— Я буду з Вишенькою, — пояснює він. — Це мій Кабанець.
— А як ти її відшукав? Песик усміхається в вуса:
— Дуже захотів...
— А як батьки? — цікавиться Гієнець.
— Не має значення, — відказує Песик.
— Тут я з тобою незгодний. Тобі треба видресирувати і їх, якщо хочеш миру.
Інколи день чи два він лишається потинятися з Гієнцем. Спочатку Вишенька ображалася. А потім зрозуміла. Адже він дозволяє, щоб вона гралася з подружками! У кожного своє життя. Це таємниця дружби.
— Що це за волоцюга? Де він знову блукав? Дивись, який брудний! Повизбирував усіх бліх Парижа...
Перчичка починає посилено вивітрювати квартиру, ніби десь виходить газ, і може статися вибух, заповзятливо все витирати й гасати з пилососом ("Ат! Клята собача шерсть!") і все розставляти на свої місця. Як усе несхоже тут і у веселому бедламі Кабанця! Тут усе закріплене остаточно. Ніщо Й ніколи не можна буде переставити. На щастя, є кімната Вишеньки. До речі, він там весь час і стирчить. А Вишенька завжди із Песиком.
Це починає дратувати Здорованя. Він дедалі частіше супиться. Стає мовчазніший.
— А що, з батьками сама поговорити вже не можеш? Увесь час з собакою!
І люто так зиркає на Песика.
— Мене дратує цей пес.
Песик ще не знає, але це називається "ревнощі". Ревнощі — жахливі. І дуже небезпечні.
XXX БУДКА
І ось ми повертаємося до того, з чого почали перший розділ цієї книжки. Атмосфера стає дедалі напруженішою, Вишенька відмовилася їсти. Песик теж. Щось снується. Песик не знає, що. Уперше за довгі місяці до нього повернулися кошмари. Поганий знак. Він прокинувся, завиваючи. Вишенька прийшла його забрати. Він заснув у неї на ліжку. Вона поруч, читає пригоди Базіля. їй дуже подобається "Базіль-чарівник".
Вона і тремтить, і сміється. Те, що треба. Потім відривається від книжки, пестить Песика і шепоче: "Мій чарівник". Песик зітхає задоволений і прицмокує.
Але двері кімнати прочиняються, і починаються будні:
— Що цей пес робить у твоєму ліжку? Я тобі сто разів забороняла брати його в ліжко! Вишенька, так далі не можна!
— Що не можна? — лагідно цікавиться доня.
— Цього! Усього цього! — відповідає Перчичка, обачно не уточнюючи.
І йде собі.
За чверть години Вишенька і Песик з'являються в їдальні снідати. Перчичка і Здоровань раптовово обривають розмову. Западає тиша. Тільки чути, як жують бутерброди.
І раптом Перчичка ні сіло, ні впало оголошує:
— Завтра вирушаємо відпочивати!
Вишенька зводить оченята і запитально дивиться на Перчичку.
В кутику губ у неї прилип шматочок шоколаду.
— Куди? — питає вона нарешті.
— Куди ж, як не на Лазуровий Берег! До Ніцци! — пояснює Перчичка.
Здоровань мовчить. Вишенька дивиться на нього, дивиться на Перчичку, на надкушену тартинку. Перш ніж знову вмочити її в чашку, вона питає: *
— А Песик їде з нами?
На якусь секунду вони ніби завагалися.
— Аякже! — радісно викрикує Перчичка. Дивно. Чому це раптом вони так подобрішали.
— Точно? — перепитує Вишеньки.
— Раз ми сказали, — потверджує Здоровань, позираючи на годинник.
— Я саме... — починає Вишенька, але її перебивають.
— Ми ж не залишимо його самого в Парижі? Ти погано про нас думаєш. Песик їде з нами і крапка.
Це вже втрутився Здоровань.
Вишенька чекає продовження. Воно не забарилося. Здоровань додає, допомагаючи собі ложечкою:
— Тільки одна умова.
— А... — Вишенька навіть не питає, яка.
— їхати він буду ззаду, у вагончику, — додає Здоровань, помовчавши. — Тоді, як його занудить...
— Згода, — каже Вишенька.
Здоровань і Перчичка здивовані. Вонихподівалися на більший опір.
Здоровань встає. Це останній день роботи.
— Я їхатиму з ним, — заявляє Вишенька. Здоровань знову сідає.
— Не можна.
— Чому?
— Заборонено.
— Так чого ж ми туди посадимо Песика?
— Собакам можна, а нам ні.
— Хто це сказав? — запитує Вишенька, у якої зовсім прохололо какао.
— Так записано в дорожніх правилах, — пояснює Здоровань, який вже запізнюється.
Песик уважніше дослухається до розмови. Він відчуває, що йдеться про його долю.
Вишенька опирається з усіх сил. Здоровань не погоджується, показуючи на годинник. Вишенька наполягає. Зрештою, Здоровань підводиться, бере ключі від підвалу і виходить. Тартинка Вишеньки лежить, як забута сардинка на краєчку блюдечка. Перчичка сховалася в кухні, звідки долинає брязкіт посуду.
Здоровань повертається з дерев'яним ящиком, який ставить посеред вітальні. "Ось", — заявляє він. Ящик закривається ковзаючими дверцятами. Дуже винахідливо.
— А дірки? — негайно зауважує Вишеньки.
— Які дірки?
— Щоб він міг дихати!
— Господи! Зовсім забув! — скрикує Здоровань і хапає свою електричну дрель.
— А віконце? — наполягає Вишенька, коли дірки пророблено. — Він що, буде їхати в пітьмі?
— Зараз буде маленьке віконечко! — радіє Здоровань, як офіціант в кафе, швидко, як у мультику, випилюючи його лобзиком.
Тепер у будці Песика є гарненький ілюмінатор.
Вишенька ходить навколо тієї будки, довго міркує, обхопивши підборіддя рукою. Зрештою погоджується:
— Гаразд.
Здоровань хапає плащ і біжить на роботу. Запізнився він не менше аніж на годину.
І раптом стає дуже весело. Какао Вишеньки зовсім ви-хололо. Вона віддає його Песику, який випиває його просто з чашки, аж тремтячи від задоволення. Вишенька побігла до своєї кімнати і нанесла всіляких гарненьких речей, щоб прикрасити будку. Цим вона займатиметься цілий день. Поки вона перетворює той ящик на венеційський палац, Песик мріє про відпочинок. Він знову побачить Ніццу! Знову побачить чайок на березі моря. Навідається на звалище. Зазирне до різника, який пахне лавандою. А може навіть пройдеться перед будинком білявки, яка переплутала його з пацюком. (Тепер цей спогад видається навіть смішним).
Усе його дитинство... Він знову повернеться в дитинство... Звичайно, він не піде до собачого притулку, але в Ніцці він зможе ще яскравіше згадати Копицю.
і
XXXI У ВІКНІ
І ось настав довгожданний день. Вони їдуть вже кілька годин. По кількості поворотів Песик зрозумів, що вони з'їхали з автостради. Він не помилився. Перед від'їздом була невеличка військова рада.
— Ми поїдемо не центральною австрострадою, а сільськими дорогами, вони "мальовничіші".