— Жан?!
Молодик зупинився і глянув на нього. Старий повторив уже тихіше:
— Жан?
Обидві жінки дивились на кропильника, нічого не розуміючи.
Тоді він повторив утретє, плачучи:
— Жан?
Молодик схилився до нього, його обличчя неначе освітили спогади дитинства, і він відповів:
— Татко П'єр, матуся Жанна!
Він усе забув: і прізвище батьків, і де він народився, але все ж таки пам'ятав ці імена, які колись стільки разів повторював: "Татко П'єр, матуся Жанна!" Він припав обличчям до колін старого. Плачучи, він обіймав то батька, то матір, задихаючись від невимовної радості.
Обидві жінки теж заплакали, зрозумівши, що сталась така щаслива подія.
Потім усі вони пішли до сина, і він розповів, що з ним сталося.
Його викрали акробати. За три роки він побував у багатьох місцях. Потім трупа розпалася, і одна старенька пані, власниця замку, дала акробатам грошей, щоб вони залишили хлопчика в неї, бо він дуже їй сподобався. А що він був розумний, то його послали до школи, потім — у колеж; стара пані, не мавши дітей, відписала йому свій маєток. Він теж розшукував батьків, але не міг знайти, бо пам'ятав лише їхні імена: "татко П'єр, матуся Жанна". Тепер він збирався одружитись і познайомив їх зі своєю нареченою, дуже любою і гарною панною.
Старенькі, обіймаючи сина, в свою чергу, розповідали йому про свої знегоди та страждання. Вони ще довго гомоніли цього вечора, не сміючи лягати, наче боялися проспати те щастя, яке од них так довго тікало.
Але вони взяли гору над перекірливою долею і були щасливі до самої смерті.