І, наче прокинувшись від довгого сну, вибухла юрба лютим ревом, наїжачилася шаблями і кулаками.
— Бий його!
— Камінь на шию!
— Шаблями!
— У вир!
Сагайдачний мимоволі відступив, тремтячими руками мацаючи груди.
— Панове! Заспокойтеся, панове! — пронизливо завищав Бурдило.
Та голос його розтанув у реві юрби.
Бильця і сходи тріщали під десятками рук і ніг. Потоком вулканічної лави суне юрба. Блищать шабельні леза. Східці підламуються і падають разом з першими лавами. Але на тих, хто впав; сунуть інші, такі ж розлючені.
В цю мить з боку причалу влетів на майдан загін кінноти старого гречкосія, з яким перешіптувався Бурдило. Шаленим чвалом врізався він у юрбу. Юрба мимоволі роздалася. Лайка і рев переплуталися з рідкими пострілами. Десь важко охнула гармата і обсипала голоту картеччю. І все змішалося, переплуталося, завирувало навколо...
Старшина скористалася з нагоди, кинулася з майдану і потягла з собою очманілого гетьмана.
Холодний сизий Дніпро широкий, як озеро. Білий сніг облямовує його своїм пухким хутром. Риплять кочети. Старшина забула поважність і, відкидаючись горілиць, глибоко й міцно загрібає воду.
Бурдило сидить біля стерна і боязко зиркає на Базавлук. А Базавлук потроху тане у сивій імлі. Старий боїться погоні. Але порожньо на причалі і на березі. Тільки повільно зникає біля протилежного берега порон з кіннотою їх рятівника-гречкосія..
Сагайдачний сидить поруч, мовчить, дивиться в одну точку. Він приголомшений. Несвідомим рухом скидає він шапку, витирає чоло рукавом, і на його голову спадають мокрі сніжинки.
Повільно пливуть повз човен руді і білі береги. Плавно наближаються острови, скелі, піскові коси і руді очерети. А Сагайдачний не рухається, навіть не курить люльки, уперше спробуваної на каффських руїнах.
— Вже коли бог задумав когось згубити — так перш за все позбавляє його доброго розуму, — з докором хитає головою Бурдило. — Треба було враз заткнути йому пельку, згодившись на переділ землі. Ну, сказав би слово я, другий, третій... Почали б сперечатися, як воно буде... В кожного розпалилися б очі... Ми б говорили, що треба спочатку переміряти землю, щоб понарізувати стільки ланів, скільки козаків... А тому списати всіх до єдиного списку, щоб кожного викликати за ним. Тягни, мовляв, жереб, щастя своє... Та на цю музику пішло б три роки, все'дно нічого б не вийшло... А ти...
Але Сагайдачний навіть не зиркнув на Бурдила.
— Не руш, — смикнув його Танцюра. — Хай очуняє.
Проїхавши кілька миль, старшина причалила до берега і заночувала на хуторі в Танцюриних родичів. Сагайдачний їв, пив і рухався, як сновида. Повечерявши, ліг він, аби залишитися самому, уникнути запитань і співчутливих поглядів. Але все пережите надломило його, і тільки голова його торкнулася подушки, заснув він глибоким сном.
Прокинувся він пізно. Біля ганку вже стояли осідлані коні, але ніхто не наважився розбудити колишнього гетьмана.
— Хай спить. Уві сні сила вернеться, або щось вигадає він доброго, — махав руками Танцюра на нетерплячих.
— Цікаво, що тепер на Базавлуку, — тривожно зітхали вони.
— Відома річ що: обрано п'яницю Бородавку або цю гадину Барабаша, щоб йому весни не діждати... Заварив Сагайдак кашу — і не з'їсти. Ну, нічого: що було, те бачили, а що буде — побачимо.
Розмова старшини розбудила Петра Конашевича. Приємна млість м'яко й тепло огортала відпочиле тіло. Радісно випростався він, і раптом, наче льодова бритва, різонув його спогад:
Він більш не гетьман!
О, як зараз радіють нетяги, як лихословлять, як гуляють по шинках, святкуючи свою перемогу!.. І як полегшено зітхнуть татари і турки, коли караванники або чумаки принесуть новину про падіння Сагайдак-бея.
А магнати і старий Жолкевський і пальцем не ворухнуть, щоб врятувати того, хто словом і шаблею був завжди вірний короні. Хіба зрозуміють, хіба пожаліють вони Сагайдачного!..
Жалість!
Та хіба не образлива жалість Петру Конашевичу? Вона гірша за ляпас в устах бундючних панів, а на чесне співчуття невистачить у них ані шляхетності, ані обачності. З Сагайдачним рахувалися, запрошували його до своїх палаців, але вітали як гетьмана, як потрібну, хоч і чужу, людину, а коли він вже не гетьман — всі двері зачиняться перед ним.
Що він тепер? Проводир без племені? Отаман без війська? "Полковник Київського полку". А якийсь п'яниця Бородавка тримає його булаву!
— У, собака! Гірший від Барабаша. Дістав отаманську пайку, і того йому мало. Гетьманської забажалося.
Їдка, як вапно, ненависть стискає серце Сагайдачного таким болем, що хвилину він не може дихнути. А найжахливіше те, що він не знає, за що вхопитися, куди кинутися, що робити.
Їхати? Куди? Навіщо? Зустрічати людей, які не знають про його падіння? Приймати привітання гетьманові, на які він вже не має права? Або ловити в поглядах зловтішну цікавість і бажання роз'ятрити рани його...
А сонячний ранок блищить за вікном, і високо у скляному синьому небі проходять білі каравани хмар. За стіною шкварчить підсмажена ковбаса, дзеленчать ножі, чарки, остроги; гомонять хазяї з Бурдилом і Танцюрою. Час вставати на нові муки й образи...
Сагайдачний поквапливо зводиться на ноги, одягається, миється і виходить з світлиці, удаючи, що поспішає. Це принаймні рятує його від зайвих розмов.
І знову степ, безкраїй степ у рідкій щетині бур'яну. Коні мчать дружно, і, насунувши шапку на брови, колишній гетьман підострожує коня.
Що робити? Скоритися? Скласти руки, наче старезний дідок, не здатний до боротьби? Проти цього вся гордість його ставала дибки! Але як загнуздати голоту, повернути собі втрачену владу?!
Полковник Київського полку!.. А може, й цей полк піддасться обіцянкам Бородавки?! Проте київські козаки надто заможні. Але що можуть вони вдіяти проти Січі, проти багатотисячного моря нетяг? Братство? Але для братства ціни на рибу і шкіри та старостинські побори важніші від січових справ. Магістрат? Крамарі? Що може їм запропонувати вигнанець за допомогу і підтримку? Та й що може вдіяти магістрат і навіть всі магістрати разом проти дикого вільного кубла на Базавлуку?!
Опівдні небо затяглося млою. Розтанув іскристий блиск снігів. Дмухнув холодний, пронизливий вітер. Коні втомилися. А Сагайдачний все підострожував свого коня і не помічав, що той хитається від втоми.