— Аллах з Міріам і з усіма іншими. Попарубкую ще з рік, поки Медже ввійде до нашої саклі, — рішуче відрізав Ібрагім і вийшов на вулицю.
Сабіха довго дивилася йому вслід і обурено хитала головою.
— Ось вона, дитяча вдячність! Дбаєш щоб було їм якнайкраще, а причарує якась відьма, — і гинуть всі материні турботи. Де ж він її, безсоромницю, бачив?! Де вони зустрічаються на ганьбу правовірним?!
Минав повільно час, і Ібрагім твердо стояв на своєму, і мати потроху скорялася, і, коли розквітнув кермек і обсипалися золоті порошинки виноградного цвіту, прийшли до бідної, але охайної саклі Ахметової сивобороді свати з гаманцем, повним золота, і шовковою хусткою для заручин.
Медже була сирота. Старший брат її, рибалка Ахмет, і дружина його, Шафіге, були їй за батьків. Побачивши сватів, маленька небога Субан вихором вбігла до жіночої половини.
— Тіточко Шафіге! Тіточко! Прийшли сватати нашу Медже!
— Та й слава аллахові, якщо за хорошу людину, — відповіла Шафіге, не кидаючи роботи.
А Медже зблідла від хвилювання і тихо вийшла на галерейку, щоб звідти почути, що кажуть свати.
Знаючи звичай, Ахмет запросив сватів на міндер [188], почастував кавою і наргіле і чекав, щоб вони заговорили самі.
— Добрий тютюн росте цього року на радість правовірним, — повільно говорив старший сват, сивобородий Омер.
— І виноград рясно квітнув, хай буде благословенне ім'я аллахове і пророка його, — підтакнув другий, бо не личить поважним людям з порога починати про справи.
— А ось, як вам цей тютюн, — казав Ахмет, знімаючи з полиці маленьку скриньку. — Я купив цього насіння в рибалок з "того берега", — хитнув він головою на море, що здіймалося в глибині бухти блакитним трикутником і вилискувало на сонці золотими казковими рибками.
Старий Омер випалив люльку і упевнено хитнув головою.
— Чудовий тютюн. Навіть кращий; ніж з городу Вехбі-бакана. І, витримавши довгу паузу і перезирнувшись зі своїми супутниками, урочисто звернувся до господаря:
— Не будем дурно гаяти часу, Ахмете, бо ніхто не поверне безплідно втрачених хвилин, як не збере розсіяного у повітрі диму від наргіле. Прийшли ми до, тебе, сине Сулейманів, по волі аллаха, хай буде святе і благословенне ім'я його. Прийшли сватати твою сестру за Ібрагіма, сина Алі. Гадаю, що ти нам не відмовиш, бо ніхто в усьому Чабан-Таші не скаже злого слова про Ібрагіма і почесну родину його.
Ахмет давно догадувався, кого кохає Медже, і зрадів вигідному сватанню, та, про людське око, залишився байдужий. — Ніхто, — схилив він голову, коли свати замовкли. — Якщо так судилося, — буде справа. Але я не можу розпочати торгу, не спитавши Медже і дружини, що заступає матір нареченій.
— Авжеж! Авжеж! — відповіли свати. — Так наказує звичай і серце. Піди спитай Шафіге, спитай і саму наречену.
— Ох, Ахмете, боюсь я, — що відмовить Медже Ібрагімові, — з лукавою іскрою в очах відповіла Шафіге. — Дивись, як підглядає вона у віконце нашої оди [189]: на ногах не встоїть від хвилювання.
Очі Шафіге сміялися. Знала вона, що спить Медже і бачить уві сні красеня Ібрагіма, але маленька Субан не зрозуміла жарту і палко заступилася за Медже:
— Та що ти, тіточко Шафіге! Медже навіть співає пісень за Ібрагіма і червоніє, як ягода кизилу, коли хтось згадає про нього. Та й тіточка Горпіне каже, що кращого, нареченого не знайти їй у цілому світі.
— Мовчи, дзига! Поклич нам Медже, — мимоволі розреготався Ахмет.
— Я що ж... Як вам завгодно... Хай буде так, як судилося... Кисмет [190], — белькотіла Медже, коли брат спитав її згоди.
А очі тривожно й запитливо ловили погляд Ахметів, серце тремтіло і завмирало пораненою пташкою. І коли Ахмет вийшов до сватів, знов кинулася Медже до галерейки, стискаючи на грудях амулет, недавно куплений у Кайтмази.
Довго торгувався Ахмет із сватами. Вони давали за Медже тридцять п'ять гасене, а Ахмет вимагав п'ятдесят.
— Вона — красуня, вона рукодільниця, — твердив він уперто. — Вміє вона вишивати і по-нашому, і по-турецькому. Навіть по-козацькому навчилась від Горпіне. А як співає Медже! Наче іволга у лісі, наче весняний струмочок в горах.
Медже холола від жаху, прислухаючись до цього торгу. Невже Ахмет не поступиться?! Невже, не збавить кілька гасене?! Адже ж світло тоді й довіку потьмариться... А сивобородий сват все тягне своє, повільно погладжує бороду і пускає крізь ніздрі хмари запашного кучерявого диму:
— Але ж Медже не має посагу. Ібрагім бере її без нічого, як устрицю з мушлі. Адже ж він міг би засватати красуню Джевгер або ще й іншу багачку. Ніде йому не відмовлять.
Ахмет не поступався і твердо гнув своє. Він знав, що Ібрагім кохає Медже, і відчував себе на певному грунті. На десять гасене він справить весілля, а за решту купить пару буйволів та сплатить податки. Звідки взяти рибалці враз стільки золота?! Адже ж, поки Субан підросте, мине ще п'ять років. І він торгувався, як міняла на ринку.
І тремтіла від жаху Медже, холола, поки Ахмет вихваляв її голос і вміння ткати килими і полотно, варити і прясти шовк і вовну кашмірських овець.
Кінець кінцем сторгувалися на сорок гасене, і вимовив Ахмет заповітне слово:
— Єдине слово, єдин аллах. Медже — ваша.
Свати розв'язали гаманець, висипали гроші на розстелену хустку бруського шовку — подарунок нареченого засватаній дівчині. І, тремтячи від щастя, кинулася Медже до своєї дівочої скрині і витягла кашемірову шаль, що ховала вона з дитинства про такий випадок. Двадцять днів працювала Медже від зорі до зорі, готуючи подарунок своєму нареченому. Найкраще вийшов весільний пояс "учку", на лікоть завширшки і на три лікті завдовжки, З прозорої тканини шере. Довго і ретельно добирала Медже опряди кращого кокозького шовку перламутрово-ніжних відтінків, а потім довго вигадувала візерунок, вкладаючи в нього таємний зміст, і вишила малюсінькі кинджали, застромлені у ніжні чайні троянди, переплутані гнучкими стеблинками, листям і пуп'янками. Це визначало, що закохана жінка готова власним тілом заслонити коханого від удару кинджалом і покірливо впасти йому до ніг, проколота лезом, як квітка.
На весільному рушнику вишила Медже вірш з алькорана. Кисет оздобила кавказькими басаманами, зашивши в денце золотий дукат. Сорочку прикрасила найтоншим вирізуванням та мережками, а хустку для носа вигаптувала золотою та срібною биттю за старовинними візерунками, що передаються з покоління в покоління, з роду в рід.