Іхтіандр мимоволі посміхнувся.
— Цілком!
— Ну й чудово! Ось ти вже починаєш мені вірити — отже, ми домовилися. Так, золото потрібне мені. І коли виявиться, що його на "Мафальду" стільки, скільки вартий твій перловий скарб, то я негайно відпущу тебе в океан, як тільки ти принесеш мені золото. Та ось у чому біда: ти не зовсім віриш мені, а я тобі. Я боюсь, що відпущу тебе у воду без ланцюга, а ти пірнеш і...
— Якщо я дам слово повернутися, я додержу його.
— Я ще не мав нагоди пересвідчитися в цьому. Ти не любиш мене, і я не здивуюсь, якщо не додержиш свого слова. Але ти любиш Гуттієре, і ти виконаєш те, про що вона попросить тебе. Правда? От я й домовився з нею. Вона, звичайно, хоче, щоб я відпустив тебе. Тому вона написала листа і дала його мені, щоб полегшити тобі шлях на волю. Тепер тобі все зрозуміло?
Все, що говорив Зуріта, здавалось Іхтіандрові переконливим і ймовірним. Проте Іхтіандр не завважив, що Зуріта обіцяє відпустити його на волю лише тоді, коли побачить, що на "Мафальду" стільки золота, скільки вартий його перловий скарб.
"Адже щоб порівняти їх, — міркував собі Зуріта, — Іхтіандр муситиме — я вимагатиму цього від нього — принести свої перли. А тоді в моїх руках будуть золото "Мафальду", перловий скарб і Іхтіандр".
Але Іхтіандр не міг знати, про що думав Зуріта. Відвертість Зуріти переконала його, і юнак, повагавшись, згодився.
Зуріта зітхнув з полегшенням.
"Цей не обдурить", — подумав він.
— Ходімо швидше!
Іхтіандр хутко піднявся на палубу і стрибнув у море.
Матроси побачили, що Іхтіандр кинувся в море без ланцюга. Вони одразу ж зрозуміли, що він поплив добувати затонулі скарби "Мафальду". Невже Зуріта один заволодіє всіма багатствами? Гаяти часу не можна було, і вони кинулись на Зуріту.
В той час коли команда переслідувала Зуріту, Іхтіандр почав оглядати затонулий корабель.
Крізь величезний люк верхньої палуби юнак проплив униз понад трапом, що нагадував східці великого будинку, і опинився у великому коридорі. Тут було майже темно. Тільки тьмяне світло сіялося крізь розчинені двері.
Іхтіандр заплив у одні з цих розчинених дверей і втрапив у салон. Великі круглі ілюмінатори ледь освітлювали величезний салон, що міг вмістити не одну сотню людей. Іхтіандр сів на розкішній люстрі і поглянув навколо. Це було дивне видовище. Дерев'яні стільці і столики спливли вгору і погойдувались під стелею. На невеликій естраді стояв рояль з відкритою кришкою. Підлога була встелена м'якими килимами. Лакована обшивка стін з червоного дерева місцями пожолобилася. Коло однієї стіни стояли пальми.
Іхтіандр відштовхнувся від люстри і поплив до пальм. Раптом він спинився вражений. Назустріч йому пливла якась людина, повторюючи його рухи. "Дзеркало", — догадався Іхтіандр. Це величезне дзеркало займало цілу стіну, невиразно відбиваючи у воді всю розкіш салону.
Тут даремно було шукати скарбів. Іхтіандр виплив у коридор, спустився на одну палубу нижче і заплив до такого ж розкішного і величезного, як і салон, приміщення, де, мабуть, був ресторан. На буфетних полицях і стойках, біля стойок на підлозі валялися пляшки з вином, банки з консервами, коробки. Тиском води деякі пробки були загнані всередину пляшок, а бляшані коробки — пом'яті. На столі ще була сервіровка, але частина посуду, срібні виделки й ножі лежали розкидані на підлозі.
Іхтіандр почав пробиратися в каюти. Він побував уже в кількох каютах, опоряджених за останнім словом американського комфорту, проте не помітив жодного трупа.
Лише в одній каюті третьої палуби він побачив роздуте тіло, що гойдалося під стелею.
"Мабуть, пасажири врятувалися на шлюпках", — подумав Іхтіандр.
Та, спустившись ще нижче на палубу, де містилися пасажири третього класу, юнак побачив жахливу картину: в каютах тут було багато трупів чоловіків, жінок і дітей — білих, китайців, негрів та індіанців.
Команда пароплава намагалася врятувати насамперед багатих пасажирів першого класу, покинувши бідноту напризволяще. В деякі каюти Іхтіандр не міг добутися, бо двері були щільно забиті трупами. У паніці люди душили одне одного, захаращували своїми тілами вихід, позбавляючи себе останньої можливості врятуватися.
У довгому коридорі повільно гойдалися трупи. Вода вливалася у відкриті ілюмінатори і розгойдувала розпухлі трупи. Іхтіандрові стало моторошно, і він поспішив виплисти з цього підводного кладовища.
"Невже Гуттієре не знала, куди посилає мене?" — думав Іхтіандр. Невже вона могла вимагати, щоб він, Іхтіандр, вивертав кишені у мерців і нишпорив у їхніх чемоданах? Ні, цього вона не могла зробити! Очевидно, він знову опинився у пастці Зуріти. "Я випливу на поверхню, — вирішив Іхтіандр, — і вимагатиму, щоб Гуттієре вийшла на палубу і сама підтвердила своє прохання".
Мов риба, плив юнак нескінченними переходами від палуби до палуби і незабаром виринув на поверхню.
Він швидко наближався до "Медузи".
— Зуріта! — гукнув він. — Гуттієре!
Але йому ніхто не відповідав. Мовчазна "Медуза" похитувалась на хвилях.
"Куди вони всі поділися? — подумав юнак. — Що це, нова пастка Зуріти?" Іхтіандр обережно підплив до шхуни і видерся на палубу.
— Гуттієре! — гукнув він ще раз.
— Ми тут! — почув юнак голос Зуріти, що ледве долинав з берега.
Іхтіандр озирнувся і побачив Зуріту, який обережно визирав з прибережних кущів.
— Гуттієре захворіла! Пливи сюди, Іхтіандре! — кричав Зуріта.
Гуттієре хвора! Він зараз побачить її. Іхтіандр плигнув у воду і швидко поплив до берега.
Юнак уже вийшов з води, коли почув приглушений голос Гуттієре:
— Зуріта бреше! Рятуйся, Іхтіандре!
Юнак прожогом завернув назад і поплив під водою. Лише відпливши далеко від берега, він виринув на поверхню й оглянувся. Йому здалося, ніби на березі майнуло щось біле.
Може, то Гуттієре вітала його визволення. Чи ж побачиться коли він з нею?..
Іхтіандр швидко поплив у відкрите море. Вдалині він побачив якесь невеличке судно. Оточене піною, воно прямувало на південь, збиваючи воду гострим носом.
"Далі від людей!"— подумав Іхтіандр і, глибоко пірнувши, зник під водою.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
НОВОЯВЯЕНИЙ БАТЬКО
Бальтазар, повернувшись з невдалої подорожі на підводному човні, був у похмурому настрої. Іхтіандра не знайшли, Зуріта десь зник разом з Гуттієре.