В таборі з допомогою Союзу Визволення України розгорнулась культурно-національна освідомлююча праця. Лекції читали відомі професори, — як С. Смаль-Стоцький, Василь Сімович, О. Охрімович, а також М. Чайковський, син відомого письменника, автора історичних повістей, Андрія Чайко-вського. Великий вплив і на О. П. мали ці лекції. Це ще більше підсилювало знання своєї історії, літератури, культури взагалі. Він і тут пише свої поезії і з великим успіхом виступає з ними на сцені. А його п'єску "В Тарасову ніч" ставили й по інших таборах полонених, а в 1917-му році, заходами Союзу Визволення України, її було надруковано у Відні. Там же, у Відні, виходять його збірки поезій "Під небом чужим" та "З великих днів" (обидві в 1917 р.). Пізніше "Під небом чужим" перевидано було в Києві.
З постанням української держави, з допомогою СВУ, він з десятьма інших полонених з великими перешкодами через Петроград пробирається на батьківщину.
Повернувшись до Києва, Олекса Варавва продовжує підвищувати свою освіту: студіює й закінчує Вищий економічний інститут. Одночасно багато часу віддає справі перекладів. За час між двома війнами, як він розповідав, він переклав понад 50 різних опер. Вони заповнювали репертуар сімох тодішніх оперних театрів України. Він переклав також 15 оперет, переважно з німецької та французької мов. Якось у розмові зі мною, ще дома, Олекса Петрович сказав жартома, що коли б усі ті друковані переклади, що він іх зробив, покласти на великий віз, то добра пара волів не зрушила б воза з місця. Чимало з тих перекладів і досі йдуть в театрах України, тільки тепер не згадують автора перекладів, хоч відомо, що перекладач вносить до твору третину своєї майстерности.
Працьовитість нашого літератора бачимо і в написанні безлічі віршів та низки оповідань для дітей, що друкувалися в еміграційній пресі. А в 1961-му році, коштом українського робітника-чорнороба, Маркіяна Чорнокосинського, вийшла велика збірка віршів та прози для дітей і молоді під назвою "Сходить сонце". Це видання, що має 272 сторінки, автор подарував мені з написом: "Моєму найдорожчому Другові Дмитрові Васильовичу Нитченкові. О. Кобець. Квітень 1961 року. В Америці".
Крім цього видання, на еміграції вийшли такі його книжки: "Снігурі", "Сова", "Про золотого зайчика", "Борис Му-л ярчук".
У 1934-му році, ще в Україні, Олекса Кобець видав роман "Люлі — люлі, дитино", а також сценарій під цією назвою та інший — "Червона хустина", які були сфільмовані, але останній був конфіскований як націоналістичний.
Ще в Німеччині і живучи вже в Австралії, майже з самого початку я листувався з Олексою Петровичем. З тих милих листів мені відомо, що він мав ще не друкований роман "Коли вишні цвітуть" та велику збірку віршів, мабуть, для дітей.
Як бачимо, доробок нашого автора досить великий і різноманітний, хоч тут не згадуємо ще багатьох його статтей, фейлетонів, гуморесок, що друкувалися по журналах та газетах. Його перу належить і текст улюбленої пластової пісні "Від синього Дону до сивих Карпат", яку поклав на ноти композитор Михайло Гайворонський.
В Америці Олекса Кобець з родиною оселився в Боффа-ло, де також брав участь у громадському й культурному житті: викладав у школі та на курсах для Пласту і СУМу, багато уваги й любови віддавав своїм онукам. Місцеві українці дуже шанували свого письменника. У 1959-му році місцева Громада дуже гарно відзначила 7С-річч : О. П. спсція-льним літературним вечором, де зібралося багато людей.
За два роки до смерти Олекса Петрович захворів, був частково спаралізований і мусив користуватися для руху
стільцем на колесах. Життьовий шлях цієї милої патріотичної людини закінчився вночі з 4-го на 5-ге вересня 1967-го р.
Знав я Олексу Петровича протягом багатьох років, зберігаю багато його щирих і цікавих листів. І яка буде шкода, коли родина та прихильники творчости Олекси Варавви-Кобця не спроможуться видати збірника спогадів та повне видання творів покійного, який цілком на це заслуговує.
БОРИС АНТОНЕНКО — ДАВИДОВИЧ
Нещодавно нашому видатному письменникові Борисо-
Давидовичу минуло 82 роки з дня народжен-
ня і 59 років літературної творчости. І, незважаючи на цю поважну дату в житті всім відомого літератора, що належить до тих перших, що почали писати свої талановиті твори за перших пореволюційних років, українська преса на рідних землях жодним словом не згадала про цю дату та про нашого літератора. Тож годиться, хоч коротко відзначити цю варту уваги подію в літературному житті.
Почавши свою літературну діяльність майже 60 років тому, письменник пройшов довгий і складний життьовий шлях, позначений не тільки творчими успіхами, а й тяжкими поневіряннями, такими характеристичними для багатьох талановитих творців української літератури. Тож і не дивно, що сьогодні, як кажуть "за творчим варстатом" він лишився один з небагатьох, що починали разом творчий шлях у літературу в перші пореволюційні роки. Борис Дмитрович здобув собі заслужене почесне місце. Найкращим доказом цього є той факт, що навіть його давні твори, написані 40-50 років тому, витримали іспит часу і сьогодні читаються з непослабною цікавістю, ставши вартісним першоджерелом у вивченні складних процесів на Україні, зокрема в перші по-
революційні роки.
Дмитрович Антоненко-Дав місті Ромнах на Полтавщи
машиніста-залізничника. Це сталося в Засуллі, на околиці Ромен, і його мати та баба Олена раділи, що народився
хлопчик.
сам письменник, час його народження стався
пише
межі
Шевченкове
Петербурзі гримнув був міністер Валуев: "Не было, нет и
может!"... та вже
шоі
Давидович
Юлії Максимівни Яновської, походив з Сорочи-[ій підставі її старші брати, його дядьки, пізніше
теж
го і теж з Сорочинець. Але Борис Дмитрович не надавав цьому ніякого значення, його більше цікавив батьків рід, де з оповідань діда Олександра, якийсь предок, козак Антоненко, визначався такою фізичною силою, що голіруч задавив ци-^".^пгп прттмрпя. який вийшов з послуху свого господаря
Б. Аптоненко-Давидович 1978 p.
и, замість показувати свої штуки, став трощити тин у Анто-ненковому дворі. Відтоді вражені односельці прозвали сила-ня Давидовичем, що стало спочатку йому за вуличне про-звисько, а далі приросло до офіційного прізвища.