — мабуть надто пружний для успiху справи; та серце моє тьопалось вiд хижого радiння й, пам'ятаю, як хрумкнула коктейльна чарочка пiд ногою.
Милий господар зустрiв мене в турецькому будуарчику.
"А я все думаю, хто ви є?", заявив вiн високим хриплим голосом, зануривши руки в кишенi й уп'явшись у якийсь пункт на пiвденний схiд вiд моєї голови. "Ви часом не Брюстер?" Тепер було ясно, що вiн ширяє в якомусь туманi i перебуває цiлком в моїй владi. Я мiг дозволити собi погратися з мишеням.
"Звiсно", вiдповiв я чемно. "Je suis Monsieur Brust re. Потеревенимо може, перш нiж почати".
Це йому сподобалось. Його чорнi, як плямка, вусики, здригнули. Я скинув макiнтош. Був я весь у чорному — чорний костюм, чорна сорочка, без краватки.
Ми опустились один проти одного в глибокi крiсла.
"Знаєте", сказав вiн, скребучи м'язисту, шершаву, сiру щоку й показуючи в кривiй усмiшцi свої дрiбно-перлистi зуби, — "Ви не такий вже схожий на Джека Брюстера. Я хочу сказати, що подобизна не є надто точною. Хтось менi казав, що в нього є брат, який служить в тiй же телефоннiй компанiї".
Зацькувати його нарештi, пiсля всiх цих лiт каяття й лютi... Бачити чорнi волоссячка на його пухлих руках... Ковзати цiлим стооччям по його лiлових щiчках i волохатих грудях, передчувати пробоїни й руду, й музику мук... Знати, що тримаю цього напiв-оживленого, напiв-людячого блазня, цього злодiя, який в содомський спосiб поласував моєю ясочкою — о, моя ясочко, це було нестерпною втiхою! "Нi, нажаль, я не брат Брюстера, — й навiть не сам Брюстер".
Вiн нахилив голову зi ще бiльш задоволеним виглядом.
"Ну ж бо, вгадай ще, блазню".
"Чудово", сказав блазень, "отже, ви не прийшли вiд телефонної компанiї менi набридати цими несплаченими фантастичними розмовами?" "А ви що, нiколи не телефонуєте?" "Прошу?" Я сказав, що менi здалось, що вiн сказав, що вiн нiколи...