26(13) січня тепло вночі сніг у четвер упав
27(14) січня похмуро хоронили Колю Поштаренка 1(19) лютого гарний день ясний Гриша Поштаренко помер мороз у Каті вдень корова отелилась 7(25) лютого хоронили Гришу Поштаренка 1914 р.н. мороз вітер холодно 8(26) лютого мороз дужий
11(29) лютого Марусиному синові Юрі сповнилось п'ять років
15(2) лютого Стрітення
17(4) лютого найшла карбованця біля школи під тином 23(10) лютого мороз тихо сонячно 26(13) лютого похмуро вдень Шурки день народження 27(14) лютого сонце і вітер сніг розтає вода по вулиці біжить 1(17) березня баба померла Петровської 2(18) березня Петровської Варки бабу хоронили 8(23) березня зранку мороз вдень хмарно і сонце і розтав мороз 14(1) березня ясний день
22(9) березня сніг зранку а після обіду дрібний дощ 23(10) березня сніг вночі йшов 24(11) березня Зіни день народження
частою, клямкою, і все, що там віками збиралося, пристарувалося, картоплі, м'яса, з розбухлим жабовинням поверху, дається у руку; не бійся, це з того рідного світу, це час такий, як не плоттю, то духом немов, образом таким признається до тебе; ай-бо, падаю, десь лечу".
"Всторонися-но, Юрку, кажу тобі, коням не даєш стати. Такий мудрий далі робися, що хоч бути понад народи і люди, імперії і часи. Чоловікові тра чарку та закурити, а ти з цими голодами та войнами; археологію мені будеш доводити, — таки-и-ий вже політик, що куди твоїй мамі. Політику тра знать, а вам типір Сталін невгодний, — з халєри рудої! Вам тої Німеччини хтілося, так сталінщина була не до шмиги. Осьдо закликають труну одвезти чи весілля зі станції припровадити, — якби ж знати, які года: вторік то загадували, ще й могорича Женька притербічила. А то рілігійних багацько, а як владі служити, то вже й не так, що-з-кожною владою посліднім числом мудріші стають. їдні памнятники звалюють, а інші настановляють. Як так буде, що жодній владі не приналежні, то що воно й буде, — вам яку вгодно владу давай, то ви перебудете. Оно китайці насунуть, то порозкошуєте очі, й вже так: ми китайці. А політики знать не хочете, до того світу ламаєте руки, — вони в тридцять третьому багацько вам помогли, скажи-но ти. Та й ще раз мудрі: винуватого знайшли. Ти мені за міліціонерство, — а щоб знав, я міліціонером ще пацаном хтів стати; якби не я, то знав би ти, що й не стільки вмерло б. Я людям прислужувався, бо тямив, яка політика, а вам то німця давай, то бандерщину. Вони перегризлися ще з-перед війною; котра влада не наїде, то давай з ними. Я б тобі розказав, але що не маю права. В районі так: давай списки, хто не хоче в колгосп, давай тих, що вороги. Заходжу в управу, а Льова Кошелєв мордує якогось селянина, — нащо ти його б'єш; а ти нє будь такой умний, я іщо с тобой разбєрусь. Етнографічєский матеріал будєт ізмєньон, каже мені; давай, міліція, тяні ето стєрво в арєштанскую. То ти мене типір будеш судити, — а я служив їдній владі, яка вже не є. А Сталін Черчільові признавався, що втратив десять міліонів люду, а проте після війни казав не робити абортів. Те що він дурний, хтів хитрішим буть од усіх. Але як стільки падла всякого кругом було. То він впісля взявся за них, та вже пізно було. Та хто його виправдовує, — аде що дурний був. Не бійсь, пани всякі не повиздихали, а ці раби тільки колгоспні. То тра ж було бороться, а не тако. Як в окупацію косимо люцерку, то постають та й згадують за Петлюру, що от не послухали, а тоді на мене зиркають. Думаєш, не боявся, що німцеві викажуть; але мене партія лишила для
підпільної роботи, а вони знали, що наші вернуться. Я зроду віруючим не був, хоч і хрещений, а Біблію знаю кращ, як хто. Та й правда за тих корів; "... паслися біля моря сім худих корів. І вийшли з моря сім гладких корів. Накинулися на них худі корови, з'їли всіх гладких корів і самі не поповніли". Та й здобули поживу, з хазяїв, а тоді давай самі хазяювати. Але як це, що семеро бідняків почали заправляти цілим стадом; в кого увірували, що в них така сила стала. За якісь же гріхи було покарано, і покара й далі триває, а очищення не прийшло, а нові влади приходять і не видко кінця їм. Скажи, як ти мудрий. Ти попід вікнами у Блонської шарувався, як ми партизанку творили, а тоді гайда німцям шнапс по хатах доставати, — звідки я знаю, що ти там верзякав. Редактор газети був Геренштейн, то замість "голова" казав "олова", а проте ж партнавчання вів. Як нас п'ятеро було, Златогурський Тадеуш Йосипович, Рудич, голова колгоспу в Лебе-динці, Козаков, помічник директора Червон-ського спиртзаводу в Зарубинцях, і я. Стоїть завдання: зірвати спиртзавод. В Бердичеві танки були, охорона з оунівців. Кинув пару гранат, дві цистерни зірвали. Звідти вриваємося в Яроповецький ліс, жінку перевіз до матері в Яроповичі. В військкоматі сказали, щоб загін утворив, а комарі, голод, вернулися. Зібрали військовополонених, сказали, куди явитися. Златогурський у лісі, з'являється Кравцов Федір Іванович. Тра старшого обрати, Златогурський полковий бібліотекар, я оперативник, на палку кинули, вийшло, я старший, голова підпільного комітету. На залізниці працював Завадський, за моїм завданням розкрутив рейки. Потім гонєніє, на Троянках підірвав три машини. В сорок другому, на Спаса, з Андрушівки
29(16) березня вранці мороз вдень тепло 30(17) березня впала на вулиці біля Миколиного хліва 31(18) березня Середохресна мороз хоронили б. Дуню 1(19) квітня мороз вранці вдень тепло 2(20) квітня теплий день сонячний 3(21) квітня тепло цибулю садили 5(23) квітня Пофальний тиждень зранку прохолодно вдень тепло 6(24) квітня Віті чотири роки Юриній 7(25) квітня Благовіщення сонячно вітер трохи 8(26) квітня в Миколи отелилась корова
10(28) квітня вранці холодно вдень тепло 12(30) квітня після обіду дощ і вночі 13(3) квітня ввечері після десятої дощ почався Надя Іващучка померла 18(5) квітня Вербна 24(11) квітня вітер 25(12) квітня холодно 26(13) квітня похмуро помер маршал Гречко Андрій А. 4(21) травня Ліді снилось Віталій І. побитий і зуби 5(22) травня дощ з громом
6(23) травня свято Григорія 10(27) травня Воротинцям 34 роки
повели на розстріл, втік, у погріб вскочив до Кравчук Ганни, та показала, що десь побіг. У лютому сорок другого вхватили вночі, в концтабір у Бердичеві, потім у табір на Франкфурті-на-Майні. Попав у Марбург, медичне місто, в селі робив у хазяїна, розкрутили рейки між селами. То ти мені про жінку, — а що ж ти думав. Пишу записку, що треба партизанський загін, — що він, дурень, думає, німці бомблять Сталінград. У хаті Хоменка Євгена Івановича, голови колгоспу. Галоші підчиняє, у хаті під тридцять чоловік, усякі питання задавав, за і проти, — чого в партизани не йдеш, чого — в поліцію. "Я пішов косу клепати, взавтра на роботу". Златогурський — що ти йому сказав, це був другий секретар обкому Коломієць. Коротченко, Строкач, Ляшко перелітали до Сабурова, в Корос-тишеві зустрічався в окупацію. Вже було рішення сільвиконкому розстріляти; кажуть, не чіпайте, бо через нього село постраждає. Питають тепер, як ти лишився. Лежу на горищі перед Новим роком сорок другого, жінку й матір поставили до печі, давай строчити. Тепер має склероз, вночі схоплюється — хто стріляє. Лоханки якісь увижаються. Нам ще перед війною таку секретну інформацію давали, як українці в Америці на конгреси збиралися і мудрували, їм, бач, видніше було, як тут. Що це така кара українцям, що допомогали диктатуру встановлювати. Пожди-но, вони ще й не так научать. Що вимре, бач, десять мільйонів, а тоді ще десять, а ще двісті стануть каліками і причинуватими, а вже з тих, що лишаться, будуть Україну будувати. Дурні й тут, дурні й там, що так думають. Та й буде так, що не знатимуть, до кого продатися. Цим людям ще більш тра нагайки, як тим колишнім. Не один оно й німця згадує, який порядок був. Як усі овечки у баб'яхах, то як їх і стригти. Або ти ставай таким політиком, й за одну ідею вмирай, бо поки до другої ввикнеш, то вже й третю тобі підкинуть. А там дивись: прийдуть такі, що й без ідеї, бо куди з цим людом. Й колгоз вам невгодний, і без колгозу не тямите хадзяювати. Трималося б того, що є, а то ж нє. В селі було три колгози і їден радгосп. В сімдесят першому з'єднали. Не дивляться, що старий, просяь на роботу. Підійду до голови, ніколи не відмовить, випише чи зерна, чи соломи, що-небудь. Я совєтським чоловіком хочу померти. Я раз у житті вкрав, й то не забуду по сей день. Це ще як економії палили, а я пацаном був. От я, Льонька Кутько вкрали такий брезент, довгий сильно, а треба ж було сховати, бо побачать. Але ми його розрізали надвоє, скотили і зарили в ямки: оце моє, і його. Ввечері дивимося, щось ворушиться, і каже "я ранений, я води хочу". Ех, ми як