4(22) листопада похмуро тихо Паші Лабазнички два роки як померла празник Казанської божої матері
5(23) листопада похмуро цілий день дощ бризкав 6(24) листопада вночі дощ зранку сніг розтає похмуро 7(25) листопада вночі дощ після десятої ранку дощ і цілий день
8(26) листопада зранку морозець холодно 9(27) листопада мороз холодно сонце було цілий день 10(28) листопада дощ вночі і цілий день після дванадцятої години сильний вітер 11(29) листопада зранку мороз сонце похмуро
12(30) листопада мороз до одинадцятої години зранку сонце я у дворі упала 13(31) листопада Кузьми Дем'яна зранку сонце вдень хмарно вітер холодний 14(1) листопада похмуро Валіку день
вписання своїх невглашенних імень, — вік смутку та крові сяйне навпослід мов здогадом найглибезної нещасності, аби котитися світами й світами й ще їдній загадці; мудрість-бо збувається не тим, що мудрих заковували й перетримували до скінчення віку, а далі повідпусковувати й казати, які то в нас мудрі каторжні, осьо й вони правитимуть світом, бо перескочили й нещасність, а словами, зрозумілими світові, примовляють і виправдовуються за тих, за кого буцімто муки мали, бо так писалося й говорилося, а тяма все глибш заховувала йнакші імення й назвиська, — ондо вже й Юрко доладнує папери на нові реєстри; та кому яка книжчина од японців перепала, та інструкції, та черги на нові в-божеські милості. Бо не поквапишся свої жертви й свою нещасність туто вшанувати, то розгребуть світами, й знаку не лишиться; бо їдним без храму нема ввороту ані в який жадний світ, гиншим, — ондо вже й Женька котить порожнього возика з кладовиська, та не зриґовує до храму, а лиш дослухається позову Драгуновського, нашукує мулярів світових, аби піч знанова вимурували та було як матері в спокої одійти на вічний спочинок; а що вже треті й десяті, то не старчає реєстрів уписувати діла їхні. Щей-но не одспівано небіжчиків, не вивезено з лікарень примерлих, а вже викрадено їхні спомини й книжки понаписувано, — що це таке, що на всяке горе як вороння злітаються. Муляри такі, аж гов куди твоє діло, — горщики виколупують в печах старезних, кульчики та зарплати жінкам, а самі без просипу на ті гроші царські добувають послідні дні віку; а жінки що ж — на свою тяму давай ділити, в кого що краще; а вже й міліція, й допри довкружають храми, бо це такі поминальники, що в котрої гарніші кульчики, то та бликше до трунв та голосніше приплакує, — бо скіко цих мертвих, а й ще буде, а печей нерозколупаних, скарбів незнайдених. Городи заповнені базарами з іконами отруєними, меблею всякою; офіцери ніяк не спродадуть годинничків срібних, ще з тої війни надбаних у німещизні, торгуючі з пустелі в пустелю мандрують, та не чутно пісень і дум во славу пустель; базари сповняються гулом, — всенький світ з'їхався на торги до мертвих пустель; ніхто не розступиться перед процесією, нема діла до мертвих. А як було, — до храмів ховалися, й хоч згоряли в вогні ворожеському, а не вийде ні жаден, то й тепер; лиш бояться в храми вступати, бо затісно од мертвих, бо довгі одправи, бо шлях до кладовиська міліцією й санітарами обставлений; а ще ж не наїхали ті, що пересортують і мертвих, і живих, і ненароджених, вкажуть кождому місце з живих на нову винуватість. Ще маємо час на останню одправу, — а вже земля
дригонить, дерева стінам вклоняються, хрести тьмяніють у затінку вихорів, сироти й гнані виповнюються першою й останньою радістю, якої не бувало; бо що дораніш було свято, то те було мука, а вже як дозналися за чужу радість од своїх мук, як угледіли, що всяк свою віру тербічить сюди, що не було ще стільки вір і сект у їднім-но закутку світу, то зачали своїх причинуватих приголублювати, зачали вірити знахарам узосвітнім, — збулися й останньої дужості, запотребували ліку на нерви і душу; і вже не скажеш нещасні, а — кволі; храм земний і храм божеський стали впритул на радісне спізнавання, бо ще не бувало стіки мертвих, а ще й такої злагоди, аби чути про господню кару й останній суд, аби й Драгуновського дослухатися, які то не віра й не що, а ритуали заволоджу-вали світовим прожитом, як то сталося, що добуло до ніщого, і вже ніщо є все, і тра починати знанова, бо то буде нове й нове, про яке не чувалося; людина збулася в подобі та й образі для нового життя, лиш не ожиття, — то що, набулася, людинонько, за всі віки, здобула пустелю, то це тобі й рай, і що хоч, це тобі досвід; і час остраху вступати до храмів, і верем'я сум'яття у кождім кроці і по-думі, — комусь то зостатися, чи цій людині переродженій, а чи які нові понадходять і гейкнуть на ветху людину, всторонись-но, теперички мій час. Люди-кабани зводяться на задні і шорошать вуха на ветху людину, — яке то її ще слово буде, останнє чи там передостаннє; ветха людина вже не живе, а про-буває у маренні, не зволодуючи своїм сум'яттям: уже-й-но ступне на межу очищення, а втіха гріховності осолоджує віковою тямою, якого б то ще гріха набутися та одтяг-нути на ще котрий вік обіцяне чи привид-жене очищення. Де що не є, що не візьми, а народження п'ять років
15(2) листопада похмуро трошки сонце показувалось бліде
16(3) листопада зранку сонце було тихо похмуро з пів на четверту почав дощик бризкати 17(4) листопада похмуро тепло 18(5) листопада цілий день туман 19(6) листопада похмуро цілий день годині о шостій почався дощ 20(7) листопада вночі дощ вдень сонце хмарилось і вітер і дощик трошки бризкав
21(8) листопада мороз холодний вітер 22(9) листопада вранці мороз а вдень сонце і хмарилось вітер а на вечір розхмарилось 23(10) листопада хмарно і сонце показалось 24(11) листопада було сонце до другої години похмарилось і вітер
25(12) листопада зранку похмуро вдень сонце тепло вітер як весною
26(13) листопада сонячно і тепло 27(14) листопада Заговки туман цілий день
28(15) листопада похмуро цілий день а ввечері дощ 29(16) листопада зранку похмуро
все запізно, — дзьобаті залізяні птахи назнижуються; чи хто зійде з мотузяних драбин, або прибули, щоб забрати; земля репається попід храм, і де той староста церковний, аби наклеїв стяжки тонкого папіру, та й ще б якого часу, та й знали, чи тим репам на пострах чорніти, або вони ширш і глибш займуться й проковтнуть цю остачу світу".