Ще раз в далеч придивився
Я, напружуючи очі:
Що це,— чи чортячі роги,
Чи такі хустки жіночі?
Я дививсь і думав: може,
Чорт мене дурити хоче?
Краще отуди не бігти,
А сховатись десь до ночі!
Я набрав плодів із саду
На дорогу, про запас,
Загорнув їх в одежину
І за пазуху натряс.
Серце знов мені казало:
"Ще пожди якийся час,
Вдень не йди туди, бо можеш
Трапити в тенета враз".
Я побрів очеретами,
Загрузаючи в багні.
Хай би ворог ваш потрапив
На такі списи страшні,
Бо знялися з очерету
Цілі хмари комарні
І вони, у рот набившись,
Не дали дихнуть мені.
Скрикнув я од болю й люті —
Так мене комар допік:
"Що б не сталось,— тут не всиджу,
Звідси й звір лісний би втік!"
Я схопився й рушив бистро,
Наче званий чоловік,
До людей, що молотили
На току невіддалік.
Цих людей мій вигляд вразив,
Жаль і подив їх пройняв.
Всі вони до мене збіглись
І мене їх тлум обстав.
Під сорочкою з них кожен
Хрестика на грудях мав,-
Враз тоді, перехрестившись,
Я той хрест поцілував.
Хтось із них сказав до інших:
"Лазаре, дай хліба трохи!"7
Добре слово "хліб" зачувши,
Я знебув свої тривоги
І всім тілом затрусився,
Затремтіли руки й ноги.
Мов зруйнована будівля,
Долі впав я від знемоги.
Руське слово "хліб" я здавна
Вже не раз, бувало, чув,-
З нього зараз і дізнався,
Що до руських сіл прибув;
Їхнє слово "хліб", як радість,
Серцем всім своїм відчув.
І розпався сніп, що горем
Зв'язаний так довго був.
Як один козак тамтешній
Піклувавсь і дбав за мною —
Навіть батька ніжна ласка
Бути не могла такою!
Він мене притис до серця,
Цілував, зросив сльозою,
Перекладача-пховійця8
Звідкілясь привів з собою.
Переплив човном я річку
І до церкви на майдані
Увійшов, щоб уклонитись
Перед господом в пошані;
Потім рушив до управи,
Де при всім козацькім стані
Оповів,— і хто я, й звідки,
Що робив у Ламіскані.
Треба скоротити повість —
В ній і так багато слів!
З Тереку йшов до Солагу,
Звідти в Астрахань забрів,
Далі — до Москви добрався,
Де Вахтанг з Бакаром9 жив.
Цар прийняв мене й призначив
Старшиною зброярів.
Став я з царського наказу
Повновладцем в арсеналі.
Дай вам, боже, зустрічати
Великоднє свято й далі
Бучно так, як ми Великдень
Святкували в царській залі,-
Тішились, складали вірші,
Любо грали на кімвалі.
Там змагатися у віршах
Мусив я з Джавахішвілі,
Ми обидва з ним не мали
Тями в віршницькому ділі.
Він був схожий на коряку,
Висохлий, худий на тілі.
Мов реп'ях, чіплявсь до нього
Вірш мій. Гнівавсь він в знесиллі.
Заповіт Давида Гурамішвілі
Я відкинув і свиріль, і ліру,
Стогоном кінчивши пісню щиру.
Лживий світ мене позбавив миру,-
Зрадив він, згубив мою довіру.
Всі гріхи згадав мені, блюзніру,
В корінь мій всадив свою сокиру,
Злиднями обтяжив понад міру,
Вкрав мою кохану потай миру.
Серце він вгорнув у мряку сіру,
Здер волосся, що вилось допіру,
Лик мій зморщив, наче грушку хиру,
Вибратись не дав мені із виру.
Він мені послав тяжкі недуги,
В серце вбив разюче лезо туги.
Люта смерть до мене ось підходить,
Голу шаблю, гостру косу зводить.
Люди, богу віддані душею!
Змірте гріх мій мірою своєю,
Вмерлому мені не шліть прокльону,
Пом'яніть добром в час похорону!
Ви прощення грішникові дайте
І, згадавши мертвого, не лайте!
Я ж образ ніколи вам не вдію,
Бо язик застиглий мій німіє.
Хай замовкнуть плетуни й злоріки,-
Їх не чую, зглухнувши навіки!
Вже про мене і зітхання, й крики,-
Твір свій нищить сам творець великий.
В постіль я, схрестивши руки, ляжу,
Не збираю в дальній путь поклажу,
Не беру нічого, все покину,-
Гроші, сад, баштан, майно, хатину.
Люди, вас благаю в ревнім слові,-
Ви оті три дощечки соснові
Збийте просто, без дбання й шаноби,
Без прикрас усяких і оздоби.
Не кладіть в труну коштовні речі,
Щоб вона вам не гнітила плечі,
Не фарбуйте домовини гарно,
Щоб не зникли ваші гроші марно,-
Всі прикраси втратить домовина,
Як її засипле в ямі глина.
Ті, які мені добра бажають,
Хай про речі отакі подбають,
Що мені корисні можуть бути,
Грішну душу визволять із скрути.
Ось що є душі гріховній мило:
Служба в церкві, з ладаном кадило,
Годування й зодягання бідних,
Уникання зазіхань негідних.
Чи мені надгробний плач поможе?
Оживити він мене не може!
Краще, ніж вдягать жалобні шати,
Про достойний спомин мій подбати.
Леле, вмру я без прощення навіть,
Піп за мною служби не відправить
І ніхто в молитві не згадає,
І ніхто в журбі не заридає!
Вмру один, бездітна сиротина,
Ні дочки не маючи, ні сина,
Що мене хоча б згадать призволив.
Так всевишній бог мене знедолив!
1 Костянтин — з 1722 до 1733 року за згодою іранського шаха
царював у Кахетії. З наказу турецького султана
був скараний на горло.
2 Горіс-Убані — місцевість біля м. Мцхета. Нині зветься Сугурамо.
Тут був родовий маєток Гурамішвілі.
3 Іртозі — гора в Ксанській ущелині, навпроти селища Ламіскана.
4 Хінкалі — вареники з м'ясом.
5 Осколо — селище в Дагестані.
6 Себто на північ, у бік Росії.
7 Ці слова в грузинському оригіналі наводяться
російською мовою.
8 Пховієць — пшав.
9 Бакар — син царя Вахтанга VI.