25(12) травня дощ гарний 26(13) травня дощ з ночі
27(14) травня Домаха померла дощ ввечері холодно і вітер 28(15) травня чотири тижні минуло після Пасхи
29(16) травня день народження Миколи Домаху хоронили 3(21) червня Настя А. Крушинська померла ввечері 4(22) червня Настю хоронили п'ять тижнів минуло посту 8(26) червня Вознесіння 12(30) червня ... пішов до Червоної Армії і Петров 13(31) червня дощ короткочасний 18(5) червня зранку похмуро Трійця дощ 22(9) червня дощ 23(10) червня вітер 25(12) червня Поштаренко Івана Фе... зарізали ввечері 26(13) червня гарячий
27(14) червня Івана хоронили 29(16) червня гарячий день 6(23) липня дощ великий
12(29) липня Петра Павла
31(18) липня радіо... 1(19) серпня Крипач... коров... 3(21) серпня помер ввечері Швець 4(22) серпня Швець Василь помер
споночіле небо нуртує перебраними од людського життя походами постатей, пристрастей, вбивань і поновлень; коли — спотворене почуття виплоджує небачених гомункулусів, а їм кортить зодягнутися у давні строї; коли — думка плазує задавненою хіттю польоту, а пісня мертвіє, ще й не .зачавшись; коли — вікові чужинецькі напливи не встигають перетруїтися, а вже час нового нашестя й нових паплюжень, — що ж зилишається Богові, що кесарю, а що людині? Либонь, Господь навіки благословив цей материк яко найдовершеніше своє сотворіння і почувається невгавно молодим — у гніві, любові, милостивості; кесареві пробачено навіки — володіти нічим і щезати внікуди; людині ж пробувати в безчассі; світ, що вона його тямила у єднанності Бога, душі, квітки, пташини, що не узурпувала жадним помислом, жадною аналізою, а лишень благословляла щодень, світ, що його не гартувала на завойовність, ані не плекала на охоронну поміркованість, здужувався на відокремленість і демонічний схов, — Господь з острахом приглядається до такої людини, кесарі божеволіють на безвладді, не лишаючи кесарятам ані влади, ні статків, кожен прийде уперше і стане останнім. Чи ж, може не всі Господні заповіді сповнялися щиро, чи, либонь, сповнялися задовго до їх оголошення, існували, і стався збаламут за писемним чином, — однаково щирі у вірі й безбожництві, віра пішла углиб душі, а безбожництво вистановилося на державницький кін; віруючі й невіруючі беруть облогою церкви, мудрі, накладаючи триперстя, плюються під ноги; проживши в безбожництві, зачали будувати церкви, та нижчі од кам'яниць своїх, — Господь регоче, аж за боки хапається: дарую вам ласку віри, злочинцям недоторканність, злодіям новий промисел, сиротам вокзали, розумним уседозволеність, розмножайтеся, вам-бо Судного дня не знати; нема серед вас винуватих, бо не складено міри винуватості, позовів більше, аніж судів, свідки німі, а ще більше їх у землі, та то все мої, душі не годен порахувати — заповнено храми небесні, а храми земні сповняються ґвалтом; ви сотворили нове буття, — живіть понад світ! Що ж то за дивовижа, цей материк, — янголи з побитими пеплосами сліпають асфальтами з нікуди в нікуди — тут земля обітованних проклять; осінь для ангола — тисячоліття безчасся; дім на бункері так і незмога звести — додому нема вороття; з немочі, заозоривши безмеж світу, приповзаємо до материної домівки, — додому завжди є й буде вороття; зчуманілі поети карна-валізують на державницькому карнавалі — за маскою Гамлета не добачити майбутнього диктатора; але й бункер стає домівкою
посеред царственных снігів, і його буде закидано гранатами; але й домівка стає пеклом — де осердя тепла розвіяно по закутках; недавні мученики постають на блазнів, героїв майбутніх романів, — карнавал потребує маски; поговорімо, Господе, ще є час серед цього безчасся! Ще ж — бусли, ці древні хазяїни, обживають свої, та не людські, царини, ще не загноблена людина, тримаючи в сіточці хлібинку, вдатна радіти з раптового інею на деревах — бачилося таке півстоліт тому! — ще птиця, худоба, дерева не вповні скорилися новій людиноподобі, ще ронять сльози за давніми хазяями, ще знайдемо таких ізгоїв природи, такі покинуті й занапащені закутки, що наганяють страх на перехожих, — їм ще довго жити пам'яттю про давніших хазяїнів, та вони сумовито вмирають; ландшафт цієї необійманної імперії, цього материка, який годі пізнати, вибурхує настрахи, невпокорено очікує картоплиною, вівсом, пшеницею, порами року перепобудови людського єства, аби зажити укупі та приязні. О часе безчасся, ким і кого ошукано — деревом плід, небо землею, заміром чин, словом папір, думку спричиненою пристрастю, долю історією, піснею слово, — а не їли ми трави Господні, а не ховалися від подібних до себе в щілини й нори, а не подавали нам кал на скибці — то ви ще й їсти хочете! — а не вели нас на допити курійки, аби, спочивши по трудах пекельних, вчиняти наймичкам своїм дебілів, аби вони жили межи нас з тавром прокляття та не знали гріхів предківських, за що їх покарано; а не течуть у наших хребтах замість живної магми брудні води чорнобильські, а не збирає гроші учена жінва голомозим діткам на перуки, — довічна гуманність без краплі сльози! — а не вини-
5(23) серпня хоронили Швеця Василя
6(24) серпня Катя руб вийшла заміж 12(30) серпня дощик маленький Люди Мешениної весілля 13(31) серпня дощ 14(1) серпня Маковея квіти святять 20(7) серпня картонку віддала 28(15) серпня перша Пречиста
29(16) серпня Валя поїхала 2(20) вересня Олександра Івановича день народження Куриченка свата перший день на кукурудзу 14(1) вересня Семена 21(8) вересня друга Пречиста день народження Інни 24(11) вересня дощ вранці йшов 25(12) вересня помер Льова Хрипко ввечері 26(13) вересня дощ день народження Віталія Коз... 9(26) жовтня до обіду дощ 14(1) жовтня Покрова сонячно і хмари наближаються 19(6) жовтня дощ 20(7) жовтня на кукурудзі не була 21(8) жовтня не була на кукурудзі 4(21) листопада Казанська 7(24) листопада похмуро 18(5) листопада померла баба Юрчиха
щене чоловіцтво золоте войнами, голодом, наклепом, аби їхніх жінок та дочок було забрано у ясир своїми ж татарами, — не вродитися тому Сіркові, що рубатиме впень безневинне яничарство; ми покрили гріхи предків наших, винуватих і невинуватих, ми дійшли звиш-Божого милосердя, — о, великий народе, націє упередодень небуття, Вавілоне без вежі, мільйони вавілонів у мільйонних душах! Та ще — радіє дитинка гостинцеві бабиному і примовляє "ти моє сонечко"; великомученик горожанський перепиняє і зізнається у політичній немочі, — хотів злагоди, хліба, миру, продали Україну; милують добрі демони сплячу людину, відволоджуючи у лихих, карб на чолі — познака нічного змагу, виборено бодай хвилю од навали безчасся; запрацьована людина зводить очі на потаємне цокання у небесах, — Господе, ти вже вознісся? милуй мені і цей гріх; найдобірніший пасічник України дарує світові незнаний секрет медовухи, — пригостімося, Господе, звеселімося, Господе, заким є час! Бо — де ти бачив непитущого, бо — де такі корчми були, де такі паски з чужинецькими вензелями, де такі наймички, як на цій, своїй і чужій землі! Бо — не відаєш ти, що за відомста чекає на тих, які винуваті вже тим, що невинуваті, — чи вселенським насланням, чи власною дурістю, а чи жінкою у новій подобі, що відомщає занапащеному чоловіцтву то затятою лютістю, то витонченою фемінністю, то видзігорністю на всі боки планети — всякому смакує екзотична українка; перейдено стонадцять революцій, і все революція, і по сей день революція, — о, вдатний материк для революцій і анатомувань, та іще жодної не було своєї, аби світ струсити та постати на нове буття, — а чи то замало жертв, а чи забагато, промов, Господе! Як ми ревні у вірі, доконуючи муки Христові щодень, щостоліття, то й до всього охочі, ми всякі, ми ще ого яке сотворимо буття; привчені до завойовництва під чужою ідеєю, ми не зазнали часу завоювання внутрішнього; ми поверталися переможцями, аби в неславі доорювати свої лани, доношувати мундири, аби бодай догибати у рідній оселі, смак волі ми виповняли у зачаєнім нурті, душа спіралилася углиб землянок та не впокорювала високостей; ми в жаданні нових завойовників, що поведуть нас на інших пів-світу, аби повстати супроти усіх завойовників і зазнати нової переможної поразки, і вибухнути піснею, казкою, думою — на розгад всьому світові, на прихід нового Шевченка, що сльозою покриє свій сміх, що — знуртує нерозповите буття, але поєднає його розокремленість, що постала з пекельної вирви безчасся, — що то є за буття: найславетніші остерігалися