27(14) вересня... 29(16) вересня Котенко помер рано 30(17) вересня Котенка хоронили 1(18) жовтня Віталія Козиренка день народження 5(22) жовтня Маляренчиха померла о десятій вечора
7(24) жовтня Антону хоронили 14(1) жовтня Покрова сонячний теплий 15(2) жовтня теплий день 16(3) жовтня теплий день 17(4) жовтня туман похмуро до одинадцятої години
18(5) жовтня з другої години вияснилось 19(6) жовтня зранку сонце
21(8) жовтня почала топити дощ вночі сильний 22(9) жовтня холодно вітер 23(10) жовтня холодно вітер 24(11) жовтня до Кривого Рогу Юра виїхав сонячно тепло 25(12) жовтня зранку тихо вдень вітер 26(13) жовтня дощ зранку до вечора 28(15) жовтня зранку сильний мороз 29(16) жовтня мороз сильний зранку 30(17) жовтня вдень не було морозу а вночі дощ
сяк; таке близьке це видиво вибавляє передніше уявлення. Але щось цих людей гонить світами, така невсидючість їм, такий страх на їднім місці. То перш голод гнав, а ще й ґвалтом півлюдства до переселення примусовували, — питаю цеї бабці, як вона думає вертатись назад; а тако, лісами; й хіхкоче, буцім всіх обдурила. Там у неї картопля посаджена, то тра викопати, і кіт здичіє сам на хадзяйстві; ти мені, сину, тіки возика підпровадь за горб, до тої колії за лікарнею, а лісами я то не заблукаю, же ж ні. Та й дознайся, якою гадкою ця душа тетеріє, якою дорогою їй вертатися — звідки й куди. Ми довмілися собі, що це пів душі, а це ще пів; аж то вже й рахунок збився, — не знати, де ця душа якої миті владовується, скільки помислів, дій, помислів на дії вгуртовується в ту їдну мить. Повірите, цьоць, — це всьдо-го я поквапився на порятунок, то знаю сибі, що й офіцери мене не захоплять, як я в такій формі, а вже ж ціми калі-дорами та закутками пережив не оден світ, де всякі які не є землі й краї, де яке лихо, де що; а ж знаю, яке це їдне лихо й що тра робити, — ще кіля того тапчана з лахами посмертними я й собі зашморга на шию нав'язував; лобом втулявся у стіну шерехату й оплакував ту хустину тернову й того черевичка; а ввесь би світ переполовинив у тій їдній миті за наслання пекельне на цей край, на кожну яка де не є людиночку; аж мерехтить мені, як мене докатовує ця невидка сила, який я сам катюга; а скіки ще ж мона в'явити й ким тіки не перебути, чого не зазнати, та не згадати, та не передбачити; і враз то як пекане, — бачу себе малим на вишеньці, де од мами сховався, а вона, бідна, аж на річку гайнула шукати мене, а вертається, а я на вишеньці, це так наче й нікуди не ходив; або ще й тако: тата давно десь нема, і я в бродах, і вертаюся, й що бачу, — мама вареників з вишнями наварила, а так же просила, щоб я нарвав, а я не послухав, і це вертаюся, а варенички з вишнями ще гарачі, і це вона, моє золотце, зозулька моя маленька, якось-то понаскубувала тих вишеньок, чи назбивала, чи натрусила, — тями не докладу; будемо, сину, варенички їсти. Й що ж далі, спитаєтеся ви, — і я питаюся, де мені дітися з усим цим подуманим, згаданим; а ще ж крок ступнеш, та й нове згадання, і ти в новім образі, і де воно все береться; чи так світ карає, такого всього надсилає, — а це вам за те, що мене й знать не хтіли, ані жадної меї думки, а все нове вигадували, та хутчій друге придумували, та в світ, та поза-віч, поза-пліч, а на тобі й ще, світе; то він теперички, не бувши мнямлею, попережовував оте все надароване, та й потихеньку вшилює — де ти ступнеш, де вкру-нешся. Уже ж ви так дивитеся, чи я брешу, чи з якої печі впав, —
але кажу вам пра-а-авду; це людині, ай-бо, капець, прощайся з усим, що типіро таке було любе й доладне, — то ти собі сів та й догледжуєш оцих-го-во плавучих вод, похилих трав в глибинах і на мілизні, метелика на поплавку, біжучих коників водою попід вербове гіллячко; пуголовків при зчорнілій у воді очеретині, вужа з-помежи корчів, що попри ніг твоїх у зо-всі боки проплавує, — чуйте, це такий вуж є, Гандрей, що покличеш, то він верхом моху й являється; і тако вглибаєш очима у той світ водяний, хилить тебе аж на сон немов під прив'ялим сонечком, під небесами, впроти вітерцю пашучого, — аж коли ні, гук такий дістає тебе, уже ти стряхаєшся і готовий бігти цими пилюча-ними дорогами, цим випорожнілим світом, немов той японець, — послухайте-но ще й це; я таку книжку читав, то там японець як з'їв уранці помідорину, то цілий день більш і ріски не мав, а то він так жінку свою шукав збіглу чи вкрадену; й повірите, в цілій книжці аніде про їжу нічого, от-це тільки ця помі-дорина зранку. Смійтеся, — а-то-що-ж; мені це-но в'явити, — їдна помідорина, та нюш-кає, які де цистерни, де шо, у такі заводи влазить, де електроніка тіки цокає; і мені таке, буцім я сам японець, — от повірте, цьоць; аж мацну себе, де лоб, очі, ніс; японець такий, аж ну гов; й забалакав би, не чувши й слова, — сікоко-маньоко. От вам знов сміх; ще осьо встанете, та підемо подивитеся, там цілий гантобус їх наїхало; перш до сільради, а типір, мабуть, біля церкви сікокочуть і все фтарафірують; начальники за ними аж нагинці, що там скажуть чи куди пальцем тицьнуть; а то враз як заметушаться й біжком у гантобус, — там у них у кожного така авторучка в кишені, зирк, о, всьо, далі не їдемо. Але ж ви кажете, що всякого люду наба-
31(18) жовтня ввечері трошки йшов дощ
2(20) листопада мороз до десятої години
4(22) листопада празник Казанська похмуро
7(25) листопада вітер холодно сонце 8(26) листопада і хмарно і ясно і холодно 13(31) листопада Кузьми Дем'яна 14(1) листопада Валіка день народження три роки
16(3) листопада Галі день народження 17(4) листопада теплий день ясний 18(5) листопада холодно 19(6) листопада холодно снилось я... Старощук Павло в Армію 20(7) листопада сонячно і вітер 27(14) листопада теплий день 28(15) листопада холодний
29(16) листопада дощ 30(17) листопада вночі дощ хоронили Єлю Костівську 1(18) грудня бризкав дощ
2(19) грудня перший сніжок
3(20) грудня мороз холодно вітер 4(21) грудня празник Пресвятої
Богородиці до другої години було ясно а потім холодно
чилися, й кавказького, і японського, то чо, забалакаєте, котрого й пізнаєте. Я сибі це вже який раз кажу, — не начитуйся, щоб аж так уже; скіки труда було тра, щоб у баби Богиньки тих книжок старих випрохати; ще й такі фотографії там такі, ну, до пилюжинки видко, — теперички таких чорта довміються робити; от аж і носиш у ранцю яку книжчину, сядеш десь під цегловою стіною або на східцях до церкви і заглядаєш — ану-ну, чи втрапиш на тій сторінці розчинити книжку, що задумав собі, — і так і виходить, що якраз тамечки; та вже ж так углибнеш у ті фотографії, наче й сам не по цей бік часу і місця, — а така в тебе парасолька довгенька, капелюх на тобі, ще й метелик під бородою; так-так, баште, згадали, як це й ваш вітчим носив, як вернувся з французів. Але що диво, цьоць, — минає тако не знаю скіки, та півжиття, а то що ж, нє, скажете, і чи це ти так намарюєш собі той світ з фотографій, в якому й сам хоч у сні побував, — і явиться тобі не що інше, а таке щось, як от ці японці. Бо не думайте, я памнять добру маю, — то де це забути, що на їдній тій фотографії купкою японці стояли; ну геть то як у театрі, як постають на сцені, той рукою так, а інше ногою, такі пози, й чи то когось дочікуються, чи нема що казати; от такі ці японці на фотографії. Але дивіться-но, що цікаво, — у тому гурті японців така пані височенька з парасолькою над головою; ну ж дощу то не видко, бо це б, може, й японці повиставляли парасольки, то ж ні, тіки в тієї пані; а плаття таке — ов, це б ви таке пошили та хтось вдів та гулицею прогулявся, нє, скажіть, було б! Як осьо зара бачу, — ззаду таке бахмате, такий мов протез під платтям, це щоб срака більша була чи чого така мода, от про це нігде не було написано; то я доказую те, що почав, — от встають ці вже теперішні немов японці з ганто-буса, а з ними хто думаєте, — така сама висока у довгому платті, але ж так само не японка, бо й там не японка була; та й скажіть, що не так, як я розказую, бо це не сон, і не книжка, і не пришта, не побрехенька; от раз у житті так вийшло, і що типір. Бо далі то ще страшніше, бо я вам всеї правди не розказав, що мені ще було, як я ті фотокартки роздивлявся; але то вже не під стінами й не кіля церкви; і як я собі й тоді в'являв, то не так, думаєте, цим разом сталося, не так само геть ну до грамини. Правда ваша, — аж повторю вголос; от нитки кусок, хустка каже", —