Людвіг Чотирнадцятий здивовано зиркнув на неї.
– Я сам голодний, – сказав він. – До речі, кого тобі більше шкода – мене, що замкнутий у клітці, чи пса, що гуляє собі на волі?
– І все ж мені здається, що ти повинен віддати м'ясо Максиміліанові, – знов сказала Тутта Карлсон. – Ось послухай...
Вона щось зашепотіла Людвігові на вухо, і тоді він усе зрозумів.
– Ти майже така хитра, як лис, – похвалив він її.
– Хитріша, – сказала Тутта Карлсон. – Я ж не думаю на Опудало, що то Привид, а на Людину, що то Опудало... Але більше я тебе не дражнитиму. Я сховаюся в цих кущах, поки прийде Максиміліан.
Довго чекати їм не довелося. Тільки згас день і спали сутінки, Максиміліан з'явився біля клітки.
– Який я радий, – загарчав він. – Сьогодні спатиму спокійно, бо знаю, що ти замкнений.
– Хіба ти не голодний? – ласкаво спитав Людвіг Чотирнадцятий.
Пес уп 'явся в нього очима.
– Голодний. А що тут дивного? – сказав він, вишкіривши зуби. – Діти віддали тобі найкращі шматки м'яса, які звик одержувати я.
– Знаю, – відповів Людвіг Чотирнадцятий і прикинувся сумним. – Тому я й залишив найсмачніші шматки для тебе. Он глянь у миску. Я не хочу, щоб ти через мене голодував.
Максиміліан підійшов ближче до клітки. Так. Людвіг казав правду. В мисці лежало кілька найкращих шматків м'яса. Максиміліан облизався.
– Будь ласка, їж, – припросив його Людвіг Чотирнадцятий. – Відчиняй дверцята й заходь. Колись ти мене пригощав вечерею, а сьогодні – я тебе.
Максиміліан не повірив йому.
– А що, як ти мене обдуриш? – завагався він.
– Хіба може таке лисеня, як я, обдурити такого хитрющого пса, як ти! – відповів Людвіг Чотирнадцятий.
Максиміліан засміявся. Що за дурниці! Звичайно ж, лисеня хитре, але щоб обдурити старого Максиміліана ще раз. ... Ні, це неможливо. Максиміліан одімкнув клітку і, не кваплячись, зайшов усередину.
– Сідай до вечері, – припрошував Людвіг Чотирнадцятий.
Голос його був спокійний, але серце калатало. Ще трішечки...
– Дякую за запросини, дякую за запросини, – мурмотів Максиміліан, – Що є кращого за ситий шматочок м'ясця на вечерю!
Він підступив до миски і раптом... Людвіг Чотирнадцятий миттю вистрибнув із клітки й зачинив за собою дверцята. Тутта Карлсон випурхнула з–під кущика, і вони разом замкнули клітку.
– Агей, що ви робите! – заскавулів Максиміліан. – Я не хочу сидіти під замком у курячій клітці. Ану випустіть мене!
– Смачного, – засміявся Людвіг Чотирнадцятий. – Даруй, що я не можу зостатися й скласти тобі товариство. Мені пора додому. Може, переказати моєму татові вітання від хитрого Максиміліана?
– Цить! – гарикнув пес. – Ось я тобі зараз дам! Ой–йо–йой, ну й сердитий же я!
Людвіг Чотирнадцятий і Тутта Карлсон удвох дісталися до курника.
– Тисячу, мільйон разів дякую за допомогу, – мовив Людвіг.
– Ет, нема за, що, – відповіла Тутта й сором'язливо схилила голівку аж до землі. – Це ж через мене тобі так не щастить!
Людвіг Чотирнадцятий ужеи й забувся чого він сюди йшов. Ага, щоб погратися з Туттою Карлсон!
– Сьогодні ми не погралися, то, може, ще коли зустрінемося? – спитав він.
– Залюбки, – відповіла Тутта Карлсон. – Але чим далі від подвір' я. Бо Максиміліан таки захоче тебе провчити.
– То можна гратися біля огорожі, там, де ми зустрілися вперше, – запропонував Людвіг Чотирнадцятий.
Тутті Карлсон ця пропозиція сподобалась. І перше ніж вона зникла в курнику, де мешкало безліч їі сестер, братів та інших родичів, вони домовилися зустрітись завтра.
Відтак Людвіг Чотирнадцятий поквапився додому. Вже зовсім стемніло, й він розумів, що тато Ларсон страшенно гнівається. Так воно й було. Коли Людвіг зайшов до вітальні, тато Ларсон сидів у кріслі. Він вийняв годинника з нагрудної кишені й насупився.
– Знов пізно, – пробурчав він. – Звісно, лиси на полювання ходять уночі, але ж ти ще дитина і повинен о цій порі вже спати.
– Сьогодні було так багато пригод, – похвалився Людвіг Чотирнадцятий.
– Ну–ну, – усміхнувся тато Ларсон. – Ти бачив мого давнього недруга Максиміліана?
– Авжеж, і не тільки його, – жваво відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Мене спіймав один дядько, і я став дитячою іграшкою, а тоді мене замкнули в клітці, а тоді ми з Туттою Карлсон обдурили Максиміліана і...
– Людвігу, дитино моя, – урвав йоґо Ларсон, – Щось тобі сниться багато снів.
Людвіг Чотирнадцятий опустив хвоста.
– Це правда, тату, – мовив він.
– Так, це правда: тобі сниться багато снів, – повторив тато Ларсон. – На добраніч!
Розділ десятий
Людвіг Чотирнадцятий і Тутта Карлсон часто зустрічалися на галявці біля огорожі.
Звісно, це була чудернацька пара: лисеня й курча. Але їм удвох було цікаво, вони вигадували нові й нові ігри.
Найбільше вони любили гратися в школу. Одне з них вилазило на пеньок і було за вчителя. Друге вмощувалося на траві й слухало.
Людвіг Чотирнадцятий навчав Тутту Карлсон того, що сам перейняв у Лабана: всього про лісову рослинність. Він розказував, які ягоди можна їсти, щоб не болів живіт. Застерігав свою подругу від грибів, що мають гарні, в білий горошок шапочки. Ті гриби звуться мухомори, і вони дуже отруйні. А ще Людвіг показував Тутті, як треба розпізнавати сліди.
Тутта Карлсон розказувала Людвігові Чотирнадцятому про всіх мешканців свого подвір'я. Про рослини, які вирощують у саду і які корисно споживати. Про людей і про те, як їх остерігатися, щоб не спійматись.
– Обіцяй, що ти ніколи не прийдеш до курника нас красти, – боязко попросила Тутта Карлсон. – Я ж знаю, що лиси люблять курятину.
– Ніхто з нашої родини вас не крастиме, – врочисто пообіцяв Людвіг Чотирнадцятий. – А ти обіцяєш, що скажеш мені, коли люди надумають улаштувати лисячі лови?
Тутта Карлсон пообіцяла.
Коли Людвіг Чотирнадцятий зустрічався з Туттою, то з нори він зникав із самого ранку, а повертався аж смерком.
– Що ти робиш день у день? – якось поцікавився тато Ларсон.
– Граюся зі своєю товаришкою, – відповів Людвіг Чотирнадцятий. – І багато чого навчився.
– Це добре, – мовив тато Ларсон. – А як звати твою товаришку?
– Тутта Карлсон, – відповів Людвіг Чотирнадцятий, сподіваючись, що тато більш нічого не питатиме. Бо він передчував: татові не сподобається, що його син грається з курчам.