— Але ж наші стосунки були завжди чисті!
— Не сумніваюсь у цьому ні на хвилину, — промовив Баррі. — Але ж саме в цьому й полягає весь жах наклепу: кожен може вірити чи не вірити йому.
Престо схопився за голову і вигукнув:
— Від цього можна збожеволіти! Невже вона вирішила відмовитися й од артистичної кар'єри? Адже вона відразу дістала те, про що даремно мріють мільйони людей...
— Славу, гроші, хочете ви сказати? — перебив Баррі. — Честь людини дорожча від слави і грошей. Принаймні ми з Еллен так думаємо.
— Я думаю так само, — з деяким незадоволенням відповів Престо. — Але це втрата для мистецтва, для людей.
— Ви самі колись розповідали мені, що якась психопатка просила вас зберегти свою потворність, вашу невигойну рану для мистецтва і людей. І ви цілком розумно відповіли їй тоді, що така вимога безглузда і егоїстична.
Престо розумів правдивість цих доводів. Він був пригнічений і обеззброєний.
Вони сумно дивились один на одного. Нарешті, Престо сказав:
— Що ж ви з нею думаєте робити?
— Стати невідомими, виїхати туди, де нас ніхто не знає, і жити скромно і непомітно... І ще Еллен просила передати, що вона щиро бажає вам щастя і ніколи не забуде вас... Я не сумніваюсь, що вона нікого більш не полюбить, Еллен не така дівчина. Але життя її розбите. — Баррі підвівся і простягнув Престо руку, яка тремтіла від хвилювання. — Дякую вам, містер Престо, за все, і прощайте.
— Але хіба я не можу побачити її, попрощатися з нею? — вигукнув Престо.
— Для неї це було б занадто тяжко. Вона вже виїхала з дому.
І Баррі нетвердою ходою людини, яка глибоко страждає, вийшов з кімнати.
Престо опустився на стілець і стис голову руками.
Увійшов Себастьян, зітхнув, трохи потоптався біля дверей і сказав:
— Міс Кей поїхала, а містер Баррі замовив автомобіль.
— Я знаю, Себастьян, — відповів Престо, не відриваючи рук од голови.
Себастьян не виходив, він зітхав біля дверей.
— Я знаю також, про що ти хочеш запитати мене, — сказав Престо. — Міс Еллен і містер Баррі виїхали зовсім. Весілля не буде. Ми знову лишились удвох із тобою, старина.
В кімнаті на якийсь час настала тягуча і нестерпна тиша. Потім, немовби забувши про те, що в кімнаті Себастьян, Престо сказав сам собі вголос:
— А втім, ні. Тепер я не один. Правда, вороги завдали надзвичайно тяжкого удару. Ну що ж, цим самим вони тільки допомогли мені ще ясніше визначити свій шлях. Тепер мене вже ніхто не зіб'є, — я мститиму і боротимусь до останнього подиху.
Себастьян із страхом і повагою дивився на палаюче обличчя Тоніо, сповнене рішучості і гніву.
© БЄЛЯЄВ О. Р. Людина, що знайшла своє обличчя: Науково-фантастичні твори. — К.: Молодь, 1959. — 488 с. — (Бібліотека пригод та наукової фантастики).
© ФЕДОСЕНКО О. М., переклад з російської, 1959.