Хвилі йшли важкими олов'яними горами. Піна клоччям стікала з їх грив, коли здіймалися вони над бортами, ладні звалитися на рибальський баркас. Тепер усі зусилля скерували рибалки на те, щоб стати впоперек хвилям і не потрапити на скелі.
А вздовж берега гуркотіло щось божевільне, наче сотні гармат відстрілювалися від наступу вирів. Море стало каламутне від мулу. Сутеніло. Дрібний дощ леденив змучених рибалок і заступав густим туманом обрій, де світив маяк на вершині Кастелі і другий — на сході, на мисі Святого Іллі.
Ані зір, ані вогнів. Тільки гучнішав гуркіт бурунів, сповіщаючи про те, що баркас невпинно наближається до загибелі. Рибалки напосідали на опачини, але що могли вони вдіяти проти стихії!.. Жахливий вал підхопив баркас, розгойдав і кинув на скелі. Нур'ялі плигнув у море, і коли нова хвиля кинула його до берега, рвонувся вгору, щоб не розбитися. І раптом повиснув у повітрі. Одійшла водяна гора, а він висів, зачепившись за камінь. Нур'ялі не пам'ятав, як видерся кручею, як упав на землю без духу.
Загинули брати Медже і троє невільників. Нур'ялі довго був між життям і смертю, а потім Халіль покликав його на суд.
І розсудив мудрий каді [150] так, як наказує закон Магометів, викарбуваний у серці його, і як підказала совість, голос аллахів.
Нур'ялі мусить сплатити збиток: ціну баркаса, невільникір і невода, що загинув у вирі, а також половину влову, який здобули рибалки. А що не було в Нур'ялі ані срібних аспрів і грушів, ані золотих дукатів, чи то мідних акче і пара, — забрав Халіль його поле, забрав вівці й кози — і влилися вони непомітною краплиною в незчисленні отари мурзакові, а сам Нур'ялі мусив, як невільник, працювати в Халіля два роки.
Раз на місяць Халіль відпускав Нур'ялі до Чабан-Таша відвідати дружину й сина. І з мукою бачив Нур'ялі, яка прозора й виснажена стала його Есме та маленький Асан, позбавлений молока й чубурека. Есме не скаржилася, але по краплині випльовувала молоде життя разом із кров'ю і харкотинням і незабаром лягла в рідну землю, загорнута в білий саван без швів, як вимагав закон Магометів.
І вслід за Есме пішов у рідну землю маленький Асан, хоч як пестила, хоч як годувала його Шафіге, сестра Нур'ялі. І залишився Нур'ялі сам, як стовп на роздоріжжі, як камінь у безкраїх степах.
Минув ще рік. Відслуживши Халілеві мало не весь свій борг, повернувся Нур'ялі в спорожнілу саклю, де ніхто не чекав на нього з гарячою чорбою, не пік йому в фуруні коржів і не сидів у сутінках на порозі, очікуючи на нього.
І не знав Нур'ялі, з чого почати: з усіх кутків дивилися на нього злидні, шкірячи беззубі щелепи. Почне він підрізувати виноград, а вітер підхопить і кине в море останню сорочку, почеплену біля порога. Запалить піч, а єдина коза забіжить до cyciднього городу і лається, верещить стара Тайфіде, вимагаючи сплатити за спаш.
— Одружися, Нур'ялі, — радила Шафіге, потай зустрічаючись із братом біля джерела мудрого шейха. — Чоловік подарує тобі на господарство двійко ягняток, а я цапеня і квочку з курчатами, та ще й лантух борошна. Поки був ти в Халіля, я ж полола й поливала твій город. Отже, будуть у тебе й сині баклажани, і огірки, і квасоля, і дині...
Але Нур'ялі тiльки зітхав.
— Ех, Шафіге! Навіщо ти знов про це! Нема в мене грошей на агарлик [151] і на весілля. Та й хто з хазяїв віддасть жебракові дочку? Он дивись: уся сорочка в лахмітті. Соромно на люди вийти.
Наступного дня Шафіге принесла голку й нитки і, лагодячи сорочку братові, розповідала:
— Прийшла до нас циганка Кайтмаза. Скаржилася, як обдурив її Сафар. Розпитувала й про тебе. Я розповіла, як тобі скрутно, і просила поворожити на тебе. А вона, замість ворожити, каже: "Допоможи братові: є в Сафара невільниця. В неї на нозі карбункул, тому її ніяк не виведеш на продаж. А жінка вона здорова, вродлива і, як людина, дуже хороша: добра, розумна, працьовита. Хай Нур'ялі купить її. Буде в нього робітниця й господиня. І це буде втроє дешевше, ніж весілля, агарлик і подарунки нареченій".
— З глузду з'їхала твоя Кайтмаза, — обурився Нур'ялі. — Людині нема чого їсти, а вона — невільницю.
— Навпаки, — образилася Шафіге. — Сафар поїхав, а бранка залишилася в Омира. Омир не хоче її годувати. Він ладен віддати її за двісті аспрів. Ти ж подумай, це ціна пари овечок.
— А що, як вона не видужає? Що тоді робити з калікою.
— Видужає, — запевняла Шафіге. — Її вкусив дорогою тарантул, а ми виготуємо масть із морської трави. Це ж чарівна штука — ця масть.
Нур'ялі всміхнувся.
— Ех, Шафіге, Шафіге! Хороша ти в мене, сердечна, але ні в чому ти мені не допоможеш. Доведеться кидати Чабан-Таш та йти до Каффи у вантажники.
— Ні, Нур'ялі, ні! — не в жарт злякалася Шафіге. — Я все влаштую. Я наказала Кайтмазі забігти ще раз. Надвечір повертається вона до Каффи — я піду разом з нею подивитися на цю бранку. А що, коли вона справді хороша людина?
Тепер стривожився Нур'ялі. Невже Кайтмаза ладиться завести Шафіге до притулку розпусти? Від неї можна всього сподіватися. Стурбований, змусив він сестру заприсягтися пророком, що вона нікуди не піде з дому, і залишив її, подякувавши за турботи.
Але Кайтмаза не брехала. Вона зненавиділа Сафара за те, що він продав Настю, не дочекавшись Гасанової відповіді, і думала помститися, видравши Горпину з його лабет. Навмисно приклала вона до її ноги звичайне горіхове листя, що відбирає жар, але не лікує карбункул і, запевняла Омира, що доведеться відняти їй ногу. Довідавшись про лихо Нур'ялі, вона надумала вбити двох, зайців — продати йому Горпину за дурничку і цією послугою сплатити Шафіге свій борг.
А Шафіге не знала, що й робити. Порадилася з Медже, з Джевгер, із Салтанет, і вони ухвалили допомогти товаришеві дитячих років. Медже дала срібну обручку, друга — золотий дукат із шапочки; третя — гаптовану маграму [152]. І зібралося більше, ніж запросив за Горпину Омир. Досвідченим оком оцінила Кайтмаза зібране. Так, цього, певно, вистачить. Залишиться навіть Кайтмазі з дочкою. І, зав'язуючи свій клунок, Кайтмаза знову і знову наказувала, щоб Нур'ялі конче приїхав у п'ятницю до Каффи.
Нур'ялі справді часто возив туди човником садовину й городину, сплачуючи отак рештки свого боргу Халілеві. І на цей раз наказав йому Халіль відвезти на базар двісті запашних динь і кілька caпeтів персиків та інжиру.