Але послухай і з Плутарха: "Розповідають, що мавпи, намагаючись наслідувати людей, переймають їх рухи і відтворюють їх танці. Підлесник же, наслідуючи інших, обдурює їх, спокушає, але не всіх однаково. З одними він танцює і співає, до інших приєднується, як партнер по палестрі і по фізичних вправах. Якщо він має справу з юнаком, відданим літературним і науковим заняттям, — весь час сидить за книгами, відпускає бороду (філософську) до самих п’ят, носить плащ, залишає розваги, на вустах у нього числа та прямокутники і трикутники Платона".
Найжаданіший Михайле!
Тому що з усіх втрат втрата часу найтяжча, то навіть одна мить цих ангельських днів така цінна, що перевищує все, що ми маємо, навіть себе самого настільки, наскільки час перевищує все, чим ми володіємо. Бо наша внутрішня людина тепер не обтяжена плоттю, ніби, звільнившись від пут або знайшовши нові крила, піднімається високо, неначе орел, ширяє, носиться і літає в безмежних небесних просторах, як по рівнині безкраїх полів, прагнучи досягти божественної краси, проникнути туди, де ангели безперервно дивляться на лик отця, радіючи людській долі. О приємні, як нектар, нинішні дні, яких цінність більша за всі речі й інші дні! О прикрі й важкі перші дні посту, куди ви нас ведете? Так всяка чеснота і всяке благо спочатку уявляються гіркими, а під кінець стають солодшими. О мій найдорожчий Ми-273хайле! Стережися ці днини витрачати на пусте! Пам’ятай, що вони скарб, зрозумій, що твоя доля набагато краща долі перських царів. Чого нам боятися, якщо ми тут спочиваємо? За допомогою часу можна купити небо, навіть самого бога. Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре, "рідко хто бере в руки". А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: "Пам’ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність". Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія: "Втрачений той час, який ти не використав на навчання".
Якщо б я мусив спонукати тебе, то я б швидше вмер, ніж перестав би це робити в нинішні дорожчі за золото години, незалежно від того, слушно це, чи ні. Прийде час, коли, обтяжені їжею і напоями, ми схилимось до землі, не маючи сили підвести найпрекрасніші очі нашої душі, Тепер же, коли цей, як говорить Марон, вогонь простого дихання вільний і дійовий, чому ж перестанемо ми злітати в небо? Навпаки, нам треба вправляти наші крила, щоб коли-небудь досягти тієї межі й мети, які вгамовують всяку спрагу і про які наша найдорожча родительська церква співає: ["Желаній краю, вЂрних утвержденіе"] та ін.
Не хочеться кінчати, все ж кінчаю. Бувай здоров, моя душе!
Твій Григ[орій] Савич.
7 лютого.
30
[Харків, місцевий; січень — лютий 1763 р.] / 721 /
"Да не будет бЂгство ваше в зимЂ..."
Dum fera saevit hiems, haud naves nativa solvit,
Sed placidi veris tempora grata manet.
Expectate diem domini, cum spiritus ille
Sanctus demulcet flamine cuncta suo.
Sin audes propere ponto te credere mundi
Quaeso, quos fluctus ferre necesse tibi?
Ergo vide, ne cursus sit tibi tempore brumae.
Ne temere vitae nempe capesse statum.
Sed portum retine, donec Χριστός σε διδάξει.
Non via nocte proba est, non hiemale mare.
Heu Christus paucos extractat fluctibus altis!
Heu quam permultos devorat unda maris!
Si non gustasti, quidnam sit mare pericli,
Ex aliis miseris sume perlicla tibi. / 722 /. 274
Fluctibus involvit satanas et pectora cauta;
Quid de illis fit, queis cautio nulla viget?
At tu musarum in portu cole sacra quietus.
О fortunatum, si tua bona capis!
Cariss[ime] Michaël!
‘Ήδου ’εν τω̃ κυρίω!
Ablatis libris, quid mihi mellitius, quam garrire cum amiculis meis, quorum tu κορθφή εί̃; nisi quod vereor, ne parum in tempore tibi obstrepam, occupato fortassis curis melioribus. Suspicor enim te meditari τάς διατριβάς τάς σχολλαστικάς. Proinde breviter significabis.
Vale, cariss[ime]!
Tuus Gregor[ius].
["Да не будет бЂгство ваше в зимЂ..."]
Поки лютує зима шалена, моряк не відв’язує човнів,
А чекає лагідної погоди, тихої весни.
Чекайте і ви дня божого, коли святий дух
Своїм вогнем усе розтопить.
Якщо поквапно довіришся мирському морю,
То які хвилі, питаю, тобі доведеться винести?
Отже, дивись, щоб не плавати в тумані,
Щоб не обрав ти ненадійного становища в житті.
Але тримайся пристані, поки Христос тебе навчить.
Дорога вночі небезпечна, як і море взимку.
О! Христос небагатьох рятує від хвиль відкритого моря.
О! Скільки їх поглинає морська хвиля!
Не пересвідчившись, наскільки небезпечне море,
Навчись на нещасті інших.
Сатана затягує в хвилі навіть обережних людей.
Що ж буває з тими, кому бракує обережності?
А ти, залишаючись у гавані, спокійно шануй святих муз.
О, щасливий ти, якщо маєш свої блага!
Найдорожчий Михайле!
Радій у господі!
Якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого ніж розмовляти з своїми друзями, серед яких ти найперший. Боюся тільки, що невчасно тобі надокучаю, коли тебе, можливо, займають важливіші справи. Бо здогадуюся, що ти обдумуєш шкільні завдання. Коротко мені про це напиши.
Бувай здоровий, найдорожчий!
Твій Григор[ій]. 275
31
[Харків, місцевий] 15 лютого [1763 р.] / 51 /
Salve, generosissime Michaël!
Siccine του̃ κθρίου ’επιποθει̃ς. О, plus quam nectareas igitur has tuas mihi literas! Imo animum tuum multo generosissimum καί ’όντως δι̃ον! Nunc demum agnosco non de milviorum neque vulturum te esse genere, sed de sanguine τω̃ν γνησίων ’αετω̃ν, qui suprema petunt, despectisque vespertilionibus cum sua umbra, ad solem affectant. O utinam hanc vocem saepius audiam a te, nullam ambrosiam malo. Jam habere videris; ita optas, precaris, aves. О juvenis dignissime Christo, propemodum lacrumas excussisti; solet enim et rarum gaudium lacrumare. Nescit dominus fallere. Quisquis toto pectore precatur, jam habet. In tantum desideras dominum? Sed mane, mi anime, paulisper, paulisper mane! Equidem breviculum tempus dices nimium fuisse cum accipies. Pone te stat Christus, ac trepidat dare, sed nondum...