Ваш лист, адресований в ЦК Компартії України поступив до Прокуратури Української РСР, де був розглянутий.
Повідомляю, що Вашому синові Марченку В.В. міра покарання визначена судом у відповідності з тяжкістю скоєного злочину. Підстав для опротестування вироку суду не вбачається. Начальник відділу по нагляду за слідством в органах держбезпеки, старший радник юстиції (підпис) В.Макаренко
Прокуратура СРСР Прокуратура СССР
Прокуратура Української Прокуратура Украинской
Радянської Соціалістичної Советской Социалистической
Республіки Республики
252601, м.Київ. 252601. г.Киев-11.
Різницька, 13/15 Резницкая, 13/15
27.ІІІ.1974 року №013-9939-73
При ответе ссылаться на № и дату
Гр.Смужаниці Ніні Михайлівні
м.Київ, вул.Щербакова, № 72/2, кв.130
Повідомляю, що Ваша заява про зниження міри покарання сину Марченко В.В. розглянута першим заступником Прокурора Української РСР.
Не знаходячи підстав до принесення протесту, в задоволенні заяви відмовлено.
Начальник відділу по нагляду за слідством в органах держбезпеки
ст. радник юстиції (підпис) В.Макаренко
Верховний Суд Адвокату тов.Нужненко І.В.
Української РСР м.Київ, вул. Червоноармійська, 35
252601, м.Київ-24, ГСП, Юридична консультація №2 вул. Чекістів, 4 № 2к74
Копія: гр.Смужаниці Н.М. 17травнЯ1974 р. м.Київ, вул.Щербакова72/2 кв. 130
На ваші скарги, які подані на прийомі, повідомляю, що Верховний суд УРСР перевірив матеріали справ відносно Марченка Валерія Веніаміновича, засудженого вироком Київського обласного суду від 29 грудня 1973 року за ст.62 ч.І КК УРСР до позбавлення волі. Перевіркою справи встановлено, що вина Марченка у вчиненні злочину зібраними доказами підтверджена повністю.
Його дії кваліфіковані правильно, а обране йому покарання відповідає тяжкості вчиненого ним злочину.
Підстав до перегляду справи в порядку, з мотивів, викладених у скаргах, немає.
Мамусю, добрий день! Добридень, Мар'янко й тато! Вітаю вас аж із Західного Уралу — Пермської тюрми. Це вже кінцевий пункт пересилки, наступна й остаточна зупинка буде в таборі. Їду, як бачите, довгенько — понад два тижні. Це дні, які можна порівняти з роками, бо бачив і пізнав стільки всього різного, що ні в казці сказати, ні пером описати. Данте колись блукав по пеклу, звідки виніс масу вражень, лишившись сам неушкодженим. Чимось нагадують його мандрівку й мої поневіряння. Щастя, що мене тримали здебільшого в ізоляції і я мав змогу спостерігати зло на більш-менш безпечній відстані. Правда, в Свердловській в'язниці довелося зіткнутися з двома зеками з "особого" режиму. Ми мали вночі вирушати в дорогу й тому нас із вечора звели в одну камеру. Тут я побачив злодіїв-рецидивістів, як-то кажуть, в усій красі. В смугастих костюмах, знавіснілі й люті на цілий світ, ці люди здатні на якнаймерзенніші вчинки. Я балакав з ними і внутрішньо здригався, що можна бути настільки ницими. Адже не визнавати жодних святинь, все гудити і дбати лише про себе (причому це робиться з брутальною нахабністю і демагогічними фразами про необхідність бути рівними) — здатність людиноненависника або ж кретина. Потім я одержав з камери схову свій рюкзак і тут все розпочалося. Один лежав і спостерігав, а другий пояснював мені, що в тюрмі існують свої закони
і що потрібно всім ділитися. Я досить ввічливо відповів, що цього робити не збираюся. Тоді він мені сказав, що я куркуль, а з Києва їдуть усі жлоби. На це я відповів, що не в моїх звичках одягати подонка. Висновок про те, що ці двоє належать саме до такої категорії людей, легко зробити після кількагодинного спілкування. Дальше розгортання подій перервав наглядач, який почув з-за дверей галас суперечки. Він знову перевів мене в окрему камеру. Я не боявся тих двох. Вони були висохлі й кволі мов осінні мухи. Але треба було бачити, скільки люті й підступності світилося в очах цього покидька. У нього була єдина перевага: вночі він міг зарізати мене (йому нема чого втрачати), а я б на це не одважився ніколи. Я тільки тут усвідомив це з цілковитою виразністю. Ось що таке моє гуманне виховання. Наостанок він кинув мені: "Все одно будемо в одній камері, скажу хлопцям і взагалі все заберемо". Мораль злодія в чистому вигляді. На щастя, я в одну камеру з усіма не сів, бо перебуваю під особливим наглядом. Так, дійсно, повністю пізнати життя можна тільки в тюрмі. Їсти тут доводиться все підряд, але сподіваюся — це мені сильно не зашкодить. Потроху перекладаю Джером Джерома, ходжу на прогулянки, слухаю пересварки зеків з-за дверей і час минає. Цікаве в мене враження від поїздки. Я проїхав країну, як кріт, зовсім не бачачи її. Зате наслухався такого ярого російського мату, що тільки диву даюсь, звідки в людей береться фантазія.
10/Ш-74
не голили. Ходжу чистий (миють щоразу в лазнях перед переїздом), але неголений як дикобраз. В Пермі зараз не холодно, принаймні мені, до —5°. Я почуваю себе чудово у ватянці, безрукавці, светрі, шерстяній сорочці й білизні. На холоди добрий захист — ватяні штани. Так що мороз не повинен дуже дошкуляти, до того ж тут нема такого пронизливого вітру, як на Україні. Ну, гадаю, що якось прилаштуюся. До речі, в поїзді їхав з одним карним зеком. Він сам із Закарпаття, колишній головний інженер Мукачівської автобази. Сів у травні минулого року за зловживання службовим становищем (виготовив собі автомобіль). Побалакали з ним любесенько. Він наших родичів не знає, хоча друг декого із знайомих. Матусю, я написав тобі до 8 березня такого гарного листа, але в мене його забрав у Києві слідчий Анатолій Васильович Селюк. Зателефонуй Сірику, можливо, вони віддадуть лист і зошит, де я конспектував твори Леніна та писав гумористичне оповідання. Вони повинні були, ознайомившись, бачити — там ніякої крамоли нема. Теж: мені ловці перлин. Та й взагалі, хіба мені до цього. Поцікався, може, все таки повернуть ? Цілую тебе й Мар'янку і вітаю вас щиро із святом! Тут по цих буцегарнях зовсім забув поздоровити рідну мамочку і сестричку. Мамо, на роботі в мене залишились мої книжки і журнали. Нехай би Райка зібрала їх і завезла додому. А то шкода, там мої статті, які потім ніде вже не дістанеш. Іду в вагоні. Привіт усім. Валерій.