— А це навіщо? — спитала вчудована Настуся.
— Щоб не він над тобою, а ти над ним старшувала,— відповіла Олеся поважно. '
— Я не хочу над ним старшувати, але й не дам йому старшувати над собою. У нас буде правилом: "Чоловік та жінка — одна спілка!" — додала з усмішкою.
Уся церква так гарно була прибрана квітами, а світла була така сила, що здавалося: це чне на землі діється, а геть у небі. > Співав хор церковного братства. Нісся спів, наче ангельські хори. Воно й не диво. Учив співу диякон Сильвестр, що в Греції вчився співу коштом покійного князя Івана. Він тепер і проводив хором.
Ось уже митрополит присягу відбирає, вже поміняв перстені
Гримнув хор "Многая літа" молодятам. Стали виходити.
Молода розкидала квітки між дівчат. Піднімався ліс рук за кожною квіткою, щоби зловити її. Котра з дівчат зловить собі квітку, ця ще цього року віддасться.
А як вийшли з церкви, то старі бабусі говорйди між собою:
— Вона буде вдовицею,— казала одна,— перед молодим так блідо світло світило.
— Ні, перед нею блідіше,— запевняла друга,— вона скоріше помре.
— Але ж ні, д добре бачила,— перечилася перша.
— Та й я не сліпа,— говорила друга.
— Котрась із вас напевно вгадає,— сказав на це міщанин, що йшов позаду них.
Похід увійшов на замкове подвір'я. А як молодята входили за двері палати, гримнули замкові гармати і сторожа з самопалів, аж мури затряслися. Раз і другий, і третій...
Усе весілля подалося в світлиці молодої.
Княгиня Уляна, що перша повернула була з каплиці, вийшла й запросила всіх на обід. По обіді князь Семен подався в свої світлиці. А молода гостила дівчат. Прощала дівування своє. Дівчата співали. Вилися дівочі голосочки по світлицях, сріблом дзвеніли, жаль свій за втратою Настусі виявляли, та наразом радість із-за її щастя.
"Сивая зозуленько, Не літай раненько
На ярую пшениченьку.
Бо там на тебе
Сивий сокіл засяде,
Загляне тебе очима,
Пійме крилоньками,
Занесе в темні лісоньки
Межи чорні гілоньки.
Там будеш кувати,
Нікому послухати.
Гарная Настусечко,
Не виходи раненько
На нове підсіненько, ' Бо там на тебе
Сам князь засяде,
Згляне тебе оченьками,
Візьме тебе рученьками
До чужої сторононьки,
Там будеш ридати,
Нікому пожалувати",—, співали жалісно дівчата. Перед водила в піснях Олеся Рогатинська зі своїми подругами. Вони співали: 7
"Та ж говорив ти,
Кленовий листочку,
Що не будеш спадати,
А ти спадаєш,
Землю вкриваєш,
Доріженьки не знати.
Та ж говорила ж ти,
Ненечко люба:
"Не дам тебе від себе!"
Мене віддаєш, відпосагаєш.
Доленьки не осуджаєш, У Проси Настусю,
' Святу Пречисту,
Вона доленьку має,
Всім дівчаткам всилає,
Як добру, так лихую,
Від Бога судженую".
Місцеві дівчата співали своїх пісень. Плили дівоцькі співи та жалю завдавали князівні молоденькій. Не довго дівувала князівконька, не було часу й надівуватися. І хвилиночку жаль їй цього недовгого діву-ваннячка. Ще ж би, на п'ятнадцятій весні кидає його. Та тільки хвилиночку жаль їй, а там і подумала: "Чого ж мені жал кувати, кидаю я оте дівування моє для нього, для Семеночка мого коханого!".
А він, орел її, князь Семен, уже під дверима з боярами: Та при входових дверях спинила їх варта. І нарікають бояри:
"Отож тобі, князю Семене, пихота Зачиняє твоя теща ворота, Зачинила, замкнула замками, Постій собі, зятю, за воротами!"
А варта питає:
"Чиї тут бояри
У шоломах стояли?"
А з хати нісся спів дівчат:
"Приїхали боярове з далека, # Розвинули хоруговку з золота. Ой, що ж на цій хоруговці за писання, Молодої Настусечки від ненечки відстання".
Довго торгувалася варта з боярами, аж як бояри почастували її медом, впустила їх, І ввійшли: попереду посли з дарами для молодої, а за ними свахи з короваями. І стали переспівуватися свахи з дівчатами. Свахи хвалили дівчат, що гарно прибрали молоду, а дівчата свах за гарний коровай. То хвалили одні одних, а там для більшої забави перейшли на догану. А вкінці дівчата казали показати собі свашку:
"Покажіть нам свахи свашку ^
В червоному адамашку, Щоб ми всі пізнали, Чи ви гарно її вбрали". ~ ^
Тут Богдан Рогатинський підніс у гору князівну Олю Пинську. ' — Ось, глядіть, дівчата, яка славна в нас свашка та йк гарно прибрана,— сказав він.
А молода весь час сиділа за столом. Коло неї двоє дружинників із мечами, а біля них дівчата, доні княжих і боярських родів, що з усіх, усюдів поназ'їздилися на весілля. Чималий гурт дівчат був із-над Днь стра; та найбільше з Рогатинщини, родички и товаришки Олесі Рога-тинської. Коли батькові Івана Рогатинського Богданові король Ягай-ло сконфіскував добра в Рогатинщині за участь у повстанні Свидри-гайла, вік перенісся в Литовсько-Руське князівство. Тоді з ним переселилося туДи й чимало рогатинців, боярів з родинами та осіло в його добрах. А добра ці сильно збільшилися через подружжя Богданового сина Івана з Одотією, дочкою князя Андрія Володимировича. Підходять старости молодого до варти молодої та й кажуть:
— Хоробрі дружинники, пустіть нашого князя до княгині, хай сяде біля неї. Дайте руку на згоду.
— Годі нам руку на згоду давати^ коли не знаємо кому маємо княгиню віддати! Покажіть вашого князя.
Старости привели мале хлоп'я.
— Ось вам наш князь, чоловік княгині, а ваш шурин.
— Не дуріте нас! — кажуть дружинники.-^ Цей малий до нашої княгині не доріс. ^
А старости вже іншого наперед виводять:
— І це не він,— кажуть дружинники,— куди йому до нашої княгині! Йому гуси пасти.
Не було вже що діяти, привели старости князя Семена. Тоді дружинники:
— Це вже справжній князь, але його за дурно не пустимо. І заплатили старости золотили грішми.
Тоді дівчата з почту молодої заспівали: Ч Ї "На Дунаю зимна вода,
Сталася з нами згода,
Дався нам Бог згодити, .
До купи ізлучити.
Відсунься, брате, від сестри ' Сяде ближчий аніж ти".
І повів дружба молодого за стіл, і посадив біля молодої. Тоді дівчата заспівали:
"Ой татар, братчик татар, Продав сестру за таляр, Чорну косу за шістак, Біле личко таки так!"
Настуся поклала голову на столі, а руки на колінах, пальці між пальці заложивши. А дівчата співали:
"Літа зозуленька Понад вишневий сад, До листа припадає: "Ой листе ж мій, листе Дрібний, зелений, Гніздечко мені вкриваєш!" А Настусечка у ненечки До стола припадає: *<6й, столе ж мій, / Розлуко моя,