про мир і безгрішність........................................
і ще добігають твоєї схололої по трудах спини якісь висповідування, жах, й ми бідні й недужі, то й наше право; ще якісь останні скалки історій, знедолі, тручань у розпач; а чи ти ба-а-ачив, — цей після армії з нес-триму лапнувся до неї, то давай весілля, бо подамо, що зґвалтував; а-же-ж-й-божечку; а той в заробітки якісь, та венера, та це не од мене дитина; ве-ертається доця до/батьків; а
3(21) квітня вранці
маленький мороз
вдень сонце
4(22) квітня вранці
дощик трошки
покропив
5(23) квітня цілий
день похмуро
6(24) квітня вранці
мороз вдень тихо
сонячно
7(25) квітня сонячно холодно вітер празник Благовіщення 8(26) квітня сонячно до третьої години а на вечір похмуро 9(27) квітня зранку похмуро вдень сонце вітер холодний 10(28) квітня вранці мороз вдень вітер сонячно
11(29) квітня вранці дощ і сніжок пролітав вдень сонячно хмарилось
15 квітня похмуро дощик трошки крапотів
16 квітня похмуро і сонце дощ
21 квітня сонце хмарно
22 квітня похмуро вітер холодний
23 квітня похмуро тихо вітер
я ж з ним раз а чи два і мала; коли й колисочка, і дитина, то ця Наталка не нааакається, де на город, то з собою, як-то вона мати; а Любчині дочки аж не перегризуться на цьому хазяйстві, а воно їм тра обидвом; цеї старшої доця з цим щось почала, та бігти топитися; Наталка ґвалт на все село, а-бля-ді; поза кущами зятьок вгинається, а вабить на цю приїжджу; коли й на цього бідового пристаралися; Михайло так мов що ж, з бідної сім'ї, але роботящий; та й цей довго не передержався, ґвалт, бійки; вертається якось попід ворота, то хоч сорочку віддайте, а кабана разом годували, там же й моя половина; а-цю-цю-сю-сю, то це ти міні будесь казяти, а мать-твою, йди з дволю, — навздоганяють хоч-і яким запобіганням, що-на-кожен крок то історія, виправдовування, ґвалт, побрехеньки, пів-світ брехунів, а як кожде то все святе. Так намарюється, навздо-ганяється; наші притрушені пилом століть плечі твердіють від радісного жаху позосталого тут буття; бо де ви бачили, щоб жах висівався хоч неміччю, а хоч ґвалтом, хоч а-котрою пусткою; куйовдженням переповнених і позамикуваних осель і храмів; завдовжки в віки поглядами старечих очей на дочікуванні останньої правди; шелепистими стежками баюрами кладовищенськими з познаками стрічечками з вінків паперовими, — так Лагута полегшує цим блукальцям шукати неісходимих стежок царством мертвих із царства безвісті в царствіє порожнечі; й так впиняєшся на верховітті світу, впроти найкрайнішої оселі в обителі щезлого гласу і шепотіння, впопередь замиканого на безвік світу осель і душ; так являєшся цьому простору самотою, аби вродитися здогаду, переповідженому в віках, що тебе бачили юрби й юрби; і з високості іншої низини цього простору в'явиться хтось теж один, чи людина, чи інша яка подоба в людській подобі, й здолає у віці невидкості кружеляєте травами марево пів світа; й не спитаєш: чого тобі, Марусю; бо всором'язніла постать мов десь із глибин травостою здоймає віночка з сухих миколайчиків, прицмокує до нього, тулить яким хоч ребром чи округлістю до щоки, до лоба, й аж тоді відпружує на відстань зору й з зострашливим підбіганням втуляє тобі на голову; то-ж і слова не вирізнити із шерхоту змертвілих квіточок, з гуду в'яснілої просторіні, вони мов одно: в-хме-ер та-то-о-о, т-а-тоо-о вх-ме-ер; отже-ж-де-й, — і вік не зминув, а вертатися з порожнечі у знов порожнечу; й аж мов змертвілим поглядом вистежувати, як той відбатований шматок толю здимається й, завмерши на якусь мить, з одчаю вдаряється об поребрини ізмерхлих краєм покрівлі лат.
Бібліотекарій до роману*
С. 2.
* човпеться коли не на обійсті цієї мовби своєї хати, то в яру неодмінно здибаєш; а щоб повітатися коли — не діждеш од неї; страху такого нагонить тобі те око: обидвома дивиться, а всеодно г о к о
** то, бувало, в цьому яру ну все звеселяє, й не так жалощі обступлять душу; то вже тамечки, на горе, й одна причина, й друга
*** та не вступить і в тебе провина хто-зна за що од наслухання такого!
* * * * вона за німців своєї лихості не поступилася, але, бач, пісно на почин здалося; мало так посіпак, то ці в і ш н і, що їх і лихо не бере; /..../ на старощі її та немощі — і на себе пожалкуєш одразу, вступаючи в таку аж лють
***** дерева в землі не вміщаються, а воду одне від одного причиняють; сини без очей, без рук, без плоті; люди наостанок віку таке коїтимуть одне з другим, що й Господи не приведи; чогось ця світова душа розтріскалася, що себе не бачиш; одступилися вкупі віра й право, а жалоба собі жалобою оддалеки, ніяк до душі приступу не знайде; діставайся глибших вод у криницях, та й матимеш що перше, що друге; повидумувано більшого, ніж є, та й ці в сказ
* впритул горбатенької насторожаєшся зо всім лихом навпереміш, і хай хоч якесь потішання до себе, то тільки зоддалеки в і ш н ь о г о зору
797 йде сама десь; але з сином; балакає з собою — зі світом — людьми — сином; з синочком у пошуках води — справедливості / мовби картку, що був у Ч./ — ані в А. не здобув слави, ані тут, ані вдома; йде свідчити в суд, — але нічого там не бовкни /муляр робив піч, забрав гроші/; на похоронах сина, але далі йде з кимсь
с.з
*** чимсь тако обдурено без відома що, й же ж мають: щоб твою душу, щоб твою тушу! але тако лиха одбіжиш, то вже й лиховина здибається; нема міри ні в тобі, ні в світові на лихо всесвітнє, ні на лиховину людську; їдне в друге вступає, а що з чого, не дає звідатися до віка; людині одведено щось тямити на добре й зле та всесвітньому чому влягати, мов зопалу
С.4
* філософія страху або ж проклятий народ С.5
* жінки, знебавлені століттями, вкопуються у потаємну волю одностаті, і ходять з тавром секс, позачасовості
С.6
* з листів А. Тесленка С.7
* перефразовуючи вичитане в П. Мирного /"Серед степів"/: "Скажи ж мені, царю земний, чоловіче, що твоє, а що світове? Мовчить цар землі, зачарований світовою красою, він наче дрімає"
С.8
* місце для написання роману
** Україна "Крістмасів" і "Чіпок" /чіпо-крістм./
*** прокльони горбатенької на невинуватість, а це і є винуватість
С.9