КВІТ НА П'ЯТКУ
Завдяки заходам отця Альойзія вибрали громадяни виборцем Миколу Підпаленого. Отець Альойзій виповнив йому картку іменем українського кандидата та й вислав його в місто на вибори. Та не так із виборця був радий отець Альойзій, як із того, що все сталося так, як він наперед говорив.
Бо то так було (треба зачати з кінця):
Два тижні тому назад був у отця декана соборчик, і при тій нагоді обговорювали гості справу виборів. При тім гарячився найбільше отець Альойзій, бо хотів, аби його думка верх узяла. Сидівши за столом, вертівся отець Альойзій на кріслі на всі боки, зазирав слухачам просто в очі, щоби їх змусити до уважного слухання, і стріпував рукою понад вухом, наче кіт, що миється лапкою. Це робив отець Альойзій тоді, коли завважав, що хто-небудь хоче йому перечити.
— Узявши, пане добродію, на увагу всілякі факти, я, пане добродію, тото, прошу вислухати мою думку, бо я, будучи о тім переконаний, а ви, пане добродію, тото, все виїздите з тими вічами,— плутався отець Альойзій (не так-то легко говорити високопарно!), заглядаючи в очі отцю декану, що з нетерплячкою зазирав спідлоба до їдальні, чи вже накривають до вечері.
— Добра є, пане добродію, агітація,— провадив далі отець Альойзій,— агле не треба тото. Бо для чого ж, пане добродію? Я, приміром, тото: моя засада, пане добродію, повинно ся вибирати зо всяких тенденцій, що ліпше. Як я кажу, пане добродію, не переборщувати! Бо чому ж? Ми, пане добродію, в прикрім положенні. Все під міру — то є, прошу, чудесна засада. Мужикові забагато накладається до голови тими вічами, а признаймося межи собою, що ми, пане добродію, тото. Коли ми, з одного боку, будучи, пане добродію народолюбці, а прошу ж вас, всечесніші, ми є також священики й люди. Цього мені ніхто не годен заперечити.
Із цими словами звернувся о. Альойзій до отця Василя, що його мали всі за радикала. Очевидячки, о. Альойзій думав, що о. Василь хоче йому перечити.
— Як я казав, чи треба нам, пане добродію, неприємностей? Добре тому, що в місті: йому, пане добродію, здається, що наш мужик, то міський робітник, котрому наговорити всякі поступові ідеї — та й гаразд. Але ж ми знаємо, пане добродію, що мужик це: Грицько, Семен, Іван — ототі всі мужики, з котрими, пане добродію, ми щоднини сходимося. Ще більше: ми знаємо, пане добродію, що тото. Тому не допускаймо, пане добродію, попри агітацію що інше. Признаймося щиро: чи не ми, оскіль-ко, пане добродію, таж ми всі знаємо, що є такі агітатори, котрим, пане добродію, зовсім не ходить о вибір посла, але о саму агітацію. Але ж, прошу, я лично нікому замітів не роблю, а тим більше священикамі
При цих словах затріпав о. Альойзій пальцями над правим вухом, бо завважив, що о. Василь наставився йому перечити.
Отець Альойзій говорив іще довгенько, заки висказав свої погляди на виборчу справу. Ці ж погляди були такі:
1. Не треба нам жадних передвиборчих віч і жадних виборчих агітацій.
2. Ціла виборча робота повинна бути лиш така, що священик у своїм селі має постаратися про вибір певного чоловіка на виборця і написати йому картку.
3. Цей певний чоловік має бути той, хто безумовно піде за порадою священика.
Поглядів цих не похвалили гості на соборчику, а декотрі таки просто кепкували собі з-за того з о. Альойзія. Але це його тим більше розгарячило, й він, коли побачив, що слухачів словами не переконає, постановив переконати їх наглядно — своїм прикладом.
З тої-то причини постарався о. Альозій, що громадяни вибрали виборцем Миколу Підпаленого.
Микола Підпалений — це сусід о. Альойзія. Добре собі заходили: рідко минав такий день, аби Микола або його жінка не були чого в о. Альойзія. Приїдуть, приміром, гості до отця, треба кухарці помічниці; зараз же й посилають по Миколиху. Або випаде дуже прикра робота на гумні в єгомостя, хто ж поможе, як не Микола? Зате, як треба Миколі відки голова * кілька крейцарів, то отець дає на відробок.
Сьогодні ж пішов Микола голосувати, а отець Альойзій дожидав його повороту з утіхою. Вже сонце давненько зайшло, вже дівки видоїли корови, вже повечеряли, ціле село пішло спати, а Микола все не приходив. О. Альойзій наказував йому, аби ніде по дорозі не повертав, лиш аби простісінько до нього йшов, хоть би серед ночі-опівночі.
Трохи непокоївся о. Альойзій. Та не так тим, що Микола не приходив, як своїми думками. То сідав за стіл, то ходив борзенько по хаті, то знов ставав на місці і глибоко задумувався. Зчаста стріпував пальцями над правим вухом.
Передумував над побідою свого переконання і мало що наголос не говорив сам до себе. Найдужче тішився тим, як засоромить о. Василя. Без жадної агітації, без деморалізації народу розполітикуванням, виборець з його села голосував так, як найсвідоміший горожанин. Як тут не радуватись!
Микола стоятиме непохитно, неначе скала, супроти всіх хрунівських підшептів. "Єгомость казали! Єгомость уже ліпше знають!" — буде його відповідь на хрунівські підмови. Так повинно ся виховувати нарід!
Яку ж прихильність почував о. Альойзій до того тихого Миколи! Коли б його мав тут, під руками, розцілував би, як брата. "Єгомость казали! Єгомость уже ліпше знають!" Який же добрий, щирий той руський нарід! Тільки би вміти його собі з'єднати. Не агітацією, на збуджуванням диких інстинктів, але батьківським, пастирським наставленієм.
Поступ, поступ, поступ — але ж то не для нас, не для нас, не для нас! (О. Альойзій стріпав пальцями над вухом, начеби йому хто перечив). Спробуйте пожийте якийсь час на селі, то й переконаєтесь, що в нас зовсім інші обставини. Я думаю, що нам не треба і ... ет, дурниці!
Важна річ: "Єгомость казали! Єгомость уже ліпше знають!" В цей спосіб станемо панами в своїй хаті, бо цей спосіб є витвором наших питомих обставин. Коли б ми були відразу взялися цього способу, були би дуже далеко зайшли. Не лиш увесь нарід був би в наших руках, але ніякий вітрогон не важився би зазирати до наших сіл і викликувати заколот межи пастирем і його парафіянами. Але ми самі собі винні: опустили руки та й плачемо: "Бійтеся бога, приходіть агітувати, бо повіт пропаде".
Коли о. Альойзій сам себе так розважав, увійшов до кухні Микола, напився води та й, запитавши кухарку, чи єгомость у покої, вийшов з кухні до сіней і пішов на пальцях через першу кімнату. При тім гримав обцасами до долівки дужче, якби йшов цілою підошвою, бо, ступаючи лиш писками чобіт, підоймав обцас як міг угору, зап'яток же за кождим разом ізсувався з п'яти и лускав обцасом до долівки.