В такому душевному стані жила я день у день протягом десяти років і витримала важкі випроби, навіть біля смертної постелі моєї улюбленої матусі. Я була досить одверта і не ховала від затужавілих у своїй побожності людей, що і в цьому випадкові тішуся добрим настроєм, за що мусила вислухати чимало дружніх докорів. Вони вважали, що саме тепер слід мені нагадати, скільки треба серйозності, щоб закласти добрий грунт для прийдешнього, поки ми тішимось добрим здоров'ям.
Мені й самій хотілось бути серйозною. На якийсь час я дозволила себе переконати і ладна була терпіти смуток і страх за своє життя. Але як я здивувалася, коли це для мене раз і назавжди стало неможливе. Коли я думала про бога, тоді була весела і задоволена; навіть стражденний кінець моєї матері не викликав у мене страху перед смертю. Але в ці великі хвилини я пізнала багато речей і зовсім інших, ніж думали мої непрохані навчителі.
Помаленьку і полегеньку я піддала сумніву погляди багатьох велико знакомитих людей, але своїх думок не виявляла. Одна приятелька, якій я спочатку надто довіряла, надумала втручатися в мої справи. Я змушена була звільнитися від неї, рішуче сказавши їй, що вона може не турбуватися про мене, я не потребую її порад, я знаю тільки бога, і тільки він один буде мені керівником. Вона дуже образилась і, здається, ніколи мені цього не пробачила.
Це рішення — уникати в духовних справах порад і впливу друзів — мало наслідком те, що я наважилась іти своїм шляхом і в мирських справах. Без допомоги мого вірного незримого керівника було б мені погано, і я ще й досі дивуюся з його мудрого і доброго керівництва. Ніхто не знав як слід, що діється зі мною, та й сама я цього не відала.
Я зовсім ще не знала того й досі не з'ясованою зла, що відділяє нас від істоти, якій ми завдячуємо своє життя, від істоти, котрою держиться все, що життям назвати можна, не знала тої речі, що зветься гріхом
У спілкуванні з моїм незримим другом я найсолодше відчувала повноту всіх моїх життєвих сил. Прагнення завжди тішитися цим щастям було таке велике, що я радо відмовилась від усього, що стає йому на перешкоді, і тут найкращим вчителем був мені досвід. Одначе зі мною сталося таке, як часом буває з хворими, котрі не мають жодних ліків і намагаються допомогти собі самою дієтою. Воно трохи й допомагає, але не надовго.
Я не завжди могла бути на самоті, хоча тільки в самотності знаходила найкращий засіб проти такої мені властивої неуважливості в думках. Коли я попадала в натовп, то він робив на мене тим більший вплив. Любов до тиші була моя найголовніша перевага, і я завжди верталася до тихого, спокійного життя. Наче в якомусь тумані, я відчувала свою кволість і намагалась допомогти собі тим, що берегла себе, що ніде не вихоплювалась наперед.
Сім років додержувалась я своєї дієти. Я не почувала себе погано і вважала своє становище бажаним. Якби не виникло особливих обставин і відносин, то я на цьому ступні й зупинилась би, але я пішла далі особливою дорогою. Наперекір порадам усіх друзів я зав'язала нову дружбу, їхні втручання спочатку були збентежили мене, але я негайно звернулась до свого незримого провідника, а що він прихилився до мене, то я без вагання пішла далі своїм шляхом.
Опоселився біля нас один чоловік, обдарований розумом, серцем, талантом. Серед моїх нових знайомих був також він і його родина. Ми були схожі і вдачею, і домашнім устроєм, і звичаями і тому незабаром заприятелювали.
Філон — так я буду його звати — був уже в літах і вельми став у пригоді моєму батькові, що вже почав підупадати на силі. Незабаром він став щирим другом нашого дому, а що в мені він знайшов, за його словами, особу, в якій не вбачав ні розпусти, ні порожнечі вищого світу, ні сухості й боязкості "тихої селянки", то ми невдовзі стали щирими друзями.
Хоча я не мала й найменшого бажання втручатися у великосвітські справи і не домагалася впливу на них, проте рада була про них чути і знала все, що діється навкруги. Я любила скласти собі ясне уявлення про світські справи. А почуття, щирість, прихильність я берегла для бога, для моїх кревних, для друзів.
Останні, коли смію так висловитись, приревнували мене до нового зв'язку з Філоном і таки мали рацію, роблячи мені попередження щодо нього. Я потоймиру вельми страждала, бо не могла назвати їх докорів ні безглуздими, пі своєкорисливими. Я вже давно звикла панувати над своїми поглядами, але цього разу мої переконання взяли гору.
Я звернулась до бога, щоб він і тут мене вберіг, втрутився, напутив, а що серце моє і цього разу не збентежилось, то я спокійно пішла далі у свою тропу.
Філон у загальному трохи був схожий до Нарциса, лише побожне виховання більше стримувало і оживляло його почуття. В ньому було менше марнославства, більше твердості, і коли Нарцис був у світських справах тонкий, точний, стриманий, невтомний, то цей був ясний, гострий, бистрий і працював з неймовірною легкістю. Через нього я знала інтимні стосунки майже всіх значних персон, про яких чула в товаристві, і була рада, що зі свого поста можу здалека оглянути натовп. Філон вже нічого не приховував од мене. Він потроху відкривав мені свої інтимні зв'язки. Я боялася за нього, бо вбачала певні перешкоди і ускладнення. Біда прийшла швидше, ніж можна було сподіватися, бо він все-таки дечого не казав мені і лише наостанку відкрив таке, що я могла чекати найгіршого.
Як же вразилося серце моє від того! Мене спостигли випроби, зовсім нові для мене. З невимовним смутком я бачила перед собою Агатона, який, в Дельфійських гаях вихований бувши, ще не заплатив за науку^ і тепер платити мусив борг з важкими відсотками. І цей Агатон — мій найближчий друг. Моє співчуття до нього було най-иалкіше, найщир'іше. Я страждала вкупі з ним, і ми обоє були в найдивнішому стані.
Я довго міркувала про його душевний стан, аж нарешті звернула увагу й на саму себе. Думка: "Ти ж не краща за нього"— свінула в мені, наче хмарка, все більше опановувала мене і, нарешті, затьмарила всю мою душу.
Тепер я не тільки думала: "Ти не краща за нього",— тепер я відчувала це, відчувала так, що не хотіла б удруге відчувати. І це не був раптовий перехід. Більше року мучилась я думкою, що коли б мене не стримала незрима рука, я могла б стати Жераром, Картушем, Дамьєном і бозна-яким ще чудищем. Нахил до цього я виразно відчувала в серці своєму. Боже, яке відкриття!