Пішла жінка-агроном до Вінницького відділу Цукротресту, де колись одбувала практику.
Не дали їй і там місця стажорки, хоч її чоловіка (теж агронома) зразу призначили на роботу на Махаринецьку цукроварню.
На Махаринецькій цукроварні жінці-агрономові пощастило особисто влаштуватися стажувати, але пішли балачки, що працюють в однім місці і чоловік, і жінка і т. д. і т. ін. Довелося роботу залишити.
І от з 20 вересня 1926 року жінка-агроном сидить і пише до всіх земуправлінь, до дослідних станцій, до Цукротресту і т. д.
І дістає жінка-агроном відповіді: "Мест свободных нет". А іноді й отакі дістає вона відповіді: "Посад вільних не мається".
І жінка-агроном не має змоги пройти стажу, щоб здати вже написану дипломну роботу.
Одного разу жінка-агроном пише до земельного управління заяву про посаду і в заяві говорить, що вона не жінкаагроном, а чоловік-агроном.
Тоді вона дістає таку відповідь:
"Приїздіть. Посада є!"
І сидить от уже два роки жінка-агроном, і не може дістати посади!
* * *
Оце й усе!
Товариші, ті, кому я з великим здивуванням оцей твір присвячую.
Коли ви виступатимете в день 8 Березня з промовами, то перед тим, як вигукнути: "Дорогу жінці" — вщипніть себе, боляче так ущипніть себе.
І коли після цього ви не заїкнетесь, тоді говоріть: "Дорогу жінці".
А коли заїкнетесь, тоді краще не вигукуйте, бо самі ж знаєте, що збрешете.
НА РУДНЯХ
І
І от я, син села, Уриваюся в серце Донбасу, Димарями земля поросла, Буйним зіллям машинного часу.
Це вірш, як ви знаєте, не мій, а вірш хорошого поета Андрія Панова.
Я, треба вам знати, в серце Донбасу не "уривався", а в'їхав поганеньким поїздом у серце Криворіжжя, якраз отуди, де добувають залізну руду й марганець.
Коли навіть прийняти фабричні димарі за зілля, то на Криворіжжі такого зілля дуже небагато, а вкрито воно (Криворіжжя) горами химерного каменю, що вилискує на сонці чорними, синіми, зеленуватими і сіруватосрібними вилисками.
— Що то, — питаю я в сусіда, — за камінь такий?
— То кварцит!
"Кварцит! З чим же він, — думаю собі,— римується?" Кварцит… Антрацит… Первоцвіт… Апендицит… Я, їйбогу, не брехатиму в своїх враженнях про криворізькі шахти.
Через те, власне, я й починаю з того, з чим "кварцит" римується…
Бо, "урвавшись" на якийсь там тиждень в копальні, ні чорта ви про кварцит більше не взнаєте, як тільки те, з чим він римується або якого можна до нього причепити асонанса чи алітерацію…
Щоб дізнатися про той кварцит докладніше, щоб знати, що з тим кварцитом зв'язане (а зв'язано з ним ой як багато!), не тиждень, і не два, і не три треба нюхати той кварцит та до нього придивлятися.
* * *
Так, значить, перше враження — кварцит. Друге враження — копьор. Скрізь: копьори, копьори, копьори… Що таке копьор?
Це слово, що римується з словом шахтьор.
Всякий письменник, приїжджаючи на копальні знайомитись з пролетарським на них життям, може, не доїхавши навіть до копалень, уже написати такого вірша:
Випинаються копьори,
А на них стоять шахтьори…
Коли вам люди обізнані на шахтарськім житті, скажуть:
— Що ви, товаришу, мелете? Ніколи ніякі шахтьори на кольорах не стоять!
Ви на це відповідайте сміливо:
— А от на честь мого приїзду повилазили! На кольорах скрізь шківи.
І шківи придатні для вірша:
І стоять копьори з шківами, Як ті коні буйногривії.
Шківи так подібні до гриви, як, приміром, я до канарейки.
* * *
Далі вас сильно вражає кар'єр.
Кар'єр — це штука дуже подібна до ночов. Величезних ночов. Завглибшки ці ночви бувають сажнів у п'ятдесят та завдовжки сажнів півтораста. Дітей у кар'єрах не купають, білизни не перуть, а здобувають там руду залізну.
Римується кар'єр із словом фокстер'єр.
Кар'єр він зветься через те, що в ньому пролетарські і непролетарські письменники кар'єром тікають від бурок.
"Бурка"… Що таке бурка? Знову ж таки це не те, що на Кавказі з вовни виробляють.
Шахтарські бурки на плечі не накинеш, нею не вкриєшся, від дощу під нею не заховаєшся.
Вона й невеличка, і не дуже помітна, — тільки й того, що стирчить од неї невеличкий маленький хвостик, що зветься ще бікфордовим шнуром, а тікають од неї люди, особливо письменники, — як я вже казав, — кар'єром.
Бурка — штука на шахтах дуже популярна.
На однім із наших літературних там виступів подано було нам записку з таким запитанням:
"Скажіть, чи здорово ви втікали від бурок?"
Ми сказали правду:
— Втікали здорово!
Ця відповідь цілком задовольнила слухачів, бо вони побачили, що й ми, чужі на шахтах люди, серйозно до бурки ставимось.
Коли бурка "рветься", тоді в кар'єрі гримить грім, тоді люди ховаються по штреках і не виходять звідти, аж поки не дозволить їм цього свисток.
Для того щоб зробити бурку, треба мати забурника і пневматичний до нього молоток.
Що таке молоток, ви знаєте. Пневматичним він зветься через те, що молотком тим "б'є" згущене повітря.
А от що таке забурник, пояснити я вам, мабуть, і не зможу. Це така штука, що забурюється, тобто глибоко кудинебудь усередину входить.
На руднях ви часто можете почути такий вираз:
— Ех! Вставити б оце тобі забурника! Отже, забурник той ще й "уставляється"…
У всякім разі, коли ви поїдете на шахти й почуєте вищенаведений вираз, я вам не рекомендую напрохуватись:
— Вставте, будь ласка, мені забурника!
Виконати ваше прохання, щоправда, можуть, але щоб од цього ви зробилися справжнім шахтарем, — навряд.
Особливо цікавий спорт на руднях — це збігати у кар'єр глибиною в 40–50 сажнів сходами. Сходи ті майже сторчові. Я їх не рахував, але їх чималенько.
Спорт цей найбільше рекомендується людям так пудів 67 на вагу. Пробігтись можна разів тричотири туди й назад. Прекрасний після того з'являється настрій. Тоді кожна людина, що вивела в анкеті все своє походження ще з прапрапрапращура й тепер перебуває на посаді завідувателя торгвідділу в будьякім тресті, лежить і мріє:
— Ах, як прекрасно бути шахтарем! Ах, які щасливі шахтьори, що мають змогу щодня того спорту вживати!
* * *
Вище, як ви, може, помітили, я згадав одно з незрозумілих шахтарських слів — "ш трек".
Слово "штрек", очевидно, походить од українського дієслова "штрикать".
Хоч у штреках ніхто нікого не штрикає, але яке до цього діло такій науці, як філологія?