й мов позаду незгледна далечина зосталася, вринаєш у геть нетутешній побивок смутку й самотини — цим старим віврейським кладовиськом аж до захід сонця йти не дійти; хоч зостанься й живи, хоч і страхом назви, а-то думки якої не зрониться, зупинився і час, і слово на казання. Та сутінок світу враз проясниться, одкривши якусь аж пустелю попіднебесну, і вдячливо озирнешся на цей мов забутий закуток, та й спостигне вмиро-творена думка з віддякою невидкому проводжатому, що де який світ замкнеться у хащі, то інший тобі в'явиться не схожий на знані й незнані. Тут місце і час задля відпочинку од всіх що страхів, а що й здогадувань впроти видкого й безтілесного мов просторовиська, де або гори такі розростаються, або провалля без низу і стін. Втрешся хустинкою, і обвіє новішими запахами з цеї мов просіки з мішанкою тополенят і кленчаків, травами тонкостеблими, що довмілися поховати і смітники у глиняних видовбнях; та й радість поструменить мурашками у засиділих нозях, як здумаєш звестися, попираючись одноруч ув м'яку купину. Диб-диб, як той Мошко в селі їхньому впісля оранки, що день одле-жувався в хаті та вай-вай, нашо мині ті борони, нашо мині той колгос, — з цею смішливою згадкою озирнешся на вже заступлене найсуворішими деревами перейдене кладовисько, й так замиряться найсумніші спомини й дорікання, плачі й допевняння, обдарувавши і геть щасливою думкою про нещасність людську одвіку. Як і цей дощик сипне впроріст так само сипкого сонечка, аби й тіло твоє не одлучалося гадки, припарювалося рятівною мокротою, — уже ж тут інакші бережечки розлилися, такі нові землі, як-то полігони з бетонними гостряками, хоч і церковцею назови їх; вступаєш доріжками першій перестав празник перша Пречиста Марусі день народження 29(16) серпня сонце і похмуро і вітер у Ткаченкової Миколиної дочки весілля було у Возсіятську розписалися 30(17) серпня сонячно і хмарно вітер вдень тепло надвечір прохолодно 31(18) серпня вранці прохолодно сонячно ввечері прохолодно 1(19) вересня сонячно і хмарилось тепло і вітер я впала надворі на порозі і лоба набила 2(20) вересня сонячно і хмари були а після третьої жарко було
3(21) вересня сонячно хмарилось тепло
4(22) вересня сонячно і хмарно вітер теплий і холодний 5(23) вересня сонячно і жарко і хмарилось вітер прохолодний 6(24) вересня зранку прохолодно а вдень сонце жарко і хмарилось 8(26) вересня зранку прохолодно а вдень тепло вітер хмарилось 9(27) вересня зранку прохолодно а вдень тепло вітерець а тихо ввечері тепло 10(28) вересня сонячно і тепло
кам'яними межи підстрижене кущовиння квадратами, й от де збувається і що снилося, і чому радів аж з перестраху. На узвишші східців читає у мікрофон відправу з листка така на подобу мов жінка, як то й на заводах до них читалося, от замри й не диш; то обступиш бочком цей впонурілий люд шерегою до того голосу і подоби тої, і зуби так кіллям і губи зворушуються, що тіки мертвечину цим ротрм успоживати, геть так показує. Між страхом позаднім, у хащі й світи закуйовдженим, бо випустив тебе на дальше блукання, й цим увіч приступним, як-то він сповіщає те царство підземне, от проковтне тут вас усіх, але ще постійте, — так вільно тобі зближатися, втікачем таким бути, що той страх невидкий напоготові поглинути, а й цей ворушачим ротом заманює хоч-як-хоч. Ай-же-ж бабисько дурне, — чи не ти в левадах та по бур'янах прокльони тихі свому коханому слала, зневіряла себе у розпачах, що й світ ради не давав і господь не в поміч; от як то людина заходить на глум свеї душоньки, що й винних уже не стає, а крику не чуть, бо кропив'яний дух забиває і голос, а божевілля не йде; аж повториш собі, як то однімеш їдну руку од звогчілого трав'яного дна землі та мацнеш навдовік од очей до низу лице, мов ту шкуру здираєш, а очі вже не полудою однаковими зі світом стають, то наче вони од'єдналися та взираються в прірву безоку лиця. Й не так і не з того хіба вмилостивлювало тебе снами, коли й світ знедужалий аж мов придрімував, бо скільки вворожуватися цим людським безснінням, — знемоглося й на снах, і на видивах; великецьким аж наче одним оком проглиблюєшся ув темне безміряне світове око, і що було то це тому настати, так добре видніє людей всіх життя на заводах із підземеллями порозкривуваними; от що було прожито, а ти й не знала. Бо то тільки знак був, як в ці заробітки вкидалися, лишали поголоднілі краї, то не кохані хапали на руки і зносили до весіль залізяними сходами, то не начальники давали день відхідного на щастя у заводських комірчинах, — під ними у глибині куріли поховані крематорії, а сторожі й спалювальники входили й виходили в інші брами впереддосвіта та лиш-но у списках значились на зарплату; а їм казано, що коліщатка до танків і сільгосптехніки обточували, а то до тих візків, що ними возити безпаспортних найдовшою дорогою від непросвітної вгорі ями аж до печі, і перш жилки підрізували, щоб труп у вогні не здойнявся на всенький ріст; і так тепер добре упізнаєш на лице тих робочих понічних, вони аж видніші й опізнаваніші, як ті, при денній праці. Й от тобі втіха з блукань та втікань цих побачити позаховувані колись заводи і
фабрики, аж і думки про них не здогадувалося, та й що ж — і ти в незнанні своїм винувата..."
"...чекай-но, то це на яке добро і що хоч, як ви голоси всього світу позамикали в собі та й не знаєте прибиту де котрому волю на вимову дати; з віків недоторканних видобуваєте собі й голос, і вид, і утіху на цю новішу нещасність, не даєте ні відпочинку, ні миті на влаштування дотеперішнього, — а там часу тра більш, аж доки не позабуваєтеся; і ми все пориваємося на ваші погуки, аж загублюється міра, де часи давніші, а де ці теперішні ваші, то так би не мало бути, — та й нам ні спочивку у пам'яті, ані пам'ятання догоднього; вже ви надземне й підземне охотуєтеся сполучити, аби замкнути давніше і нинішнє й лік мати на зворохоблені душі, а ви ще ж не прожили, як належиться, в кожному який не був і є часі та творите якийсь поза-час, поза-світ; а ми в своєму царстві мали час і гандж, і котрій душі назначено було на поклик зрихтовуватись, то це свято, і провадини, і дочікування, а це вже світ душ зворохобився, якісь летовища та вокзали, а лиць посумнілих не вгледиш під каптурами, склопоталося царство душ, голосів; ви й мертвих своїх термосуєте, не даєте в спокою душі од'єднатися; звеселів ваш світ, бо не так тих живих на провадинах, як нам поповняти процесії і гурти над ямами; а страхи ваші насміх нам, бо знебавили страх до очікування ще більшого, і то маєте нас за винуватих, бо свої душі тутешні на випробування лякаєтесь оддавати, а одно тільки тіла, бо як і траплялося вам торгуватися, то жаліли і родичів, і оселі, аби потім у більших жалях та риданнях оплакувати на попелищах не так оту живизну і лад, як саму долю; а душі віками скулювались та маліли, подоба вжиткоа ввечері після сьомої хмарно стало 11(29) вересня зранку прохолодно а вдень жарко сонячно цілий день празник Всікновенія Глави Лідин і Валин день народження 12(30) вересня зранку сонце а з обід тихо хмарилось а ввечері дощик дрібний бризкав вночі дощ дрібний бризкав тихо 13(31) вересня зранку похмуро і дощик бризкав дрібний а після третьої години вияснилось сонце прохолодно і вітер вдень тихо 14(1) вересня сонячно жарко тихо іноді вітер Семена 15(2) вересня і похмуро сонце і вітерець а ввечері похмарилось 16(3) вересня вночі дощ хмарно сонце трохи показалось трохи перед вечором дощ до обід йшов 17(4) вересня сонце і хмарно холодно вітер сильний за світло і за радіо платила