31
У Генті Уленшпігель часто бачився з Якобом Скулапом, Лівеном Сметом і Яном де Вульфсгагером, від яких він довідувався, щастило чи не щастило Мовчазному.
І кожного разу, як Уленшпігель вертався в Дестельберг, Ламме питав його:
— Які ти приніс новини? Добрі чи погані?
— Біда! — відповідав Уленшпігель. — Мовчазний, його брат Людвіг та інші воєначальники, а також і французи вирішили йти далі у Францію і з'єднатися там з принцом Конде[202]. В такий спосіб вони врятували б нещасну землю бельгійську і свободу совісті. Та Бог не захотів цього: німецькі рейтари й ландскнехти відмовилися йти далі, заявивши, що присягали воювати з герцогом Альбою, але не з Францією. Марно Оранський умовляв їх виконати свій обов'язок; він змушений був вивести їх через Шампань і Лотарингію до Страсбурга, звідки вони повернулись у Німеччину. Несподівана і вперта відмова найманців погіршила становище Мовчазного: король французький[203], незважаючи на угоду з принцом, відмовився позичити йому грошей. Королева англійська[204] обіцяла допомогу з умовою, що він звільнить місто Кале з округою, але її листи були перехоплені і послані до кардинала Лотарінзького, а той, підробивши відповідь, послав відмову.
І ось тепер наша славна армія, а з нею і наша надія, тане, як привид від співу півня. Але з нами Бог, і якщо суходіл цурається нас, то море допоможе. Хай живе гез!
32
Одного разу до Уленшпігеля і Ламме прийшла знайома вже дівчина і, заливаючися сльозами, сказала:
— В Мелестее Спелле за гроші звільняє вбивць і злодіїв, а невинних посилає на смерть. Загинув і мій брат Міхількін! О горе! Вислухайте мене і помстіться за нього, ви ж чоловіки! Це все наробив брудний і мерзенний розпусник Пітер де Роозе, ґвалтівник неповнолітніх дівчат, це його справа. О горе! Мій нещасний брат Міхількін і Пітер де Роозе зустрілися якось у корчмі Valck, хоч і не за одним столом, бо від нього сахалися, як від чуми.
Мій брат не хотів сидіти з ним навіть і в одній кімнаті, обізвав його розпусним негідником і крикнув йому, щоб забирався геть.
Пітер де Роозе відповів: "Братові повії не личить надто дерти кирпу вгору".
Але він брехав: я зовсім не повія і віддаюся тільки тому, хто мені до вподоби.
Тоді мій брат жбурнув йому в пику кухоль з пивом і сказав, що бреше він, мерзенний розпусник, і коли зразу ж не забереться геть, то він заткне йому рота кулаком. Той хотів щось сказати, але брат виконав свою погрозу, затопив йому двічі в пику і, схопивши за барки, без жалю викинув його на вулицю, хоч Пітер і намагався кусатись.
А потім, коли Пітер де Роозе очуняв, то занудився на самоті і почав ходити in't Vagevuur (у "Чистилище") — убогий шинок, куди ходять лише самі бідняки. Але й там його цуралися навіть голодранці. Ніхто з ним не говорив, хіба приїжджі селяни, котрі не знали, що то за один, або бродяги і дезертири. Та й тут його кілька разів відлупцювали, бо він таки добрий заводій.
Коли в Мелестее прибув Спелле з двома шпигами, Пітер де Роозе став бігати за ними, як пес, частував їх і вином, і м'ясом, і всякою всячиною, яку лиш можна купити за гроші. Таким чином він заприятелював із ними і, як тільки міг, намагався зігнати свою злість на тих, кого ненавидів. А ненавидів він усіх жителів Мелестее і найдужче — мого бідолашного брата.
Тому перш за все він і взявся за мого брата. Двоє кривоприсяжників, грошолюбних негідників, посвідчили, що Міхількін — єретик, говорив бридкі слова про Матір Божу і не раз блюзнив на Бога і його угодників у корчмі Valck, а крім того, у нього в скрині заховано добрих триста флоринів.
Незважаючи на те, що про свідків ніхто жодного слова доброго сказати не міг, Міхількіна схопили, а Спелле та його шпиги визнали докази за достатні, щоб узяти його на тортури. Отже, його підвісили на гак до стелі, прив'язали до кожної ноги гирю по п'ятдесят фунтів.
Він заперечив усі обвинувачення і сказав, що коли й є в Мелестее шахрай, ледацюга, блюзнір і розпусник, то це сам Пітер де Роозе, а не він.
Проте Спелле не хотів і слухати нічого й наказав своїм поплічникам підтягнути Міхількіна до стелі і пустити, щоб він упав з гирями на підлогу. Вони це зробили так жорстоко, що шкіра на щиколотках тріснула, м'язи порвалися, і ступні ледве тримались. Міхількін і далі не визнавав вини за собою. Тоді Спелле наказав узяти його знову на тортури, але натякнув йому, що за сто флоринів він пустить його на волю.
Міхількін сказав, що йому легше вмерти.
Жителі Мелестее, довідавшись, що його схоплено і взято на тортури, з'явилися всією громадою, щоб засвідчити його невинність, — це зветься "свідченням усіх добрих людей громади". Вони одностайно сказали, що Міхількін ніякий не єретик, що кожної неділі він ходить до церкви і до святого причастя, ім'я Матері Божої споминає лише тоді коли просить визволити його з біди, що він і земних жінок ніколи не ганьбив поганим словом, а про Матір Божу годі й казати. Що ж до блюзнірства, яке нібито почули фальшиві свідки від нього в корчмі Valck, то це чистісінька брехня і наклеп.
Міхількіна звільнили, кривоприсяжників покарали, а Пітера де Роозе Спелле притяг був до суду, але, здерши сто флоринів, відпустив його без допиту й тортур.
Пітер де Роозе побоявся, що гроші, які в нього залишились, не дадуть спокою Спелле, і втік з Мелестее, а Міхількін, мій бідолашний брат, помер від гангрени, що прикинулася на ногах.
Він спершу не хотів мене й бачити, а перед смертю звелів покликати і сказав берегтися вогню, який палає в моєму тілі і який доведе мене до вогню пекельного. А я тільки плакала, бо вогонь таки горить у мені. І брат помер на моїх руках.
Ах, — вигукнула дівчина, — той, хто помститься на Спелле за мого любого, коханого брата, буде моїм паном навіки, і я служитиму йому, як собака.
Уленшпігель слухав її розповідь, і попіл Клаасів бився в його груди. І він вирішив, що Спелле-вбивця мусить бути повішений.
Боолкін — так звали дівчину — вернулася в Мелестее.
Вона вже не боялася помсти Пітера де Роозе, бо один погонич, що гнав худобу через Дестельберг, сказав їй, що священик і громада заявили: коли Спелле зачепить Міхількінову сестру, то буде відповідати перед самим герцогом.