У цій скруті дуже стали йому в пригоді знання його приятеля Лаерта. Звичка з'єднала наших молодих друзів, таких не схожих один на одного, бо Лаерт, при всіх своїх вадах, з усіма своїми химерами, був таки справді цікава людина. Обдарований веселою щасливою вдачею, він, мабуть, і до старих літ не замислився б над своїм становищем. Але його лихо, його хворість зрабували в нього чисті юнацькі почуття, відкривши, проте, йому очі на марність, дріб'язковість нашого існування. Звідсіль виникла його вередлива, уривчаста манера думання про речі, або краще сказати, висловлювати безпосередні враження від них. Він не любив бути на самоті, тинявся по всіх кав'ярнях, по всіх заїздах, а коли залишався дома, то найлюбі-шим, ба навіть єдиним читанням для нього були описи мандрівок. Такої лектури він мав до любої вподоби, бо в місті була велика публічна бібліотека, і невдовзі він убгав у свою молодечу пам'ять мало не півсвіту. Тож він легко міг підбадьорити свого друга, коли той сповірився йому, що зовсім не має матеріалу написати урочисто обіцяну реляцію.
— Ми з тобою встругнемо такого щоденника,— сказав він,— що ну! Чи ж Німеччина не сходжена, не з'їжджена вздовж і впоперед і з кінця в кінець! І хто з німецьких мандрівників не користувався з нагоди повернути свої подорожні витрати, малі чи великі, за рахунок публіки? Дай мені лише твій маршрут до того, як ти приєднався до нас, решту я вже знаю. Я знайду тобі всі джерела і посібники до твого твору. У нас не бракуватиме ні квадратових миль, яких ніхто не міряв, ні людності, якої ніхто не лічив. Прибутки країн ми візьмемо з кишенькових довідників і таблиць, бо, як відомо, це найпевніші документи. На цьому обгрунтуємо наші політичні міркування. Не буде також бракувати і побіжних міркувань про урядування. Одного, двох князів ми змалюємо, як справжніх батьків вітчизни, а коли покритикуємо інших, то нам ще більше йнятимуть віри. Якщо нам не доведеться проїжджати через міста, де мешкають знакомиті особи, то ми зустрінемося з ними десь у заїзді, де вони в довірливій розмові можуть наговорити нам всіляких небилиць. Обов'язково мусимо приплести й любовну пригоду з яким-небудь наївним дівчиськом, і вийде такий твір, що не тільки тато з мамою захопляться, а й кожен книгар радо тобі заплатить.
Обидва наші друга взялися до діла, і ця робота дуже їх тішила. Вечорами Вільгельм ходив до театру і велико втішався товариством Зерло та Аврелії, а його думки, довго стіснені в вузькому колі, тепер що не день, то сягали все ширше.
Розділ вісімнадцятий
З величезним інтересом слухав він, як Зерло уривками розповідав історію свого життя, бо не звик цей рідкісний чоловік говорити про що-небудь у послідовному зв'язку. Він був, можна сказати, у театрі народжений і викоханий. Ще малою дитиною бувши, він лише своєю присутністю зворушував глядачів, бо вже й тоді драматургам відомий був цей натуральний і невинний допоміжний засіб, і його перші "тату" чи "мамо" давали йому величезний успіх, перше ніж він прознав, що таке оплески. Як амур він не раз, тремтячи зі страху, спускався на літальних приладах додолу, як арлекін виходив з яйця і як маленький сажотрус рано навчився витинати різні штуки.
На жаль, за успіхи, що випадали йому на блискучих виставах, він мусив дуже дорого платити дома. Батько його, переконаний бувши, що дитячу увагу можна викликати і втримати лише прочуханами, міцно лупцював його при вивченні кожної нової ролі, не тому, що дитина була незграбою, а тому, щоб він певніше й довше міг бути спритним. Так робилося в давні часи: коли позначали кордони володінь, то дітлахам, що збиралися навколо, давали добрих запотиличників, щоб вони до старих літ пам'ятали те місце, де лежить межовий камінь.
Він виріс і виявив надзвичайні духовні й фізичні здібності, а також і велику гнучкість як у способі виконання, так і в дії та жестах. Його здібність наслідувати була неймовірна. Вже хлопчиком він умів так перекривити різних осіб, що їх, наче живих, бачили перед собою, хоч вони постаттю, і віком, і вдачею зовсім різнились один від одного. До того ж йому не бракувало хисту влаштуватися в житті, і як-но він трохи вбився в колодочки, то поклав, що найкраще буде чкурнути від батька, який, незважаючи на те, що розум у сина зростав, а майстерність збільшувалась, водно намагався вчити його прочуханами.
Який же щасливий був у вільному світі гольтіпака, що всюди міг знайти добру зустріч своїми вптівками-жартамп. Щаслива зірка привела його спочатку на масляну до одного кляштора, де саме переставився патер, який керував дійствами і звеселяв християнський люд духовними виставами. Його там зустріли як рятівного янгола-хранителя. Він негайно взяв на себе роль Гавриїла в благовіщенні і сподобався вродливенькій дівчині, що в ролі Марії велико смиренно і з внутрішньою гордістю прийняла його благую вість. Потім успішно грав найголовніші ролі у всіх містері ял і запишався непомалу, коли паскінчу як спаситель світу прийняв наругу, був побитий і розп'ятий на хресті.
Деякі воїни при цьому занадто натурально виконували свої ролі, тому він при виставі страшного суду, щоб як слід помститися на них, повбирав їх у розкішні царські та королівські шати і, коли ті, сильне пишаючись своїми ролями, попереду всіх спрямували кроки свої просто на небо, він зненацька в вигляді диявола заступив їм дорогу і пекельними вилами, на превелику радість усього поспільства і старців, завдав їм доброго чосу і немилосердно струтив їх назад у пекло, де на них вельми непривітно шугонули омахи вогню пекельного.
Він мав досить глузду в голові, щоб змикитити, що ті короновані голови не пробачать йому такої нахабної вихватки і не матимуть жодного решпекту до його уприві-лейованого стану вивідувача та шпига, і якнайтихіше накивав звідсіль п'ятами, не чекаючи й тисячолітнього царства, і був прийнятий в сусідньому місті з розкритими обіймами в одну трупу, яку тоді звали "Діти радощів". Це були розумні, дотепні, жваві люди, які добре бачили, що сума існувань ніколи не ділиться рівно на розум, бо завжди залишиться якась чудернацька решта. Отої шкідливої, а як розкидати на всю масу, то навіть і небезпечної решти намагались вони час від часу позбутися. Всі вони раз на тиждень вдавали з себе цілковитих блазнів і того дня через алегоричну виставу карали взаємно все блазнівське, що помічали за тиждень у собі та в інших. Якщо цей спосіб удосконалення і був грубіший, ніж наслідки правильного виховання, коли статечна людина може щодня слідкувати за собою, попереджувати себе, карати, то зате він був веселіший і певніший, бо хоч вони і не заперечували, що в кожній людині сидить якийсь блазень, проте визнавали його за те, чим він був, тоді як іншим шляхом, з допомогою самоошуканства, він часто стає в домі господарем, потаєнці опановує розум, що уявляє, ніби давно здихався його. Блазенська машкара ходила в товаристві кругом, і кожному дозволялося у призначений для нього день прикрашати її власними чи позиченими атрибутами. Під час карнавалу вони дозволяли собі найбільшу вільність і зма-іалпся з духівництвом в зусиллях, щоб якнайкраще звеселити народ і привабити його до себе. Урочисті алегоричні процесії чеснот і пороків, мистецтв і наук, частин світу і пір року уособлювали народові безліч понять і давали йому уяву про далекі речі, отже, ці фрашки були не безкорисні, тоді як, з другого боку, духовні лицедійства тільки зміцнювали простацькі забобони.