Роберт Гейнлейн (Хайнлайн)
Ляльководи
Розділ 01
Чи й справді вони розумні? Я маю на увазі, самі по собі. Не знаю і не думаю, що ми коли-небудь дізнаємося.
Якщо це всього лишень інстинкт, то мені дуже хотілося б сподіватись, що я доживу до того дня, коли нам доведеться зіштовхнутись з таким ж, але розумними тварюками. Тому що я знаю хто програє. Я, ви. Так зване людство.
Для мене все почалось рано зранку — занадто рано — 12 липня 67 року: телефон задзеленчав так пронизливо, що й мертвий би, певно, прокинувся. Потрібно відзначити, що наш відділ користується особливими апаратами; аудіопідсилювач імплантований під шкіру за лівим вухом і працює використовуючи кісткову звукопровідність. Я заходився було обмацувати себе, але потім згадав, що залишив вимикач в кишені піджака в іншому кінці кімнати.
— Гаразд, — пробурчав я. — Чую. Вимкни цей клятий дзвінок.
— Надзвичайний стан, — мовив голос в моєму вусі. — Терміново з'явитися у Відділ.
Я коротко порадив, як їм вчинити з їх надзвичайним станом, але голос не вгамовувався:
— Негайно з'явитись до Старого.
Так би одразу й говорили.
— Йду, — відповів я і різко підхопився з ліжка — аж в очах потемніло. Пройшов в ванну й увів під шкіру мікрокапсулу "Гіро". Поки вібростійка витрясала з мене душу, стимулятор зробив свою справу, й з ванни я вийшов новою людиною — ну майже новою, скажімо так. Залишилось тільки прихопити піджак.
На базу я потрапив через один із стояків в туалеті на станції метро МакАртур. Зрозуміло ви не знайдете наш заклад в телефонній книзі. Строго кажучи, нас взагалі нема. Вимисел, ілюзія. Ще туди можна потрапити через крихітний магазинчик з вивіскою "Рідкісні марки й монети". Також не пробуйте — вам напевно намагатимуться всукати там яку-небудь старовинну марку.
Коротше кажучи, шукати нашу контору марно. Як я і казав, нас просто нема.
Існують речі, які не може знати будь-який керівник держави — наприклад, наскільки гарна його розвідувальна служба. Зрозумілим це стає, лише коли вона його підводить. А щоб цього не сталось є ми. Так би мовити, підтяжки для дядька Сема. В ООН про нас будь-коли не чули, та й в ЦРУ також — сподіваюсь. А все, що про нашу організацію знаю я, це отримана підготовка і завдання, на які посилає мене Старий. Цікаві, взагалі-то, завдання — якщо вам все одно де ви спите, що їсте і як довго проживете. Якби я був розумніший, то давно би звільнився і знайшов собі нормальну роботу.
От лише зі Старим працювати більше не доведеться. А для мене це багато означає. Хоч начальницької твердості йому, відомо, не позичати. Ця людина цілком спроможна сказати:
— Парубки, нам потрібно підгодувати ось-це дерево. Стрибайте в яму і я вас засиплю.
Ми стрибнемо. Всі як один.
І якщо в нього буде хоча б пятидесяти-трьох-відсоткова впевненість, що це дерево Свободи, він поховає нас заживо.
Старий піднявся з-за столу й, накульгуючи, рушив мені назустріч з такенькою зловісною усмішечкою на вустах. Великий голий череп і здоровенний римський ніс робили його схожим чи то на Сатану, чи то на Панча.
— Здоров, Сем, — сказав він. Мені дійсно шкода, що довелось витягнути тебе з ліжка.
Чорта з два йому шкода, певна річ.
— У мене відпустка, — коротко відповів я.
— Справді, й ти дійсно все ще у відпустці. Ми нині рушаємо відпочивати.
У Старого дуже своєрідні уявлення про відпочинок, тому я, певна річ, не повірив.
— Добре. Тепер мене звуть Сем. А прізвище?
— Кавано. А я тепер твій дядечко Чарлі. Чарльз М. Кавано; перебуваю на заслуженому відпочинку. І познайомся — це твоя сестра Мері.
Я, як увійшов, одразу помітив, що він в кімнаті не один, але старий, коли хоче, вміє привернути до себе увагу цілком і утримувати її скільки знадобиться. Тепер же я глянув на свою "сестру" уважно й мимоволі затримав погляд. Воно того вартувало.
Стало зрозумілим, чому для роботи разом він призначив нас братом і сестрою: йому так клопотів менше. Як професійний актор не може навмисно зіпсувати діалог, так і агент, який отримав інструкції, вже не може вийти з заданого образу. Коротше, прислужився: таку дівчину — і мені в сестри!
Висока, струнка, але спереду все як треба. Гарні ноги. Широкі — для жінки — плечі. Вогненно-руде хвилясте волосся і, як буває лише у рудих від народження, щось від ящірки в формі черепа. Не те щоб красуня, але дуже навіть гарненька. І погляд такий уважний, оцінюючий.
Коротше, мені одразу захотілося опустити крило й пуститися в шлюбний танець. Напевно, по мені це було помітно, тому що Старий сказав:
— Спокійно, Семі, спокійно. Сестра, звичайно, тебе дуже любить, і ти її теж, але суто по-родинному. Ти турботливий і галантний до нудоти. Як кажуть, стара добра Америка.
— Боже, невже все так погано? — спитав я, не зводячи очей з "сестри".
— Гірше.
А чорт, нехай. Здоров сестричко. Радий познайомитися.
Вона протягнула мені руку — тверду й навіть трохи не слабшу, ніж у мене.
— Здоров, братику.
Глибоке контральто! Моє уподобання. Чорт би забрав Старого!
— Можу додати, — продовжував він, — що сестра тобі дорожча від власного життя. Щоб захистити її від небезпеки, ти готовий навіть вмерти. Мені не дуже приємно повідомляти тобі це, Семі, але, принаймні на поточний момент, сестра для організації важливіша ніж ти.
— Зрозуміло, — відповів я. Дякую за делікатність.
— Семі…
— Гаразд, вона — моя обожнювана сестра. Я захищаю її від собак і сторонніх чоловіків. Коли починаємо?
— Спочатку зайди в "Косметику". Вони зроблять тобі нове обличчя.
— Нехай краще зроблять нову голову. Добре, побачимося. Бувай, сестричко.
Голову мені, зрозуміло, не зробили, зате примостили мій персональний телефон біля основи черепа й заклеїли згори волоссям. Шевелюру вифарбували в той же колір, що й в новоявленої сестри, освітлили шкіру і зробили щось дивне з вилицями та підборіддям. З дзеркала на мене вп'явся справжнісінький рудий — такий самий, як сестра. Я дивився на своє волосся і намагався згадати, якого ж кольору воно було першопочатково, багато-багато років тому. Потім мені спало на думку, що і з сестричкою могли зробити щось подібне. Але може вона й насправді так виглядає? Добре б…
Я вдягнув приготований костюм, і хтось сунув мені в руку заздалегідь напаковану дорожню сумку. Старий і сам, очевидно побував в "Косметиці": на голові в нього вився біло-рожевий пух. Обличчя йому також змінили. Тепер ми, без сумніву, виглядали родичами — трійця законних представників цієї дивної раси рудоволосих.