Ларсен звелів йому мовчати. Штурман навіть побоювався, що йому не доведеться повернутися до Норвегії живим. Правда, в останній момент він повірив Ларсенові і Ландруппові, що радянські моряки заарештували норвезьких матросів. Адже їх мусили розглядати як браконьєрів. Нападати на радянський пароплав він одмовився. Його залишили вартувати полонених. Із своїм завданням він не справився. Коли в табір повернулися Ларсен і Ландрупп, то застали вартових зв'язаними.
Вони звільнили їх і повідомили, ще Ельгар зрадив, що напад не вдався, кількох матросів убито, а решту заарештовано, і запропонували тікати й шукати притулку далі від радянського пароплава. Що було далі, Запара знав сам.
На снігу скоцюрбився поранений Ландрупп. Куля Ельгара пробила йому ногу. Бентсен зробив норвежцеві перев'язку, і тепер він сидів похмурий, сумний і наляканий.
— Ти мав рацію, лоцмане, — сказав Лейте, підійшовши до Ландруппа, — коли казав, що ми нападемо на тебе і що нам скоро буде весело.
Ландрупп мовчки дивився в землю.
Увагу Лейте привернули кілька блискучих камінців, розсипаних по снігу біля пораненого. Одні з них були завбільшки з горошину, а інші — з лісовий горіх.
— Що це таке? — спитав він Ельгара.
— Золота руда, — відповів той. — Ландрупп розсипав її з свого мішка.
Боцман підняв кілька камінців і простяг Запарі. Гідролог глянув на камінці, зважив їх на руці, потер пальцем і відповів.
— Ні. Це — пірити. З цих камінців в Іспанії добувають сірку.
Лейте переклав слова гідролога Ельгарові. Гарпунник недовірливо подивився на Запару, посміхнувся і сказав щось своїм товаришам. Норвежці з таким же недовір'ям, як перед тим Ельгар, подивилися на Запару. Тоді гідролог пояснив свої слова штурманові. Бентсен зрозумів його. Навіть більше: він сам пригадав, що бачив подібні камінці в якійсь геологічній колекції. Через хвилину норвезькі матроси, голосно регочучи, накидали коло Ландруппа цілу купу його "золотої руди", — вони набили нею кишені після того, як Ландрупп розсипав її з свого мішка.
Лоцман кусав губи і щось шепотів.
— Він каже: трагічна помилка, — сказав Бентсен Запарі по-французькому.
РОЗДІЛ IX
Запара запропонував обійти острів довкола. — Повинні ж ми знати розміри цього острова і те, як виглядають його північний та східний береги. Чи, може, залишити це таємницею шкіпера Ларсена? — спитав гідролог.
Вирішили поділитися на дві групи. Більшість разом з Ельгаром і Лейте мали повернутися назад тим же шляхом, яким ішли сюди — через норвезький табір; до табору
вони нестимуть Ландруппа на руках, а звідти повезуть його на нартах. Друга група складалася з Запари, Вершомета, Стьопи і Бентсена. Вони мали йти на північний схід з тим, щоб замкнути коло, обійшовши острів. Бентсен охоче приєднався до Запари, щоб краще познайомитися з радянськими моряками, не користуючись подвійним перекладом через Ельгара і Лейте.
Попрощавшись, обидві партії рушили кожна в свій бік.
Четверо дослідників пішли понад морем. Запару дивувала велика кількість ополонок уздовж західного берега. Юнга згадав, що він з Лейте вже звертали увагу на це явище.
— Невже й вам не доводилося бувати далі вздовж цього берега? — спитав Запара Бентсена.
— Ні, — відповів штурман, — я фактично був під домашнім арештом у таборі "Ісбьорна". Скрізь ходити Ларсен дозволяв лише своїй правій руні — Ландруппові. Навіть Ельгар, цей кращий між нами стрілець і мисливець, мав право полювати лише в південній частині острова. Я розумію, що ця заборона на північну частину острова була викликана знахідками Ландруппа. Ми довго не знали про золото, а коли дізнались, то нам його не показували. Сьогодні я вперше побачив цю "золоту руду", хоч дехто з моїх товаришів бачили її ще напередодні нападу на ваш пароплав. Я знав про другу реальну знахідку: Карсен і Ландрупп знайшли тут нафту. Вони навіть привозили її кілька разів на нартах У бочці. Коли зник Ельгар і ми ходили його розшукувати, то брали з собою нафту, щоб палити вогонь. Ми й палили ці вогні тієї ночі, коли вперше дізналися, що біля острова стоїть пароплав.
— А ми дивувалися, — сказав Запара, — звідки такі ясні вогнища.
Берег круто повернув на захід. У море вибігав гостроносий горбатий мис. Щоб не гаяти часу, вирішили йти навпростець через горб. Він був невисокий, — метрів із шістдесят, але досить крутий. Довелося зняти лижі і нести їх у руках. На горі відчули наче подих теплого вітру. Під ними лежала невеличка бухточка, оточена крутими горбами з облізлим сніговим настилом. У бухті не побачили жодної крижини. Дослідники здивовано оглядалися. З води долітав легкий шум. Посередині бухти вода хвилювалась і шумувала, ніби нагазована. На воді біля берега блищали під сонцем сині розводи. Заледеніле море далеко відступало від бухти.
Моряки мовчки спостерігали дивне явище. Час від часу над шумуючою водою злітало каміння й шматки грязюки. Якась підводна сила вирувала в центрі бухти.
Запара перший порушив мовчанку.
Гейзер. Підводний гейзер, — сказав він. — Друга
Ісландія. А може... справжній підводний вулкан.
Гейзер, що викидає нафту, — зауважив Бентсен.
Вони спустилися вниз. Вершомет умочив руку в воду.
Тепла. Можна б скупатися, якби не мороз.
Справді, вода мала високу температуру, і Запара лаяв себе неймовірно за те, що не захопив з пароплава термометра. Спересердя він навіть хотів кинути в бухту свій геологічний молоток, бо він здавався йому ні для чого не придатним. Юнга із сміхом одібрав у гідролога цей інструмент.
— Ну, ходімо далі! — кликав Вершомет товаришів.
Ніяких інструментів, щоб робити спостереження, у Запари не було. Проте він вирішив набрати з бухти води, щоб потім провести над нею лабораторне дослідження. Але в що її набрати? Погляд гідролога зупинився на термосі. Після того почав по годиннику стежити за підводним вулканом, відзначаючи посилення та послаблення його діяльності.
Бентсен, орієнтуючись по компасу, накреслив у своєму блокноті план бухти.
— Пропоную назву для цієї бухти, — порушив мовчанку Стьопа.
— Яку?
— Бухта браконьєрів.
Вершомет скривився, а Запара визнав, що вона поетична і відповідає історичній правді. Проте мисливець запропонував іншу назву: "Бухта переможених браконьєрів". Стьопа обстоював свою назву як коротшу, і нарешті мисливець з ним погодився.