— Розсудіть нас,— мовив Зерло.— Нащо їй цей гострий кинджал? Хай вона його вам покаже. Він не потрібен жодній артистці: тонкий і гострий, як голка і ніж! Що за жарти? Така гаряча, як вона, може ще наробити собі коли-небудь якого лиха. Я почуваю найглибшу огиду до такого дивацтва. Тут треба дурному бути, щоб і подумати про це серйозно, а тримати таку небезпечну іграшку — справжнє безглуздя.
— Він знову в мене! — вигукнула Аврелія, піднявши блискуче лезо вгору.— Тепер я краще буду глядіти мого вірного друга! Пробач мені,— покликнула вона, цілуючи сталь,— що я була така недбала до тебе!
Зерло, здається, таки добре розсердився.
— Сприймай це як хочеш, брате,— мовила вона далі,— але як тобі знати, може, в цій формі зберігається коштовний талісман? Можливо, я знаходжу в цьому поміч і пораду в найгіркіші хвилини? Хіба конче шкідливе те, що мас небезпечний вигляд?
— Від такого дурного патякання можна з глузду з'їхати,— кинув Зерло і з прихованим гнівом вийшов з кімнати.
Аврелія старанно вклала кинджал у піхви і сховала на собі.
— А тепер продовжимо нашу розмову, яку обірвав мій бідолашний брат,— перебила вона Вільгельма, коли той хотів ще дещо запитати про цю дивну суперечку.
— Я згодна з вашим тлумаченням Офелії,— вела вона далі,— визнаю також і поетові наміри, хоч і більше жалкую їх, ніж їм співчуваю. Тепер дозвольте висловити одне спостереження, до якого ви часто давали мені привід за цей короткий час. Мене вражає в вас глибокий і правильний погляд, з яким ви міркуєте про поезію і особливо про драматичну поезію. Ви прозираєте найглибші безодні вимислу і помічаєте найтонші риси виконання. Не бачивши ніколи предмета в природі, ви пізнаєте правду в образі; здається, в вас лежить передчуття цілого світу, яке збуджується і розвивається через гармонійний дотик поезії. Бо справді-таки,— вела вона далі,— ззовні до вас нічого не входить. Я рідко зустрічала чоловіка, щоб, живучи серед людей, так мало знав їх, так грунтовно помилявся, як ви. Дозвольте мені сказати ось що: коли слухаєш, як ви ясуєте Шекспіра, то здається, ви щойно прийшли з наради богів і чули там їхні міркування про те, як створити людину. Коли ж бачиш вас серед людей, то здається, що ви перший з-поміж них народжений дорослим син творіння, який з величезним здивуванням і повчальною добродушністю дивиться на левів та мавп, овець та слонів і щиро з ними, наче з подібними до себе, розмовляє, бо й вони живуть і рухаються.
— Почувати себе учнем, ласкава пані,— мовив він,— для мепе часто обтяжливо, і я буду вам вдячний, коли ви допоможете мені хоч трохи краще збагнути світ. Я з молодих років більше звертав свій погляд всередину, ніж назовні, і тому дуже природно, що до певної міри вивчив окрему людину, але і в найменшій мірі не розумію і не збагну людей.
— Далебі,— сказала Аврелія,— коли я прочитала вашого листа, де ви так вихваляли людей, яких прислали до мого брата, то, побачивши, чого вони варті, в мене виникла підозра, що ви хочете з нас пожартувати.
Це дружнє зауваження, хоч яке воно було справедливе і хоч Вільгельм і визнавав за собою таку хибу, мало в собі щось гнітюче, навіть образливе, тому він замовк, набираючись зваги, щоб вона не помітила його образи, а також, щоб зважити в душі, чи справедливий був докір.
— Вас не повинно це сприкрити,— сказала далі Аврелія,— просвітити розум завжди нам удасться, але повноти серця ніхто не може дати. Якщо вам призначено бути митцем, то ви не зможете довго витримати цього незнання і невинності; це чудова оболонка для молодої бруньки.
Лихо, коли ми завчасу виростаємо з неї. Звичайно, добре, що ми не завжди знаємо тих, на кого працюємо.
О, і я раніш була в цьому щасливому стані, коли з найвищою думкою про себе і про свою націю вступила на сцену. Ким тільки не були німці в моїй уяві, ким тільки не могли бути! Я говорила до цієї нації, над якою мене підносив невеликий помісг, від якої мене ділив ряд ламп, що їх кіптява й чад не давали мені ясно бачити речі передо мною. І який приємний був для мене звук оплесків, що лунав із натовпу. З якою вдячністю сприймала я цей дарунок, що його одностайне підносила мені ця безліч рук! Довго я втішалася тим. Як впливала я на глядачів, так і вони впливали на мене. Я була в найкращій згоді зі своєю публікою. Мені здавалося, що між нами повна гармонія і що я завжди бачу перед собою найшляхетніших і найкращих представників нації.
На великий жаль, друзів театру цікавила не лише майстерність та обдарованість артистки, вони виявляли претензії і на молоду, вродливу дівчину. Вони мені досить ясно давали зрозуміти, що мій обов'язок — і особисто ділити з ними почуття, які я в них викликала. На жаль, це було не в моїй натурі; я бажала підносити їхні душі, але на те, що вони звали своїм серцем, я не мала й найменших претензій, і ось тоді всі, хоч якого вони були стану, віку, характеру, стали для мене тягарем і найприкріше мені було те, що я не могла, як інші чесні дівчата, замкнутися в своїй кімнаті і уникнути всякого клопоту.
Чоловіки були здебільшого такі самі, яких я звикла бачити у моєї тітки, вони й цього разу викликали б у мене тільки огиду, якби мене не тішили їхні властивості та глупота. А що я не могла їх обминути, бо доводилося бачити і в театрі, і в публічних місцях, і дома, то я вирішила хоч вивчити добре їх усіх, і мій брат вельми допоміг мені в цьому.
І коли ви подумаєте, що передо мною пройшли всі вони один за одним — від пронози-прпкажчика і пихатого купецького синка до спритного і розважливого світовця, від сміливого жовніра до моторного принца, і кожен на свій штиб намагався зав'язати зі мною роман, то пробачите мені, коли я скажу, що уявила, ніби добре ознайомилася зі своєю нацією.
Фантастично кострубатого студента, смиренно гордого незграбу-науковця, самовдоволеного, не твердого на ногах
8*
227
каноніка, скупого, обережного гешефтяра, невігласа-помі-щика, люб'язного, гладко-плаского придворного, поважного, але спритного на спекуляції купця — всіх я бачила, всі пройшли передо мною і — їй же богу! — мало знайшла між ними таких, що могли викликати в мене хоч незначний інтерес, навпаки, мені було до краю прикро з труднощами і нудьгою здобувати у цих дурнів успіх, що в цілому був для мене вельми приємний і що його від маси я так радо сприймала.