— Та розтлумачувала, але він із тих стариганів, які коли щось заберуть собі в голову, то не дуже легко переконати їх у іншому.
Після цього Елікс іще розповіла, з якою впертістю наполягав Джордж на тому, ніби за будинок заплачено шість тисяч фунтів.
Джералд якийсь час сидів мовчки, потім повільно проказав:
— Еймс захотів одержати шість тисяч готівкою, а решту — дві тисячі — по закладній. Цим, вважаю, і пояснюється його помилка.
— Цілком імовірно,— погодилась Елікс.
Вона кинула погляд на годинник, потім пустотливо показала на нього пальцем:
— Нам час братися до діла, Джералде. Ми вже запізнюємось на п'ять хвилин.
На обличчі Джералда Мартіна з'явилась якась дуже дивна посмішка.
— Я передумав,— спокійно мовив він.— Сьогодні ввечері я фотографією займатись не буду.
Дивовижна це штука — жіночий розум. Коли Елікс лягла того вечора спати, вона була всім задоволена, душа її відпочивала: її щастя, що на мить зазнало небезпеки, знов переможно утвердилось.
Та наступного дня вона зрозуміла, що якісь приховані сили не перестають вести проти неї руйнівну роботу. Дік Уїндіфорд більше не дзвонив, проте Елікс відчувала: те, що вона вважає його впливом на неї, діє й далі. Знову й знову в пам'яті спливали його слова: "Це абсолютно незнайомий чоловік. Ти нічого про нього не знаєш". І разом з цими словами приходила згадка про вираз Джералдового обличчя, коли він сказав: "Чи ти вважаєш розумним, Елікс, говорити про... ну, про альковні справи Синьої Бороди?"
В його словах таїлося застереження, вчувалась навіть погроза. Так, ніби насправді він сказав: "Ти краще не пхай носа в моє життя, Елікс. Можеш дістати жахливий удар, якщо будеш втручатися".
У п'ятницю вранці Елікс переконала себе, що в Джералда таки є жінка, яку він намагається приховати від неї. Як у спальні Синьої Бороди... Ревнощі, що збуджувались так повільно, тепер розквітли пишним цвітом.
Чи не з жінкою збирався він зустрітися того вечора о дев'ятій годині? Чи не брехня його розповідь про проявлення фотознімків?
Три дні тому вона ладна була заприсягтися, що чудово знає свого чоловіка. А тепер їй здавалося, що він — чужий і що вона нічого про нього не знає. Елікс згадувала його незрозумілу злість на старого Джорджа, що так суперечила завжди врівноваженій поведінці. Можливо, це дрібниця, але ця дрібниця показала, що вона зовсім не знає Джералда.
У п'ятницю відчулась потреба в деяких речах, що їх можна було придбати в селищі. Опівдні Елікс сказала, що піде по них, а Джералд нехай порається в саду. На її подив, він став гаряче проти цього плану й наполіг на тому, щоб самому йти туди, а їй сидіти вдома. Елікс була змушена поступитись.
Його затятість здивувала й стривожила її. Чого це він так дбає, щоб не дати їй піти в селище?
Раптом їй спало на думку пояснення, від якого все стало зрозумілим. Хіба не може бути так, що Джералд зустрів Діка Уїндіфорда, нічого тим часом їй не сказавши? Почуття ревнощів ні разу не заявило про себе під час одруження й розвинулось тільки згодом: Чи не може трапитись таке саме і з Джералдом? Чи не може він хотіти перешкодити її побаченню з Діком Уїндіфордом?
Це пояснення настільки відповідало фактам, було таким утішним для стривоженої душі Елікс, що вона радо вхопилась за нього.
А проте, коли настав і минув час чаю о п'ятій годині, Елікс почала відчувати неспокій, їй було соромно самої себе. Вона знову й знову опиралась спокусі, що мучила її відтоді, як Джералд пішов у селище. Нарешті, обманюючи власне сумління тим, що в будинку треба грунтовно прибрати, вона пішла нагору в чоловікову кімнату. З собою, щоб і далі не розлучатися із заспокійливою вигадкою, вона взяла ганчірку.
"Якби я тільки була впевнена,— раз у раз повторювала вона сама до себе.— Якби я тільки могла бути впевнена".
Марно Елікс казала собі, що геть усе компрометуюче давно знищене. Проти цього вона заперечувала, що чоловіки часом з надміру розвиненого почуття сентиментальності зберігають просто вбивчі для себе папери.
Під кінець Елікс не витримала. З палаючими від сорому щоками вона, майже не дихаючи, гарячково проглянула жмутки листів та якихось документів, обшукала шухляди, навіть понишпорила в кишенях чоловікового одягу. Тільки дві шухляди уникли огляду: нижня шухляда комода і маленька шухлядка з правого боку письмового столу: вони були замкнені. Але Елікс на цей час уже зовсім утратила сором. Вона була впевнена, що в одній з тих шухляд знайде докази про існування тієї уявлюваної жінки, яка заволоділа всіма її помислами.
Елікс згадала, що Джералд безтурботно залишав свої ключі на серванті внизу. Вона принесла їх і спробувала один по одному. Третій ключ підійшов до шухлядки столу. Елікс нетерпляче висунула її. Там лежали чекова книжка й шкіряний гаманець, напханий банкнотами, а біля задньої стінки — жмут листів, перев'язаний стрічкою.
Уривчасто дихаючи, Еліхс розв'язала стрічку. В обличчя їй вдарила кров, вона кинула листи назад, засунула й замкнула шухляду. Ці листи були її власні, написані нею Джералдові Мартіну ще до одруження.
Потім Елікс взялась до комода, але зробила це вже скорше від бажання відчути, що вона нічого не пропустила, ніж сподіваючись знайти те, що шукала.
На її роздратування, жоден ключ із Джералдової в'язки не підходив до потрібної шухляди. Не бажаючи зазнати поразки, Елікс пошукала в інших кімнатах і принесла ще цілий набір ключів. Але роздратування змінилось задоволенням, коли ключ від шафи, що стояла в кімнаті для гостей, підійшов до комода. Вона відімкнула шухляду й висунула її. Там не було нічого, крім брудного згортка газетних вирізок.
Елікс полегшено зітхнула. Проте переглянула вирізки, бо їй кортіло знати, якими це справами її чоловік цікавиться настільки, що завдає собі мороки зберігати запилюжений згорток. Майже всі вирізки були з американських газет семирічної давності, і йшлося в них про судовий процес над знаменитим шахраєм і двоєженцем — якимсь Шарлем Леметром. Цього Леметра підозрювали в тому, що він убивав своїх жінок. Під підлогою одного з будинків, які він наймав, було знайдено кістяк, а майже про всіх жінок, з якими він "одружувався", нічого більше не було чути.