НІЧ…
НОСТАЛЬГІЯ…
ОСІНЬ… Окремі лексикони. Світ у світі. Як Піщинка з Ґобі, що перенесена в Сахару…
Під ПЛИТАМИ чаїться небезпека. Принишкла порція вчорашнього дощу відповідає атентатом на необачний крок. Переходити небезпечне поле потрібно певними стежками — вже спробуваними й тобою помаркованими. Тому хода по плитах нагадує аплікатуру блюзу на клавішах рояля (стриб ки — арпеджіо, найменші кроки — хроматизми). А коли у всьому місті вимкнуть лампи, блюз — імпровізація з закри тими очима.
РАНОК тим ближчий, чим повніша анестезія пережитого вночі. Зближення ранку співставне хіба що з дією новокаїну. Себе відчути годі. Реальний світ спотворений через відсут ність дотику. Буття скалічене — не в змозі фіксуватися у мові. Та ранок упізнається за ринвами. Горизонтальні й вертикальні ринви — найчіткіший контур, за яким прояв ляється даґеротип площі.
СИҐАРЕТИ — складова анестезії. І колективне підсві доме. Перелік їхніх марок — реєстри комплексів, стереоти пів, архетипів, мітів. Насправді вечір закінчиться тоді, коли закінчаться сиґарети. Кожна наступна з набоїв пачки — новий відрізок на спіралі розвитку подій. Тривала драма.
ТЕАТР абсурду на ніч припинив атракцію. Нема статис тів — тож нема театру. Лиш титри у формі вивісок крамниць, а ще майстерні, двох контор, бібліотеки на місцях. За їхніми ремарками можна вгадати наступну дію. У всього, що вважається декором — дерев, дахів, лавок, гнізд, ялівцю, — антракт, позбавлений парадоксальних вимог чийогось задуму. Години самоцінності речей.
УЧОРА закінчилося годину тому офіційно. Але ця ніч — доказ релятивізму у часоплині. Сьогодні вночі однаково функціонують вчора, сьогодні, завтра, вчорасьогодні, сьогоднізавтра, вчоразавтра. Якась нейтральна зона. І місце співпадіння околиць теперішнього, минулого й майбутнього часів. Хаос, породжений заглибленням у сутність часу. До того ж суперечна смуга впливу різних поясів.
ФІЛОСОФІЯ. Завжди при тобі, як частина тіла. Коли більше нема нічого, вона є Всім.
ХОЛОД починає з рук. Одягає руки у свої рукавиці. Вони стискають пальці. Руки втрачають інтеліґентність. Хоч тільки холод, а не студінь. Між холодом і мною — стіна з фланелі й вовни. Але холод перелазить через стіни. Від холоду тремтять, як від щасливої напруги чи від сміху; і прилипає поодиноке листя до асфальту. А жили, втягнені углибину руки, примерзли у кишені до вкушеної грушки. Не відігрітись навіть сірниками — припалюєш від сиґарети. Уява шкіри вже загорнена у ковдру.
ЦИНАМОНОМ, розсипаним у креденсі, горіхом, втер тим у шкіру, немитим слоїком з квасного молока, клубком волічки, впущеним у воду, цибулею, потертою на терці, гвоздикою, потовченою в моздирі, цитриною, розмоченою в каві, лушпинням яблук і сливок, піччю, напаленою кача нами кукурудзи, кминним виваром, замерзлими дошками, бадиллям з вітром усередині, ожиновим вином, коньяком з дубового листя пахне осінь. А найголовніший компонент той, якому немає місця в жодному реєстрі. Той відтінок звичайно адсорбують тіні.
ЧАСАМИ це вдасться, часто — ні. Але щоразу я прагну охопити Все. Це треба встигнути зробити до світання. Напружити всі сили — й охопити Все. Магічність полягає в тому, що це не може бути послідовним рядом образів.*
* Від редакції: вочевидь, наш автор, Тарас Прохасько, надміру напружував усі сили свого побитого антикварного "ремінґтона", аж той не витримав. Таким чином, чергова спроба охопити все, пробачте, Все, Охопити Все, завершилася черговою невдачею: "Часами це вдасться, часто — ні". Дякуємо за увагу. Okrutny i smutny jest wiat!