бомблять, та прибігає плаче, я боюся, й мати йде до неї ночувати, а в мене серце розривається. — Марія вертається городом, й аж спотикалася по рівному, як-то до землі припадає, й такі круги по городі робила; де осьо гичка купками, то прямо йшла, а далі такі косяки робила, на землю роздивлялася, й до того дерева на городі, кіля межі, хитнуло її. — Так вона несла кота увечері од Женьки, їй зловили хлопці; каже, Ярино, я тако в пазуху, а що, нє. З тої хати, де кіт, вмерла жінка, покинула чотирох дітей; брат немов хоче брати старшу дівчинку, але невідомо; вона так побивається, закутана; могилу не заривали, ще хтось дивився, вона аж у яму кидалася, а найменше ще цицьку ссало; показує "оно мама"; там люди рвали коси на собі. Так несла цього кота додоми, каже жінкам "мене чогось коти бояться"; а в хаті "кицю, кицю, йди-но цюди". Аж зір їй туманило, як несла цим городом. — Андрей пішов у стару хату, й Женя гляділа Клаву, бо Ганя в тюрмі, за якісь ящики три роки; а родичі Андрейові стали на горбі, стали дивитися, й далі аж не йдуть; це так у хату пішов. — їдних привозять зо світу, то цім вже, а є, що думають, — як це так; що це був світ наш, а нас не опізнано. Та й глибають висхлими рівчаками, на їдну віру в несвіт готові сплачувать. Зминутися котрому там лиховіттю, бо де б не був, то не перейдено. Завгодя вже й сумнів: імена такі виписано попругами. Начинюють щокожен здогад, буцім то ймення не те, що названо, а що б хотіло бути ним. То ми кожду травину, державу випоминаємо незвіданням слуху, — гадаємо так перебути. З пір'їни зору аж висмик невгадливий; як би це не зурочити навсібіч віків. Одпоминання тако нічим уже буцім лихим не нагадують, — стань хоч і
5(22) липня похмуро
дощ до першої
години йшов після
третьої вияснилось
і хмарилось
6(23) липня Варці
і Федорі рік
7(24) липня сонце
хмарилось
8(25) липня сонце
вітерець о пів на
другу дощ
9(26) липня сонце
жарко
10(27) липня сонце жарко вітер 12(29) липня Петра Павла зранку дощ вдень гарно Галі свайба була 13(30) липня зранку дощ вдень тепло дощ на вечір вітер 14(1) липня сонце тепло вітер ввечері холодно хмарно 15(2) липня сонце тепло хмари набігали і вітер
16(3) липня тепло вітер
17(4) липня жарко вітер Тані день народження 18(5) липня зранку прохолодно вдень жарко ввечері прохолодно 19(6) липня сонце хмарилось дощ бризкав
20(7) липня жарко 21(8) липня сонце жарко 22(9) липня хмарилось і жарко 23(10) липня зранку туман вдень жарко ввечері дощ 24(11) липня сонце і хмарилось
скраю глиняного урвища, дихай кропив'яним духом. Але ще ж не туто й не так, щоб аж знаття на смерть таку навпоказувало, — стули-но докупи краї снів чи там земель наокруглих, то ж ні. Тутечки інший рай показувати пальцями, як ті мікроби у ніс вдихаються; кажуть, вокзали бухтять людом переїжджим, ціна за втечу більша, як все і все коштувало коли. Як то колись обступали помираючого на втіху йому, або у больницях самотою одходив, то це знанова й навиворіт: заздрість смерті, нехіть сплакнути, бо таке-е-е обступає. Казано, страх буде дужчий од смерті; нащо цих полишено живими і в вічному страсі. Так десь і сумнів вижереться навпохляп світам, — згукується з глибу правдонька, нашіптувана віками; заволаєте неправди сумирної і віка довшого, тіки б у незнанні пробувати і ще в однім хочай образі перебути перед гоком вселенним. А як прошено буде — заживайте хоч яку щілину, хай гудом двигтить закуття цього засвіту, сиріт, немічних докупи, й так страхи одталагунилися б зблеску; то ж ні, — порозношувано кожну тріску, млявий голос на краї світів, щоб тут урва вчинилася, а вітри понаносили вікових мікробів. То це враз вам тепліше цюди вертаться, — типір впізнаєте образ свій навпотомішній, аж не тра буде доживати, щоб знать. Таке вам збіговисько тутечки та й втіха кіля храму, — спізнати науку, якої віками не допетрували, а це миті їдної як гахне, як явиться, та й. Але й так не дізнатися, чия провина; хіба кожне слово а й спогад чи яке нарікання стануть за золото дорожчі, — побачите, як слів бракує на виплач, на голосіння; та й не те, про що кажеться, а як, звуком яким, зором поводженим, — не вмілося говорити, а вмілось показувати, та й це вам такенна мудрість. Слухайте привезених і приблуканих, — це година для всіх, та не ваша; сповняйте гласом німотиння, камінь поваплений заблагуйте, сухе гілля, залізячку в поросі, струхлу штахетину, жебрацьке приношення на блясі для сушіння, вузлика у руці жебротній вигадуйте на яке хочте ймення, аби лиш не мовчати. Бо мудрість мовчання помандрувала гей де, — тамечки йому дадуть лад, а цюди тіки гості, і жебраки, і наслухаючі, і мікрофони, і камери, і санітари, бо де ж іще скінчення віку зобачити та навтішатися не своїм, але в науку собі. Зліли, що сусід до сусіда вкрадається, за товар у чужому городі смерть подіювали, раділи, що менш убито, як десь, що рід не перерветься; а пощо той рід, задля чого, — знова купами виводитимуть, та вже не на вбій; салафанами машини й вози повкутувані, — ні в землю не схорониш, ні за вогнем не пустиш. — ...дорогіе тепер я на вашу вулицю не хожу тьотя Мелаша умерла Мисочка умерла тьотя Марфуша умерла
общем багато умерают а мині на старост прийшлося судитися а так ми дожилися а здоровя нема негоджуся вик прожила не-судилася а тепер я вас прошу для вас нетяжело то напишіт шо ви продавали свую половину дома но не Северина каридора ми Северину нестроїли це строял Сегецький а ми строяли свий у нас бил каридор намного вужчий а у Северина ширший цей Пуркар мине замучив шшо він робе забори переставив мине узива разними словами курда бляд проститутка ведма і він і вона обрикоси ломае обрезае трубу шшо возле хати стой побив знаєте кукурузу начердаку крав петуха в дворі піймала коли калідор я робила то вони обоє пробігли з топором і говорят шше я неположила от негу стінку мині пришлое обрубуват шчекотурку й показуват шшо обложила сарай построян уся вода бижит у погриб обшчем усего неопишеш аето усе на нерви действуе мине уже трусе я зними нимогу говорит я вас очен прошу што-би ви написали мині нада для комитета пока-зат чтови продавали толко свій калідор а Северина нипродавали і то ваш калідор бил уже на 2 метри вуже боя низнаю насколко он бил уже може их Нюся что небуд подска-же явас очен усех прошу неоставте моей просби напешит насколко уже й ниже пожа-луста новости у нас много умирают Сохачка умерла Денис умер Томелчеха лежит неходе Милки Сохачки дочка разошлас уехала Нина сина оставила а девочку забрала я написала песмо вам аж коли Вовочка преносе мени платочек закоторой я очен благодару но неутрачайтес у вас тепер пенсия лишних денег нет но у нас умагазинах нет ни платочков ни полетеночного немає если умрет то достают у похороном но як Сохачка умерла то баба Ужанка дала Нили платочки а поло-