18(5) жовтня тепло хмарно ввечері дощ і вночі почала топити 19(6) жовтня зранку похмуро сонячно хмарно
20(7) жовтня зранку прохолодно сонячно вітер холодно 21(8) жовтня зранку туман і похмуро після дев'ятої вияснилось 22(9) жовтня зранку туман до восьмої ясно тепло
23(10) жовтня похмуро прохолодно а після обід сонце 24(11) жовтня йшла з магазина і біля правління упала коліно збила після восьмої вияснилось і вогко і дощ бризкав 25(12) жовтня сонце мало ... хмарно 26(13) жовтня хмарно і трохи сонце 27(14) жовтня зранку сонце вияснилось а вдень хмарно холодно вітер 28(15) жовтня зранку похмуро вдень вияснилось і сонце і хмарно маленький сніжок пролітав 29(16) жовтня вночі сніжок покрив землю зранку похмуро сніжок пролітав вдень ясно було
30(17) жовтня вранці сніг рідко йшов а вдень дощ бризкав хмарно і вночі дощ повні вагани води 31(18) жовтня похмуро і мжичка вночі трохи дощ 1(19) листопада мороз холодно вітер
вався. А все село каже, що Любці мало. Такий-то рід був, що де хазяї за дня копи наставлять, то ви за ніч і перевезете. Та ти божишся, що чужого й бубки не зачепиш, а де яка хата в селі осиротіє, то ти й удерешся. А не ти з меї хати лави та скрині середночі перла, заким бабу задубілу з печі на ліжко перенесли, та й аби до ранку поспіти усе заграбастати, та квасолі з гладишок у коморі повитря-хати, бо ж десь-то є гроші, бо баба яйця не купить, а тулить копійка до копійки. А ці нори в землі довбати, чи й там не сховано, а лежанку й грубу розворочувати. Бо на ранок і ті племінниці над'їдуть, та що їм дістанеться — подушка та копиця сіна у березі. Але-ж їхнє право на хату, тобі гроші на книжці, бо коли то й заглянеш до баби. То мені тра в племінниць одкуповувати свою батьківщизну, бо мати мене збулася, хочай не так, — мене світ той звабив, ті всі заводи, Павлики, аби мені знов вертатися на села та встачу життя шукати й не знайти. То хату ж відшукала, але вона щось до мене не признається, бо вона вік нічия простояла, вона у своїм праві загибає. Але ж гребуться й іншим боком горбів хазяйки зі своїм правом, — сплачуй, як хоч засісти й цю пустку. А ти, Любко, а-же-ж свеї частки не впустиш, бо я така заводська, така зосвітня, що оплачу, скільки не вкажуть. То мені любо з порога наглядати, як ви на городі за повіткою стягуєте одна з одної, а котра племінниця бідовіша, то на своє каліцтво впоказує, — за що ж з мене брати. То це такі сплати а й такі дачки, що не хату одкуповуєш, а на чужу неміч складаєшся. Нам не за наше добро належиться, а за нашу впослідженість, — бо хто ж це кому має дати. Ти й тут, Любко, своє зверха береш, бо в якихсь-то книгах вичитала, що як хто має на тебе зло, то треба йому добром одплатити. То ти типір і города вступиш, і подаруєш на те їхнє каліцтво й ту частку, що тобі не належить. Бо ти, бач, тутечки наглядала, — ох, і надогляд, що лиш-но сінешні двері і осталися, а то ні дверей, ні вікон, аж сокирою подзьобані лиштви на одвірках. Та й ще навпослідок добрюєш, та показуєш, де то у бур'янах ті обгарані кукли валяються, щоб затикати ходи в комині. От же ж і маю на розстарювання, дві кагли затикати. А тих дюрок стільки, що всього трап'я світу не стане. Церковні дзвони сунуть лісами й горбами, та й ще більша тривога вступає, бо чи це цю нову церкву на найвикшому місці звели, чи то в старій дзвонять. Знелюдніло довкола світу, та й не знати, чи тут мені довіковувати, або й ще які світи надійдуть, заманюватимуть на дальше блукання. Вгинаюся між одвірками, руку вистягую, — ще й не вечір і не день, і не ранок й не ніч, та приїжджає мій миленький пізно, кидає-гайнує мою постіль рузно".
"Гості на порозі, а ви ще й досі босі, — оце то примусили чорну воронь з пісьмом посилати. А хотя-не-хотя а віршиками при-балакнеш, а хоч з їдного каблука а протанцюєш, бо чо б то казали, що ходитимуть селами такі баби й научатимуть ума, якого ще й не бувало; а котре схоче забалакати, то мусить такої мови знати, що де її й взяти на скінченню віків, бо як то раніш з клепки бодню робили і добро складали — плаття клали, а скринь не було, то теперички скринь що-при кожній стіні, але стін же не стало, Ь з кождої дюри по пісні, —
"А жени вади іспрасив,
А жажда — путє (е)
Жена его не познала.
Іюдеє єго називала па раду єго.
Не впазнала бла-а-агадаті
Єк я тєбє магу вади даті.
Он їє вдивив.
Ат-и шестаго часу да девятаго Бесєдував вуон із нею, Он їє сладив. Ісус женє гаварив: "Пайди мужа сваго приведи, Я єго вазру".
"Я сказать тібе-е-е не сміею, Шо сібе мужа-га-га не йміею, Так живу й адна". "Чи всю правду мене аб'являєш?
Пять мужей мееш, Катарого себе ти ймееш, То сказать мене не см1ееш. Той тебе не муж. Водоноса с плеч спускала, Всем грежданам аб'евляла: ктеной прерок. Все граждане семер'яне Вихадили ¡3 сваего града На ветошник той, —
і хмарно і сонце показалось 2(20) листопада мороз вітер холодно і хмарно сонце показалось 3(21) листопада мороз вікна замерзли вдень сонце і холодно 4(22) листопада празник Казанська мороз
5(23) листопада мороз
6(24) листопада похмуро вдень вночі дощ
7(25) листопада зранку дощ цілий день дощ 8(26) листопада сонячно цілий день 9(27) листопада ясний холодний вітер 10(28) листопада зранку туман цілий день похмуро свайба була Бориса Бреуса дочка розписувалась у клубі
11(29) листопада ясний теплий 12(30) листопада зранку туман цілий день похмуро 13(31) листопада Кузьми Дем'яна 14(1) листопада похмуро тепло 15(2) листопада зранку туман а після другої сонце вияснилось 16(3) листопада похмуро і вітер вночі вітер Галі день народження 17(4) листопада хмарно прохолодно 18(5) листопада похмуро вогко прохолодно
да й куди ж не поткнешся з реєстром, аби вписати й ще їдну оселю на проживання а й одну душу, то оселя пусткою видається, а душа лиш знаком душі прихищається. Як же ж опізнано якесь давніше проживання, — то хоч як а підсусідком таким визнавайтеся, бо право не те, що хтось хоче щось мати та й здужується на те маття, а — скіко за те право тако поколіннями одробляти, та й знов утрачати, та й це знов не мати. Бо як не вхитряйся, а дознаються і за підсусідство, і-ж матимемо ще їден універзал чи то від Мазепи, чи хоч од кого "писалъ до насъ ясне въ Богу преосвященній его милость господинъ отецъ Лазарь, Барановичь архіепискош> черни-говскій, ускаржаючись на тое, же въ маетностяхъ его пастирской милости, а именно въ самомъ Мрині и въ селахъ до него належныхъ, найдуется такихъ подсусьдковъ 78, которіе власними дворами своими живучи, вшелякой волности уживають, маючи особіи свои грунта, поля, сЬножати й ліси, землю орютъ и вс% пожитки зъ ней приходячіи, на себе оборочаютъ. А яко его пастирской милости зъ техъ своихъ ужитковъ жадного послушенства не-отдаютъ, такъ и въ виживленю товариства охотницкого на станцій там будучого, не хотеть чинити помочи и сами военной служби не пилнують; але тилко на ніякогось старшого своего въ місті (себто в Мринї) будучого, сіно косять, гребуть, кидають й до двора его звозять; а в осень том старшому роковую повинность отъ робочой товарний, по золотому грошей и осипь належитий дають; а болше жадной тяглости не знають, въ чомъ его пастирская милость просилъ ласки нашой гетманской. Теды... приказуемъ, абы тій подсусідки, килко ихъ по розиску обійщется, въ поддастві его пастирской мил. найдовалися, которіи, якося вишшей наменило, двори и грунта свои мають; а хочай бы якый и въ дворі козацком мешкалъ, а маеть особніи свои поля пахарніи, сіножати, ліси и иншіе угодія, а до войска не ходить, то повиненъ кождій такій до тяглой повинности належати...", — а що ви мудренька жіночка, а-чи-що не та, котрої гляділи всей вік цей немилосердний, аж страхаються приступитися ваших босих ніг упопри вибухнатілого од дощів та суші порога, аж низом горбів прокрадаються та залягають у різучих травах, щоб ще й це сяєво примерклого світу не вгавити на споглядання одеж старожитніх на цій-о новій хазяйці; то ви їм якісь баєчки вповідаєте, а як то ви бурти буртовали в чужім дворі та заводи вивозили в вакуацію, а хату вам держава цю передержувала на ваш вік незмирущий, — то ще дивляться дивом, геть-й-ну, а стіко вам права тут воссідати, скіко байок та пришт висповіджете, бо німота тут-о