25/УШ-74.
Писано на 5 аркушах.
Люба матусю!
Знаю, що ти знову чекаєш листів і знову хвилюєшся. Але що кому до твоїх переживань? Пишу вже втретє. В мене все гарно. Повсякденна турбота, якою я тут оточений, просто вражає. Ну ти й сама здогадуєшся, що життя прекрасне. Дали мені нарешті після всілякого ліки, залишені тобою. Це — 5-НОК та невіграмон. Чи ти надіслала тільки їх? Взяв і білизну, яку ти привезла; шкода, що не така тепла. Бо я сподівався, ти передаси таку ж, як у Києві. Цього місяця я отримую дієту. Ось уже кілька днів як частуюсь смальцем із цибулькою та попиваю компот із сушеної смородини. Це мені дуже до смаку. Взагалі потроху починаю призвичаюватись до статусу зека. Майже не читаю. Тиняюсь по зоні, балакаю про те і се з ким під руку попаде. Стоїть у нас тепле бабине літо. На диво, бо минулого року в цей час тут падав сніг. Так гарно дивитись у вікно на бурштинові кольори лісу. І головне, що весь час гріє сонечко. Я так само учнюю в електриків. Мої університети. Але навряд чи після закінчення моєї науки нашій сім'ї не доведеться викликати електрика для лагодження дротів. Як показує практика, я такий само далекий від азів справи, як і місяць тому. Почуваю себе непогано. Робив аналіз і все — без особливих змін. Трохи непокоїть наявність циліндрів, але сподіваюсь, що вони зникнуть після прийняття ліків. Тобі правильно сказали: я професор у своїй хворобі. І ніхто краще не порадить, ніж я сам. Отож не треба вже бігати й нервувати. Дякую щиро за всі ваші привітання. Особливо подякуй Анничці. З моїм перекладом, на жаль, сталася халепа. Нещодавно я прочитав у газеті, що вийшов українською мовою Джером Джером. Придбати його я, звісно, можу, тільки шкода, що мене випередили. Поздоров від мене дідика та Алочку. Бажаю їм всього найкращого, що може бути на цім світі! Я згадував кожного з них і 19 і 21 вересня. Страшенно хотів би посвяткувати з ними і з тобою, татком та Мар'яною. Але розумієш, мамочко, я у виправно-трудовій установі, а звідси можна вийти лише після відбуття покарання. Це я тобі процитував одного дурня. О господи, написав нині найубогішого листа за все своє життя. Ти вже не думай, що нема чого писати. Але висловлюватись мушу примітивно, щоб хоч цього разу не (закреслено). Ага, мамо, позначай щомісяця порядковий номер листа. Так я буду знати, що з твоєю кореспонденцією все в порядку. Заздрю Алці за полудневий вояж. З якою насолодою й я б опалився на сонечку. Як ви зустріли новий навчальний рік ? Цілую Мар'яну, вас, мої дорогі вчителі! Сійте розумне, добре, вічне. Але як важко то робити. Як там дідусь і Леся ? Чи одужали ? Воістину, греки твердили, що полотно людської долі тчуть богині Мойри. І нитка їхньої
79 пряжі може порватись у будь-який момент. Страшна ілюстрація до того — випадок із Лесею. Привіт усім. Валерій.
19/ІХ-74:
Мамо, що я можу зробити ? Як писати і не писати ? Як перестати бути собою ? Написав вам трилистії, але... Пишу нині четвертого. Змін тут ніяких окрім у настрої— чимдалі бадьоріший. У мене передчуття весни. Розумію все; що ти хочеш сказати. І, гадаю, що цілком маєш слушність. Як писав відомий і мені поет Нагнибіда, "все буде так, як їм наснилось, тим юним ленінцям давно". Помалу працюю. Хлопці кажуть, що я гарна білошвейка. Це — доля, фатум, перст божий повів мене в тюрму, аби змінити професію. Безперечно, оце воно моє справжнє покликання. Я зрозумів, як глибоко я помилявся, коли вчився в школі та університеті. Не писати статті, а шити торби, ось що треба було робити на волі. Це спільний педагогічний промах нашої родини. Потрібно було ще в дитинстві придбати швейну машинку. Тоді б я міг знайти себе і пошитії для (закреслено, але можна розібрати: Радянського Союзу) багато-багато торб. Но прокурори видимо праві.
Вітав я щиро дідика й Алочку з днем народження, написав їм цидули на декілька сторінок. Але нічого, якось іншим разом. Здоров'я моє зараз нівроку. Може, тому, що дуже тепла осінь. Але досі почуваю себе нормально. Стежу за харчуванням. Урізноманітнюю його в міру можливості за рахунок масла й молока. На території табору ростуть гриби. Звісно, то не білі, але є підпеньки і ще якийсь не відомий науці сорт. Один лікар-гінеколог кохається в кулінарії, так він готує грибні страви. Буквально з голої землі ми одержуємо тушкований шедевр. Оргія, як правило, завершується чичаєм. Пізнаю життя в усій його повноті. Мамочко, ти серйозно пишеш, що хочете віддати Мар'янку до технікуму ? Але це ж нікуди не годиться. Два педагоги в хаті й не можете довести до розуму однієї дівки. Зрештою, йдеться і про престиж родини. Мені здасться, зараз у неї треба трохи підігріти честолюбство. Старші 10-ті класи, гарний випускний вечір, інститут. Та й нехай побігає, повчиться. У неї трошки є жвавості в розумі, можливо, з часом це розвинеться, і вона потягне на вищу освіту. А ні, то й після десятирічки матиме час поступити до технікуму. Отже я абсолютно проти цієї ідеї й вважаю, що Мар'яні треба закінчувати десятирічку. Інша річ, потрібні догляд та примус. Але то постійні батьківські клопоти. І хіба їх буде менше, якщо Мар'яна піде до технікуму? Нещодавно в "Лит.газете" друкувалася стаття про Спока. Це американський педагог, котрий закликає робити наголос у вихованні на добро та ласку. І лише через 80
ЗО років після виходу книжки з цими ідеями він збагнув, що палка має два кінці. Що внаслідок такого псевдогуманного виховання діти виростають непідготовленими до життя. Приходять люди тепличного гарту, яких легко дурити, експлуатувати і перемогти. Це вельми цікава теза. Пам'ятаєте, в чомусь вона близька й до моїх висновків. Боже, як хочеться писати! Отримав листа від Алочки вже з Києва. Дякую за все. Читаю з увагою й цілую. З великим задоволенням читав і твого листа, де Мар'яна солідаризувалася з тобою у написаному й багато разів мене цілувала. Бігме, ше-е-ельма! Всім палке вітання. Обіймаю татуся. Ваш син.
6/Х-74
Дорогий дідусю!
Дуже радий чути, що ти нарешті одужав і бадьоренько шпаціруєш вулицями стольного града. Нам довго хворіти не можна. Мудрість, звісно, банальна, але без неї не обійдешся. Мама й Алочки описували перипетії хвороби, і я переживав її разом з тобою. Як це не дивно, але відстань зовсім не розділяє нас. Я живу вашими радощами і клопотами так, немовби й не від'їжджав із Києва. Не знаю, можливо, з часом це почуття пригасне, але зараз воно цілком реальне. Хоча пройшло без малого півтора року, не відчуваю себе поза Києвом і край. Молодець, діду, що розрахувався з болячками, та ж в нас козацька кров пульсує і тече. Добре й те, що не зв'язався з університетом. Навряд чи на твій тонус сприятливо вплине галас студентських аудиторій. Та й що зараз можна говорити? Спробуй для різноманітності пожити за заповідями Жан Жака Руссо. Природа, легка праця в садку, роздуми над рукописами. Як на мене, цей спосіб життя цілком підходящий для твого віку. Щоправда, знаючи вашу чайникову (пардон за епітет) вдачу, малоймовірно Михаиле Івановичу, щоб ви на це пристали. Але тому ми й звемося homo sapiens*, що мусимо жити згідно певних норм, а не рефлексійними примхами. Дідусю, не сприйми написане як керівництво до дії, але краще як неупереджені поради стороннього. До речі, про КДУ та його випускників. Їх можна зустріти в кожному куточку нашої неозорої країни. Я, особисто, горджуся, що так високо тримається марка вузу. Це справжнійрозсадник-кузня наукових кадрів. Я ще не писав тобі, здається, що виявив тут "Історію української культури". Про неї схвально відгукуються,