Мелані тримає слово: вона влаштовується офіціанткою в новому ресторані в центрі, прямо на Уайзер-стріт, — власне, ресторан старий, тільки назва нове: "Млинцевий будинок". Колись це було кафе "Барселона" — писаний кахель і паелья [8] , чавунні решітки та гаспачо [9], Гаррі час від часу обідав там, але вечорами кафе заповнювали не ті люди — хіпі та латиноамериканці з південної частини міста, які приходили сюди з сім'ями, а не білі комірці із Західного Бруер і з пагорбів вздовж бульвару акацій, без яких ресторану в цьому місті не прожити. У Бруер ніколи не відчувалася присутність іспанців чи італійців, у всякому разі, з часу Кармен Міранди і всіх цих диснеївських фільмів. Кролик згадує, що на Уоррен-авеню був клуб "кастаньєт", але єдиним іспанським в ньому була назва, а також обручку на помаранчевій формі офіціанток. До того, як "Млинцевий будинок" був "Барселоною", він багато років існував під назвою "Відбивні Джонні Фрая", де вдень і ввечері подавали добротну рясну їжу для огрядних старорежимних німців,які від обжерливості давно вже зійшли в могилу разом з поглиненими ними тоннами відбивних і кислої капусти і річками пива "Соняшник". Нині, під новою вивіскою, колишнє заклад Джонні Фрая процвітає: нова раса сухорлявих канцелярських службовців виходить в центрі з банків, державних установ і спорожнілих універмагів, перетинає опівдні ліс, який міські проектувальники влаштували на Уайзер-сквер, розсідається за маленькими столиками з кахельної кришкою , що залишилися від кафе "Барселона", і поглинає прославлені млинці з тією чи іншою начинкою. Навіть коли їдеш з кінотеатру, розташованого в одному з торгових центрів, бачиш, як вони сидять там при свічках, сидять парочками, пригнувшись один до одного, і з диявольською жадібністю поїдають млинці — молодь, що йде в гору:хлопці в вільних піджаках і сорочках з виложистими комірцями і дівчата в обтягуючих сукнях, липне до тіла від електростатики, — в той час як ще з десяток таких же стоять у вестибюлі, чекаючи, поки їх посадять. Напевно, це пов'язано з дієтою, думає Гаррі. Люди прагнуть менше їсти, а млинці — це звучить як закуска, тоді як назви ці штуки оладками, ніхто б в цей заклад не заглянув, крім дітей та двотонних матрон. Дивна річ, думає Гаррі, яке з'явилося нове плем'я споживачів, причому з грошима. Світ рухається до свого кінця, однак виникають все нові люди, занадто тупі, щоб це розуміти, і ведуть себе так, ніби свято тільки почався. "Млинцевий будинок" має такий успіх, що його власники купили поважне цегляна будівля поруч і перетворили колишні складські приміщення в зали,залишивши недоторканою лише стару тютюнову крамницю, де біля каси замість ліхтаря як і раніше горить маленька газовий пальник. Для цих нових залів "Блін дому" і потрібні були додаткові офіціантки. Мелані працює то в обідню зміну — з десяти до шести, — то з п'ятої години вечора до першої години ночі. Одного разу Гаррі взяв з собою Чарлі і відправився туди обідати, щоб той подивився на нову жінку, що увійшла в життя сім'ї Енгстрем, але вийшло не дуже вдало: побачивши батька Нельсона, та ще з якимось чужим чоловіком, Мелані, червона від збентеження, стала їх обслуговувати серед обідньої штовханини.Одного разу Гаррі взяв з собою Чарлі і відправився туди обідати, щоб той подивився на нову жінку, що увійшла в життя сім'ї Енгстрем, але вийшло не дуже вдало: побачивши батька Нельсона, та ще з якимось чужим чоловіком, Мелані, червона від збентеження, стала їх обслуговувати серед обідньої штовханини.Одного разу Гаррі взяв з собою Чарлі і відправився туди обідати, щоб той подивився на нову жінку, що увійшла в життя сім'ї Енгстрем, але вийшло не дуже вдало: побачивши батька Нельсона, та ще з якимось чужим чоловіком, Мелані, червона від збентеження, стала їх обслуговувати серед обідньої штовханини.
— непогано, — зауважив Чарлі в той невдалий день, дивлячись услід відійшла від їх столика молодій жінці. У "млинець будинку" офіціанток одягають в малинові міні-сукні з великим бантом ззаду, який колишеться на ходу.
— Ти так вважаєш? — зауважив Гаррі. — Я — ні. Це-то мене і дивує. Що вона на мене не діє. Адже дівчина живе з нами вже два тижні, і я б повинен лізти на стінку.
— А ти не застарий, щоб на стінку лізти, шеф? Так чи інакше, певні жінки не діють на певних чоловіків. Ось чому вони збирають стільки моделей.
— Як то кажуть, все при ній. І спереду — дай Бог.
— Я помітив.
— Найцікавіше, що вона і на Нельсона начебто не діє. Вони як приятелі: коли вона вдома, вони годинами сидять у нього в кімнаті, ставлять його старі платівки і розмовляють Бог знає про що, іноді, коли вони виходять звідти, таке враження, що він плакав, але спить вона, наскільки ми з Джен можемо судити, в своїй кімнаті, куди ми її помістили, поступившись старій Спрингер, в ту першу ніч, хоча самі були впевнені, що довго це не протримається. А зараз Бессі начебто навіть до неї прив'язалася — перш за все тому, що вона допомагає по дому куди більше Дженіс, так що тепер, я думаю, стара не стане чіплятися до Мелані, де б вона не спала.
— Не може бути, щоб у Нельсона нічого з нею не було, — він не заспокоювався Ставрос, рішуче і злегка загрозливо ставлячи руки на стіл долонями разом, великими пальцями вгору.
— Здавалося б, так, — погоджується Кролик. — Але ці хлопці нині такі скритні. З Колорадо потоком йдуть листи в довгих білих конвертах, і Нельсон з Мелані витрачають чимало часу, відповідаючи на них. На поштовому штемпелі стоїть "Колорадо", а зворотна адреса на конверті — якийсь деканат в Кенті. Може, Нельсона вибили звідти.
Чарлі чи його чує.
— Може, дзвякнути їй, раз Нельсон на неї плює?
— Перестань, Чарлі. Я ж не сказав, що він на неї плює, просто я не відчуваю, щоб будинок ходив ходором. Не думаю, щоб вони займалися любов'ю в "мустангу" — сидіння там як-не-як вінілові, а ці хлопці нині занадто розпещені. — Він сьорбнув "Маргарити" [10] і витер сіль з губ. Бармен тут залишився з часів "Барселони"; має бути, в погребі у них ще повно текіли [11] .
— Сказати по правді, я не можу собі уявити, щоб Нельсон з ким-небудь спав — він такий Кислятина.