Ось, прекрасна Терезо, яку таємницю хотів, мабуть, відкрити вам хворий батько. Ось що я хотів тепер докладно вам# розповісти, поки нема серед нас молодого друга, який збігом найдивніших у світі обставин став вашим женихом. Ось тут папери, які найточніше стверджують мої слова. З них ви довідаєтесь, як давно я вже натрапив на слід цього відкриття і як лише тепер дійшов остаточної певності в цьому, як я не наважувався хоч словом натякнути моєму другові на можливість щастя, щоб він не був глибоко розчарований, коли й на цей раз надія заведе. Ви тепер і збагнете Лідіїну підозру: я од-верто признаюсь, що аж ніяк не міг сприяти прихильності його до цієї славпої дівчини, коли знову побачив можливість поєднати нашого друга з Терезою.
Ніхто не обізвався й словом після цієї оповіді. Жінки через кілька день віддали папери назад і більше про них не згадували.
Коли гості збирались, то розваг для них не бракувало. Навіть сама місцевість була така чарівна, що всі розходились то поодинці, то парами, їхали верхи або йшли пішки оглядати краєвиди. Ярно вигодив слушну хвилю і показав Вільгельму папери, але, здавалось, не вимагав од нього ніякого рішення.
— У цьому вельми дивному становищі, в якому я опинився,— сказав на це Вільгельм,— я можу тільки повторити вам те, що сказав напочатку в присутності Наталії і сказав, безумовно, від щирого серця: Лотаріо та його друзі можуть зажадати від мене яку хочуть офіру, я передаю в ваші руки всі мої домагання на Терезу, а мені тепер дайте повну відставку. О мій друже, мені не треба довго думати, щоб одважитись. Вже цими днями я відчув, що Терезі важко навіть вдавати прихильність до мепе, з якою вона зустріла мене тут наприпочатку. її прихильність до мене зникла або, скорше, вона й зовсім не була до мене прихильна.
— Такі випадки найкраще було б з'ясовувати поволі, мовчки вичікуючи,— сказав Ярно,— аніж усякими розмовами, з яких постають лише всілякі плітки й непорозуміння.
— А я гадаю,— сказав Вільгельм,— що це якраз і є такий випадок, де щира і спокійна розмова найкраще допоможе. Мені так часто докоряли, що я і нерішучий, і забарний. То чого ж тепер, коли я вже одважився, мене примушують до тих самих хиб, за які картали? Хіба світ лише тому намагається так нас виховати, щоб дати нам відчути, що сам він не може себе виховати? То дайте ж мені якнайскорше добру можливість увільнитися з того важкого становища, в котре я потрапив з найчистішими намірами в світі.
Незважаючи на таке прохання, минуло кілька днів, протягом яких він нічого не чув про цю справу, а також не помітив жодної зміни на своїх друзях; навпаки, вони розмовляли про все вельми байдуже і лише в загальних рисах.
Розділ сьомий
Якось Наталія, сидячи з Вільгельмом і Ярно, сказала:
— Ви щось замислені, Ярно, я вже давно це помічаю.
— Еге ж,— відповів її друг,— я думаю про важливу справу, що давно вже в нас підготовлена, і тепер треба за неї взятися. Ви її вже трохи знаєте, і я хочу, щоб про неї почув і наш молодий друг, бо від нього залежить, чи він захоче взяти в ній участь. Ви скоро мене вже не побачите, бо я маю намір їхати до Америки.
— До Америки? — перепитав Вільгельм, усміхаючись.— Такої авантюри я від вас не чекав, а ще менше, що ви мене виберете в товариші.
— Коли ви цілком ознайомитеся з нашим планом,— мовив Ярно,— то дасте йому кращу назву, а може, й схвалите його. То ось слухайте! Досить хоч трохи щось тямити в світовій політиці, щоб побачити, що незабаром мають статися великі переміни і що право на власність майже скрізь стало дуже непевне.
— Я нічого не тямлю в світовій політиці,— перебив його Вільгельм,— і лише недавно почав турбуватися про маєток. Може, краще було б і цю думку надовше занехаяти, бо мушу зауважити, що турботи про маєтки тільки сушать голову.
— То вислухайте мене,— сказав Ярно.— Турботи ли-чать старим, щоб юність хоч якийсь час жила безтурботно. Досягнути рівноваги в людських діях, на жаль, можна лише через протилежності. В теперішні часи ні в якім разі не слід мати маєтки в одній місцевості, тримати гроші в одному місці, але знову ж у такому разі важко доглянути всюди, а тому ми вигадали щось зовсім інше. З нашої старої вежі повинно вийти товариство, яке пошириться на всі частини світу. Ми взаємно, один одному, страхуємо наше існування на єдиний випадок, коли революція в державі прожене того чи іншого геть з його маєтків. Тепер я Іду до Америки, щоб використати добрі стосунки, що їх наш друг зав'язав там під час свого перебування. Абат поїде Е РОСІЮ, а ви, як схочете до нас приєднатися, повинні вибирати: або допомагати Лотаріо в Німеччині, або їхати зі мною, Я сподіваюсь, ви виберете останнє, бо для юнака найпожиточніше буде зробити велику мандрівку.
Вільгельм, подумавши, відповів:
— Пропозиція гідна всебічного обміркування, бо мій девіз такий: "Що далі звідсіль, то краще". Ви, сподіваюсь, ознайомите мене докладніше з вашими планами. Можливо, я мало знаю світ, але мені здається, що створити такий союз буде надзвичайно важко.
— Поки що труднощі будуть невеликі хоч би тому,— сказав Ярно,— що нас тепер небагато, і всі чесні, розумні, рішучі люди, всі одної думки, з якої і може тільки виникнути товариський дух.
Фрідріх, який досі тільки слухав, додав до цього:
— Якщо ви й мене попросите, то й я поїду з вами. Ярно покрутив головою.
— А що ви маєте проти мене? — знову запитав Фрідріх.— В новій колонії потрібні будуть і молоді колоністи, а я їх привезу негайно з собою. І веселих колоністів, запевняю вас. Знаю також і славну молоду дівчину, яка тут більше не на місці, милу, чарівну Лідію. Де ж сердешна дівчина дінеться зі своїм болем і горем, хіба в морі втопитись, якщо не візьме її який славний хлопець? Я гадав би, друже юності моєї, коли ви схильні втішати покинутих, то беріть її, а там хай кожен візьме під руку свою дівчину, і ми помандруєм за старим поводирем.
Ця пропозиція розсердила Вільгельма. Він удавано спокійно відповів:
— Та я ж навіть не знаю, чи вона вільна, а що в сватанні я, здається, не дуже щасливий, то чи не краще мені таких спроб не робити?
Тоді Наталія сказала:
— Брате мій, ти думаєш, що як сам робиш легковажно, то й інші здатні на це. Наш друг заслуговує на таке жіноче серце, яке б йому належало цілком, яке біля нього не хвилювалось би згадкою про інших. Лише з дівчиною надзвичайно чистою і розумною, як ось Тереза, і можна зважитись на такий ризик.