Понад 20 років гуляв Кармелюк, караючи жорстоких кріпосників, аж поки в наслідок зради жінки свого спільника, Оляни, був забитий у засідці 1835 року.
Тож роман Ґжицького, що правдиво змальовує все життя й боротьбу Устима Кармелюка, справляє сильне враження і читається, як документальний твір. Автор провів українського Робіна Гуда — Кармелюка, від народження до смерти через безліч його злигоднів, втеч, боротьби, мандрів, показавши всі жахи кріпацької дійсности й безправ'я царського ладу. Дарма, що тема попереднього історичного роману про опришка Олексу Довбуша дуже подібна, автор зумів знайти нові фарби й майстерність відобразити цю дійсність інакше, і в цьому його заслуга.
В цьому романі знову трапляються русизми, які, певно, автор "придбав" на далекій півночі в холодній Республіці Комі, де він поневірявся багато років, хоч він ніколи не був опришком, але засуджений був жорстокіше, як за царського ладу.
Тож "ріжуть вуха" такі русизми або кальки з російської мови, як "захищать" (боронити), "голодовка", "не здоб-рувати", "посилає за допомогою", "поляна", "людей ганяли за грибами" (по гриби). Також автор зловживає словами чоловічого роду в давальному відмінкові, даючи закінчення у, а не —ові, як "командиру" замість "командирові", "хаму" замість "хамові" тощо.
Володимир Ґжицький, який належить до старшої Генерації письменників, пройшов великий і складний творчий і життєвий шлях, зазнав багато і незаслуженого горя, лишив нам, крім власних творів, багато перекладів з польських письменників, як клясиків, так і сучасних. Серед них окремі твори Адама Міцкевича, Юліяна Словацького, Болеслава Пруса, Казімєжа Тетмаєра, Ґабрієлі Запольської та інших, хорон, ні співчуття родині не висловила навіть Спілка пись-
У 1973 р. наш автор написав спогади під назвою "Великий сонях". Видавництво "Радянський письменник" прийняло їх до друку. Наприкінці того ж року вони мали вийти з друку: автор зробив уже коректу, з дня на день чекав, що одержить свою книжку спогадів, назву яких в-во змінило на "Мої побратими". Але несподівано "Літературна Україна" принесла сумну вістку, що Володимир Ґжицький помер 19 грудня 1973 р., на 79-му році життя. Відомо, що ще за тиждень до смерти автор почував себе добре, писав про це й авторові цієї розвідки — і враз серце спинилось. Можна припускати, що після численних арештів серед письменників та діячів української культури, що відбулися в 1973 р., коли В. Ґжицький зробив уже коректу своїх спогадів і вони мали вийти, дехто з репресованих був у числі згаданих у спогадах, а тому й книжку було заборонено. А для слабого здоров'я автора спогадів це могло бути великим ударом, що й спричинило несподівану смерть. Це припущення підтверджують ще й ті факти, що по смерті В. Ґжицького у пресі було тільки коротке повідомлення письменника Романа Лубківсь-кого про життєвий і творчий шлях покійного, але ні про похорон, ні співчуття родині не вислоовила навіть Спілка письменників.
Лише недавно київська "Літературна Україна" між іншим згадала, що серед літературної спадщини Володимира Ґжицького ще зберігаються недруковані твори, а серед них і спогади про письменників "Мої побратими". Але не згадано, чому їх зняли з друку в момент виходу книжки, коли помер автор.
Подаючи цей огляд життя і творчости Володимира Зе-ноновича Ґжицького, цього щирого патріотичного письменника, необхідно підкреслити, що в його особі наша література мала талановитого творця великих епічних полотен, оповідань і п'сс, але, на жаль, безпідставне 21-річне заслання та подальші обставини не дали йому можливости віддати всю свою енерґію й майстерність рідній літературі й народові.
ПРО ОЛ. ВАРАВВУ (КОБЦЯ) ТА ЗУСТРІЧІ З НИМ
( 1889 — 1967 )
В житті часто так буває, що, прочитавши випадково твір якогось письменника, відразу стаєш прихильником його творчости і перечитуєш все, що з'являється з-під його пера. До певної міри так трапилось і з творчістю письменника Олекси Петровича Кобця. Правда, мені не вдалося прочитати всього доробку цього автора, зокрема перших його збірок поезій, але те, що довелося читати, лишило тривале враження.
Ще будучи школярем, скоро по Першій світовій війні, пораючись у скрині свого дідуся на Полтавщині (а скриня була повна старих книжок та журналів), натрапив я на невеличку книжечку — драматичний етюд О. Кобця "В Тарасову ніч", Це був віршований твір, написаний ще в австрійському полоні. Він мав лише якихось 20 сторінок друку, але його щирість, простота й образність, романтика минулого України і патетичний кінець, де автор в символічній кар-тині змалював визволення України — все це було якоюсь цілющою водою для моїх молодечих мрій і бажань. І цей невеличкий твір, із двома десятками рідкісних українських видань, я взяв з собою, вирушаючи з рідного міста у життьові мандри.
Років через десять після прочитання тієї одноактової п'єски, шукаючи куточка під кривавим сталінським сонцем, опинився я в Харкові. Після кількарічної праці на фабриках і заводах, навчаючись у вечірній час і друкуючись на сторінках тодішньої преси, працював я вже на редакційно-видавничій роботі* Там познайомився з багатьма письменниками та працівниками редакцій. Якось редактор Максим Лебідь, якого всі звали Макс Максович (справді — Максим Максимович — Д. Ч.), сказав мені, що незабаром вийде з друку цікава книжка Олекси Кобця (Варавви) про австрійський полон, і що він навіть читав уже частину чи ввесь рукопис.
Пригадую, що я з захопленням прочитав цей твір, що звався "Записки полоненого". А редактор цього видання, прочитавши рукопис перед друком, був теж так ним захоплений, що коли прийшов до видавництва сам автор, то кинувся до нього й обійняв на радощах.
Справді, в цьому автобіографічному творі Олекса Ко-бець зумів з великою майстерністю показати довгий і страшний шлях поневірянь і злигоднів вояка-українця у війську царської армії. Картини! пекельних боїв, незвичайні ситуації, в які раз-у-раз потрапляв автор, жахи полону, дві спроби втечі, життя в таборах полонених в Австр'ї, праця там Союзу Визволення України (СВУ) і, зрештою щасливий поворот до рідного Києва, що став столицею незалежної української держави — все це було так яскраво змальовано, що всіх захоплювало. До того ж це не тільки спогади, а цінний історичний твір про війну, людину й полон.