— Хто в із стратегів, питаю?
— Коментіол, Каст, Дроктон.
— Кличте їх до мене. Елпідія також.
Останній добре знаний в імперії яко сол і муж думаючий. Не раз бував у чужих землях і умів схиляти до перетрактацій, а там і до сердечної згоди привідців багатьох земель. Це підбадьорило сенаторів — василевс має якісь багатообіцяючі наміри, коли кличе Елпідія. Допоможи йому, боже, в ділах і помислах його. На це тільки й лишається уповати. А так. Пошле стратегів супроти аварів — ліпо буде, а пошле слів до персів чи до тих же аварів — ще ліпше. Сли або покладуть край такому тривалому розбрату з персами і повернуть імперії он як потрібні когорти, або затіють з аварами перетрактації і затримають їх на далеких підступах до Константинополя. А то не така вже й абищиця буде.
Сподіванка виявилася не вельми далекою від істини. Маврикій так і сказав Елпідію яко старшому в сольстві і Коментіолу яко привідці виправи супроти аварів:
— Сьогодні ж гуртуйте надійне сольство і правтесь до аварів. Певен, Баянова мета — домогтися негайної сплати боргів і обов'язково в сумі, передбаченій укладеним між ^ нами рядом. Як собі знаєте, так і мудруйте там, та пам'я^ тайте: перетрактації мають затягтися по можливості довше.
Пристанете на вимову Баяна тоді вже, як не пристати буде неможливо. Ви ж, — звернувся до стратегів, — маєте якнайдоцільніше скористатися кожним вибореним у аварів днем. Знайте: з персами ми по зможемо так швидко замиритися. В свій час це станеться, одначе не зараз. Зараз легіони, когорти, маніпули маємо шукати тут, у найближчих провінціях. Іду на риск: при собі лишаю тільки гвардію, в Константинополі — лише дімотів. Все інше, що в в метрополії і найближчих провінціях, віддаю вам, стратеги. Все, до останньої маніпули. Гуртуйте з них когорти, беріть у фіску, що можна взяти зараз чи з часом, наймайте нових легіонерів, — як знаєте, так і чиніть, одначе маєте виставити супроти варварів силу, здатну похитнути їхні турми й примусити їх піти з нашої землі.
Стратеги довго і, як видалося імператорові, доволі-таки промовисто відмовчувалися.
— Я вимагаю неможливе? — не витримав тієї мовчанки Маврикій.
— Коли йдеться про життя чи смерть, — взяв на себе сміливість відповісти імператорові Дроктон, лангобард за походженням, — неможливого бути не може. А все ж, достойний імператоре, зібрати за отакий короткий час силу, рівну аварській, не лише п'ять, десять стратегів не зможуть.
— А хто сказав, що вас лише п'ять? Ви — привідці легіонів, що вийдуть супроти аварів. У поміч собі беріть кого хочете і скільки хочете.
— Де ж вони, ті легіони?
— Уже сказано, — став на поміч імператорові Коментіол, — у провінціях. Буде не зайве, — обернувся, не переводячи подиху, до Маврикія. — Буде, кажу, не зайве, коли до всього, що збиратимемо під свої інсигнії, покличемо й випробувані у січах з персами когорти. Не кажу: всі, маю на оці ту частину їх, без якої там, на бородищах із персами, можуть поки що обійтися. Такі когорти не лише посилять скликані та набрані серед провінційного люду легіони, стануть взірцем для них, коли дійде до січі з аварами.
Маврикій слухав його насторожено, та, вислухавши, одразу ж перемінився в лиці.
— А що, — обізвався збадьорено, — це мисль. Якусь частину когорт ми зможемо відкликати. Стратеги теж збадьорилися і заговорили навперебій.
— В такому разі, — сказали, — не тратитимемо часу. В одному хочемо бути певні: у нас будуть підстави посилатися на відповідний едикт василевса, коли дійде до фор" мування легіонів і до фіска?
— Едикт сьогодні ж буде надіслано тим, кого це стосується.
— З нами бог і імператор! — виголосив хтось із стратегів те, що завжди виголошується на завершення розмови з василевсом. Час було йти, та тієї миті нагадав про себе Коментіол.
— Один мент, стратеги. Я не все сказав, що мусив сказати василевсові. Доки одні стратеги гуртуватимуть легіони, інші виходитимуть із згуртованими вже назустріч аварам, дозволь мені, імператоре, піти із сольством нашим до Баяна і приглянутись до нього.
— Тобі, привідці всієї виправи?
— А чом би й ні? Доки сольство не повернеться звідтам, січі з варварами все одно не почнемо. Знайомство ж станеться і не буде, гадаю, зайвим. Кагана промацаю зблизька і турми його теж.
Одні дивились на Коментіола і дивувалися, інші встигли перебороти подив і загомоніли збуджено: такого не бувало досі, та чом би не бути? Побачення з привідцею аварів багато важитиме.
Здається, усвідомлював те й імператор.
— Хай буде так. Подбай лишень, стратегу, аби тут достойно замінив тебе хтось і робив усе, що належить робити.
То тільки повелівати легко: сьогодні ж сольству вирушити назустріч аварам. Доки зібрались та вирушили, минуло кілька днів. Коментіол не марнував їх. Все, що можна було покликати на прю з аварами в Константинополі, на околіях, покликав і звів у два легіони, поставив на чолі одного з них Каста, на чолі другого — Мартіна і повелів вирушити до місця майбутньої січі з аварами — у Філіпополь та Адріанополь. Всіх інших стратегів спровадив .у провінції, наказавши їм сформувати там на обіцяні соліди нові когорти і негайно ж, без будь-яких зволікань, надсилати їх під оруду Каста та Мартіна.
— Вам же, — звернувся до стратегів, котрі йшли до Філіпополя та Адріанополя, — повеліваю: доки я буду в ава.рів та перетрактовуватиму з аварами, зробіть з городів цих неприступні фортеці і стійте там стіною. З когорт, що надходитимуть, формуйте нові легіони і дбайте про їхню ратну спроможність. Кожен день, кожен час використовуйте на це. Я ж постараюся затримати аварів у Анхіалі чи десь-інде, доки ви не зберетеся з силою, і хай допоможе нам бог у наших заходах.
Коментіол обернувся на схід сонця і осінив себе хресним знаменням. Він знав, на що зважується, і тому не без умислу уповав на бога. Воістину правду кажуть бувалі в бувальцях люди: лише той, кому немає чого втрачати, може вважатись на таке. Аби бодай на щось спиратися в своїх сподіванках і мати все-таки під ногами твердь, послав до стратегів, що стоять супроти персів, найдовіренішого з людей своїх, вручивши, йому, крім едикту імператора, ще й власне послання, і в тому посланні разписав становище на сіверських обводах як таке, що межує з катастрофічним.