* люди, що несуть тавро злочинності, не тямлять своєї злочинності; усі вони, що за списком мали б бути страчені, вершать долю світу; намарені Юркові видива про жінок-виродків:
— і ті, зарощені, що заполонили село; він таку бачив у кіно /яке ж твоє право/; обголити її і всадовити на таке дерев'яне сверделко, і всі запахи збирати у кульочки
— як о ц і знюхуються зі Світланкою; він під вікнами "казьон-ної" хати; гасне світло, це так полягали спати;
— марення про жінок; зустрічання, впускання у двері; театр
** лише журналістка виводить його на одужання /"я мевтва всередині"/ і прояснене мислення
— від "позасвітнього" мислення приходить до конкретного історизму; бачить трагедію всіх /Ґал біля церкви, похорон у цинковій труні/ #
— мова-міфологізм, з якою він приступається до п у с т к и
— передсмертний запит Яринчин: як там баба Марта С. 194
/горою сторінки/ Юркові міфологічно-філологічні марення; як відьму карають; аж доки виходить до хутора
в акті втечі віднайти образ себе, хлопчика; Мефа; гранати і все; він бачив, але не творив
його розмови-марення з Порохнюком, так само з Грицьком, що зоддалік тінню; Гриць до Марусі Балялі "ти знаєш, двох, матір і дочку"
Світланка біля тину, доки дівки в хаті: "а ти в бога віриш; я думаю про самогубство"; його тяма, що віра і самогубство не втовплюються; його виволікують на "мета-фізику", аби приховати патологію /.../ Богинька згукується на його марення — Бог, самогубство
* Юрко у втечі; ці "Юрку, Юрку", жадаючи помочі; у знаходженні місця, де б додумати, помислити найголовнішу думку, зібрати усе докупи — і не дають; так носить овид божевільного; бо буття засмикує собою
** от де жах — його легка думка про насолоду, — ці всі /.../ не поділяться насолодою з тобою; вони знищують свідків, знищують намареннями твого розпачу, лютощів, ревнощів — усвідомлення твого розкладу завдає їм утіхи; часи інтлектуальної війни, геноциду; у них вивільняється руйнівна енергія /етнічно-бродильна/, що вбиває ту, традиційну, застояну, що не знайшла вивільнення у простір історії
*** журналістка живе біжучою буденністю, предметним болем, "політикою"; прикмета знищеності, бо живе і побивається руїною
С. 195
* її думка-мука: усе життя до дрібниць пам'ятає, а чогось такого, може, найголовнішого згадати не може
С. 196
* подорож коденською хатою
** як-то хто питає Юрка: я народився, пужди-но, якого це року, то це мені скіки, ну да, так і є
*** вона все пам'ятає, а він збувся часових означень, — що вік тому, що зара
* * * * приїхала, гнана /... / і не встигла на похорон матері, що давно відбувся, а вона забула; і тут знаходить смерть на погрібнику
***** заплющить очі, щоб позбутися страху, і постає зліва зору обличчя чи матері, чи якого чоловіка
****** цілі покоління до неї обзиваються; вона всім дітям хоче оповісти своє життя
******** увесь досвід, що допіру, згущується в якесь видиво чи образ /кров, дорога, хата/, і ніколи не сниться, що було раніше; лиш раз, як дядька знайшли у соломі /кров по соломі/
С. 197
/горою сторінки/ й це ж знати...
й дивися-но ти, — вигорбок, всторонювання од містечка, як-то жар паленіє з городу, і хата не хата, а замок такий, ще з царської цегли, таке щось як історія /доля/, казенні будівлі, парканець щось із половини церковної огорожі
його прагнення збагнути істину — як можна: скоївши злочин, спокутувати і прийти до дому Всевишнього, і він /... / простить
та й потреби нема, бо це прощення набуло тотальної розрухи, злочинності, нема потреби йти до Господа, — їй пробачено й тут, на землі, її жертвами;
а вже ж і довмілися: спершу приниження, а далі, на самоті, цілий театр поводження, — що б сказав, як повівся; одкрадення якоїсь суті, такі зустрічі, — нащо людина людині
* й згадала б, аж у лівім куті зору якісь застороги — "лоханки" ** вона це свято споглядає, — як той вертається кіньми, забув
кашкета /лоханки, війна/
* * * та лиш цей світ їй невидкий, хоче вернутися в дитинство, у ті кілька митей радості; та вже не її, зчужілі
**** довічний стан дитинства, де вже все відбулося — свято, жорстокість; і з дитячою радістю до цього всього світу, — ов, не хоче
***** то ти все ждеш, Юрку, що син прийде й опише твоє життя, — а він свого не годен списати, бо він краси світової не бачить, а дай йому сльози, кров
****** чогось вони до цеї смерті прилежні, та й не виборсаються з неї, з цих хатів мертвих /але сина не виказує, що в хаті/
******* як з цього хаосу вроджується митець /Юрко/, що вимовляє новою — і незрозумілою — мовою С.198
* може, це все театр, перевтілення, а вкінці стають собою — Юрко поет, Світланка акторка, і всі грали "самашедших", лише Баляля реальна, справжня
** Юрко оповідає про місце для злочину
*** офіцер-афганець: а ти знаєш, шо таке страх; страх — це не
вбійні війни і чорноб. чума, бо винагорода за те вартує сміху /.../;
страх це коли у вогкому переході попід вокзальною пусткою останній
сірник і остання цигарка і — що — не загориться, і — що — підходить
чувак і питає, як далі жити •
С. 199
* як міфологія переходить на демонологію, щось ближче ** як він галерників визволяв; розуміння історії
*** напророчив нашестя товстих жінок
**** Юрко: вийшли на таке думання, що вже що, а коли б задумалися над однією сирітською долею, якимсь нещастям — що було б; а то так: взагалі горе, нестатки і т. д.
С. 201
/горою сторінки/ "неживий" світ поволі заступає живий, і котрий живіший — той, що більше збуджує уяву, тваринний також
напророкував час товстих потворних жінок; їхня чуттєвість понад усяку іншу
пугало і манекен /Юркова міфологія перевтілень/ кожен край, країна цікаві і пізнаються через жінку, а тут, у селі, нема коріння
світ втрачав контроль над людиною; збувається те, що казав /.../ світ сиротіє, як також і демони
* розуміння історії, — як оповість окупаційну одісею ** я був Мефа; партійне прізвисько
*** ця нова, "християнська" ідеологія приштовхує до безвиході, міфологічних марень, — людина не знаходить вияву своїй енергії, своєму єству; одвічна мука українця
**** "ідіть по їх словах /у писанії є дещо і справедливе/, та не йдіть по їх стопах!"
***** от що ти скажеш: про цього / ... /, маніпуляції розуму, психіки, — хіба це ми, для нас?