Перебування в Яготині на Полтавщині — важливий період в житті Шевченка. У 1843-му році поет уперше завітав до Яготина, де й познайомився з Варварою Рєпніною, дочкою відомого діяча й прихильника та оборонця України, князя Миколи Рєпніна. Шевченкові було тоді 29 років, а їй 35. Шевченко відразу захопив її своєю творчістю і своєю особою. Яке враження він справив на княжну своїми поезіями, читаемо в її листі до свого вчителя Шарля Ейнара в Швайцарію: "Одного вечора, — пише княжна Варвара в своєму листі, — запропонував прочитати нам свою другу поему "Сліпа"... І ось він починає читати. О, якби я могла передати вам все, що я пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і який біль! Моє обличчя все було мокре від сліз, і це було щастям, бо я змушена була б кричати, якби моє хвилювання не знайшло цього виходу"... За це читання княжна обіцяла подарувати поетові золоте перо. "Лягаючи спати, — пише далі Рєпніна, — я так гаряче молилась, я так пристрасно любила ввесь світ, я була така добра, боюсь, чи не добріша, ніж я є насправді... Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому добра і хотіла зробити йому добро... Я потай, не усвідомлюючи того, почувала ревнощі тому, що він віддавав перевагу Глафірі"... А Глафіра Псьолівна — це була панночка, що саме гостювала в них разом з своїми сестрами.
З цього бачимо вже, що княжна Рєпніна була закохана в нашого поета. Одного разу, коли княжна хвалила його поезії й дорікала за звичайні жарти, поет підбіг, схопив її руку й поцілував. "Зайве казати, — пише вона, — що мені це було приємно".
Якось, коли в хаті, крім княжни та Шевченка, були Глафіра та її сестра Таня, Шевченко багато жартував і говорив, як вона казала, дурниць, на що вона зауважила йому, що було б краще, коли б він не порушував своєї самотности... Після цього настала мовчанка, і Шевченко сказав: "Тихий ангел пролетів".
— Ви умієте розмовляти з ангелами? — запитала княжна.
То розкажіть, що вони Вам говорять. — Шевченко схопив-еи з місця, — пише далі княжна в листі до Ейнара, — побіг по каламар, схопив аркуш паперу, що лежав на столі, і став писати, потім простягнув мені цей папір, кажучи, що це присвята до одного твору, який він вручить мені пізніше. На цьому аркуші був написаний вірш на 13 рядків і підпис "На пам'ять про 9-те листопада". Він звучить так:
"Княжній Варварі Миколаївні Рєпніній, Душі з небес благословенній Дано любить, терпіть, страждать, І дар приречений, надхнення, Дано сльозами поливать.
Ви розумієте це слово!.. Для Вас я радо відложив Життя буденного окови. Священнодіяв я ізнову І сльози в звуки перелив.
Ваш добрий ангел надлетів, Обвіяв крилами і снами, І тихограйними річами З душею чудо сотворив.
"Він передав мені аркуш, — пише княжна, — я прочитала; чиста й солодка радість сповнила моє серце. І якби мені спало на думку виявити свої почуття, я кинулась би йому на шию. Та я сказала собі: треба подумати; щоб виграти час, я вдруге перечитала вірш, потім підхопилась з місця. Він у цей час ходив по кімнаті, я сказала йому: "Дайте мені своє чоло", — і поцілувала його чистим поцілунком, тому що це відбулось в присутності Тані і Глафіри. Наступного дня я розповіла мамі все, крім поцілунка".
Загалом Княжна приховувала від матері своє захоплення й любов до Шевченка. Але одного разу, коли Варвара прочитала свій твір, повість "Дівчинка", в якому висловила щире захоплення Шевченком, мати зробила зауваження, що вона дуже легко ділиться своїми сердечними справами. На це Варвара відповіла, що Шевченко їй не чужий, що вона любить його й вірить йому. На це мати відповіла: "Безсоромність!"
Княжна все тяжче переживала своє кохання до Шевченка, він розумів її, та не міг відповісти тим же. Вихід з того стану був один: лишити Яготин, що Шевченко й зробив 10-го січня 1844 року. Про це Княжна писала до свого вчителя Ей-нара так: "...Настав день і час його від'їзду. Я з сльозами кинулась йому на шию, перехрестила йому лоб, і він вибіг з кімнати..."
Шевченко дуже шанував княжну, присвятив їй одну з кращих своїх поем, "Тризну" і подарував дві свої картини. Але кохання в його серці до неї не спалахнуло. Може тут багато значило й те, що йому було 29 років, а їй 35 і її походження. Проте в листах він називав її янголом, а, повертаючись із заслання, він відвідав її в Москві.
Поминувши дрібні захоплення Шевченка Кошицівною та Усковою, варто згадати його спроби одружитися з Катериною Піуновою. Повертаючись із заслання, поет побачив її на виставі в 1857-му році в Нижньому Новгороді. Сюди тоді на зустріч з Шевченком приїхав відомий артист Щепкін. Вирішили поставити там жарт "Москаль чарівник" Котляревського. Шевченко, чекаючи дозволу їхати до Петербургу, мав уже нагоду бачити й перед тим молоденьку красуню артистку Піунову в театрі. Одного разу керівник театру запросив Шевченка за лаштунки, щоб показати сцену. Тут Шевченко и познайомився з Піуновою. Як згадує вона сама, "Я зробила перед Тарасом Григоровичем реверанс — він подав мені руку... посміхнувся і сказав: "Вами я завжди милуюсь, коли бачу на сцені". Під гримом — згадує вона, — я почервоніла до вух". До речі, Піунова швидко вивчила українську мову, коли грала Тетяну в "Москалеві чарівникові". Шевченко разом з Щепкіном допомагав їй у вивченні української1 мови. Як видно з Шевченкового щоденника, Піунова зіграла свою ролю так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Шевченко, за словами Щепкіна, більше всіх оплескував, кричав і тупав ногами.
Тарас Шевченко хотів навіть одружитися з нею, але різниця в роках — їй було лише 15 років, а йому 43 роки — була перешкодою. Тож ці залицяння скоро припинились. Він побачив, що ні вона, ні її батьки не бажають такого жениха. Він розгнівався й викинув її з свого серця. Проф. Зайцев вважає, що в особі Катерини Піунової Шевченко бачив нібито частку своєї колишньої Оксани. Проте Шевченко з Щепкіном намовили її переїхати грати на сцені до Харкова. 22-го лютого 1858 р. Шевченко пише в щоденникові: "Втретє сни-і ься Піунова і весь час у вигляді обідраної сліпої жебрачки"., а за день він довідується, що вона зрадила обіцянку, підписавши контракт з місцевим театром. Після цього поет навіть не вітався з нею при зустрічах.