18(5) листопада дощ 27(14) листопада Заговки 1978
6(24) січня
Святий Вечір
Поля померла
в Снігурівці
7(25) січня Різдво
14(1) січня Новий рік
по-старому
18(5) Голодна Кутя
19(6) січня Хрещення
20(7) січня Івана
Хрестителя
21(8) січня
Рождественний день
у Зіни родився син
Саша
1(19) лютого хоронили Єгора... 4(22) лютого померла жінка... 15(2) лютого Стрітення
26(13) лютого погода була погана Степан помер Савельєв 27(14) лютого дощ лід
1(16) березня Карпів Володька помер 2(17) березня пугач кричав
до дванадцятої ночі 8(23) березня ясний день гарний 9(24) березня ясний день
10(25) березня похмурий 14(1) березня до обід похмуро а після обід ясно 30(17) березня теплого Олекси 3(21) квітня четвертий тиждень посту починається 4(22) квітня дощик був похмуро туман
в одному місці, а мертвих стільки, що не один і не скільки, а цілими купами ходять, і живі мусять між ними жити, як між живими, і збираються біля церков, і такі вогні палять, що де й таке горня дістати, щоб ним накрити".
"Shall we have time before breakfast? — O, yes!* — пожди-но й ти, Юрку, ще ж не той час і не та днина, ще ж не вбувся у це все військове чи лікарняне, аби ставати санітаром кіля матерів чужих; ще ж ті мали не поскладувані нові, де позначаться бойовиська і лікарні, возовиці світового обмарення і візничі; ще ж ті похорони не посправлювані, списки не складені, задля яких коліс не змащено, дощок бракує, півчі безтямні, на троє церков їден батюшка; ще ж тій бабі, загрібаючи тирсу, виплакатися в приниженні не самогубства синового перед майстрами трун і вікон, драбин і дверей, а з перестраху утікання од страху незвідання і поставання на порозі нового страху, випрохування, признавання немочі, бо не плачами про смерть запобігаєш перед майстрами, а виповіданням до мачини найменшої про шляхи до самопогуби, про тих, що пересиджували в хаті до третього дня, тішачися здогадом про таке легке і здогадливе збуття людської немочі, — бо де таке право й такий закон, щоб їм здогадливістю попередити злочини, а як уже стався, то як винуватого опізнати й довести його винуватість; бо скажи першому, хто стрінеться, що не по правді живе, то враз тобі одімстить наймудрішим спитуванням, що є правда, що гріх, і тра скільки це позгадувати, всього такого понарозказувати, щоб аж дійти вже не до пояснення, а до виправдання свого спитування, бо так і вийде, що винуватий той, хто перший приступиться і запитає, хто наважиться і осмілиться, хто розімкне мову на більше таке все, про що й мова застрашується мати знаття, бо й ця мова і все те, над чим вона панує, уже ж так зімлявіли, що страх і світові чи як там іще назвати усе, що ми думаємо як про світ і що хоч, зазирнути у цей материк перед його скінченням, а може, й страх зазирнути, аби не набутися здогаду і про свій початок, і свій кінець; бо не видко початку й кінця, там уже не час, а часовисько змерхле, що йому ні ймення, ні назвиська, ні місця для спізнання, ні виправду, ні допевняння правди; таке — коли вигибає більше, як потребується, і страчається святість помирального ритуалу, коли нема знаття, що багато, що мало, що темне, що видке, коли кротові нори зрешечують землю, аж вглибаєш по коліна, коли споночіле небо бухкає
* Чи маємо ми час перед обідом? — О, так! (англ.).
перебраними од людського тлумовиська походами пристрастей, постатей, вбивань і оживлень не знати задля якого життя і діяння, коли щонове нашестя ще-но не витруїлося і не встаткувалося задля певнішої долі та віри, а вже час для нових нашесть і затуманення тями, — то спитайно-ся йди хоч котрого, хоч того, що стрінеться перший, що кому лишається — і тому, всевидкому, і його подобі на землі, і цим усім з їх незвіданням правди, гріха й милостивості. Бо той.усе-видкий з острахом приглядається до цих бредучих та похнюплених, а ті, що вподіб-нюються до нього, божеволіють на безвладді, не лишаючи своїм кревним ні статків, ні влади, — так кожен прийде уперше і стане останнім. Бо вірі десь заблукати углибі душі, а невірі сподобитися у руках втаємничених, і той усевидкий аж за боки хапатиметься в реготі: дарую вам ласку віри, злочинцям недоторканність, злодіям новий промисел, сиротам вокзали, розумним уседозволеність, розмножайтеся, бо кари вам не зазнати, бо ви її дожидаєтеся як утіхи, нема серед вас винуватих, бо не складено міри винуватості; позовів більше, аніж як судів, свідки німі, а ще більше їх у землі, та то все його, душі не годен порахувати, бо заповнено храми небесні, а храми земні сповняються ґвалтом; отаке-то ви сотворили буття, живіть понад світ! Поговорімо, усевидче, ще є час серед цього всього, що й не опізнане, і не назване, хоч як назови усе це, хоч і верем'ям, хоч і лютим, — бо ще ж бусли як такі собі древні хазяїни обживають свої, та не людські, терени, обзирають незглибким оком, аж червонить в очу; ще-ж-но докличешся і того, що й не перший, і не останній, але загноб-лений у вірі спізнання, — як він тримає у сіточці хлібинку, та мило, та сірники й радіє
6(24) квітня дощ був похмуро Віті шість років
7(25) квітня велике свято Благовіщення 7(25) квітня сніг до обід і сонечко сніг починавсь 8(26) квітня Лілі шостий рік 15(2) квітня дощ спочатку і майже ^ цілий день 17(4) квітня дощ з першої години почався
19(6) квітня дощ почався і вдень 20(7) квітня дощ ввечері 22(9) квітня сонячний день гарячий 23(10) квітня гарячий день тихо тепло
30(17) квітня Пасха день холодний а ввечері дощ 1(18) травня зранку дощ з дванадцятої години сонце і вітер холодно
3(20) травня вітер дужий з третьої години до сьомої дощ сипав
4(21) травня зранку похмуро попала об... 6(23) травня теплий день Григорія празник
8(25) травня у Алли родилася дочка 9(26) травня зранку похмуро вітер дощ 10(27) травня сонячно а з четвертої години дощ 11(28) травня померла Катя
з раптового інею на деревах, бо бачилося таке скільки-но літ тому; ще птиця, худоба, дерева не вповні скорилися цій подобі без тями й пуття, ще ронять слізоньки за давніми хазяїнами; ще ж надибаєш хоч де який закуток, що тобі такого страху нагонить, поблизу ночі, а й він сумовито вмирає; ще признаєшся до картоплини, вівса, пшениці, як вони дочікуються інакшого світу, аби зажити укупі та злагоді хоч і зі звіром, хоч птицею. То це такий ти, часе, що де тебе опізнати й зустріти, що не зізнаєшся, ким і кого ошукано — деревом плід, небо землею, заміром чин, словом папір, думку спричиненою пристрастю, долю історією, піснею слово. А не їли ми трави господні, а не ховалися од подібних до себе в щілини й нори, а не подавали нам кал на скибці — то ви ще й їсти хочете! — а не вели нас на допити курійки, аби, спочивши по трудах пекельних, вчиняти наймичкам своїм дебілів, аби вони жили меж нас та не знали гріхів предківських; а не течуть у наших хребтах замість живної магми води брудні, а не винищено чоловіцтво золоте войнами, голодом, наклепом, аби їхніх жінок і дочок було забрано у ясир своїми ж татарами, — ми покрили гріхи предків наших, винуватих і геть безневинних, ми дійшли звиш усевидчого милосердя. Пригостімося, усевидче, і весільною хлібиною, і короваєм для родини, звеселімося, усевидче, бо де ти бачив непитущого, бо де такі корчми були; бо не відаєш, що за відомста чекає на невинуватих, — а чи то замало жертв, а чи забагато, промов, усевидче! Як ми ревні у вірі, доко-нуючи твої муки щодень, то й до всього охочі, — нас много, ми всякі, ми ще ого на яке сотворения вдатні; куди нас не правували втаємничені, то ми з-ускрізь з перемогою верталися, аби хоч у неславі доорювати свої лани, доношувати мундири; ми ще й не таких втаємничених дочекаємося, аби піти й на решту півсвіту. Ото де віра й право, ото де право на віру і право хоронити своїх померлих, і ждати нових революцій, щоб вони все були для нас революціями, а більш нічим. То дознаєшся хоч типір од першого, кого стрінеш, найменшої правди, щонайдрібнішого зізнання винуватості, співчуття до матері сина впогубного по забутих садках на вищеньці неродючкій, збереш і ту тирсу звогчілу од сліз на потрушування дороги до кладовиськ позачинюваних; діймеш хоч якого спокутування, — мовчить і перший, і ті всі посередині, бо дійшли собі найхимернішого знаття: от настала свобода, якої так ждали, кожний мудрець при своєму, заховано більш, як душа потребує, ступаки коліньми увиворіт; от-то вже держава сліз і мудреців, — кожен знає хоч сто історій та їдну гадку хитреньку, та й вже діждалися, що