КРЮЧКОВАР
Восени поліські дороги бубнявіють од дощу, а пісок, вимитий на поверхню торфу, з сірого робиться заленкува-то-сизий. Такою само піщано-сизою пеленою обволікаються ліси, а притишений шум шамотить старечо-осінніми губами за ялинами та соснами на оболонях.
Невиразною димкою обволікається й свідомість людини, що в такі дні попала в Полісся. І думає людина і не Думає. Шматочки думок розпливаються, і ніяк не зведеш їх докупи!
Не міг звести докупи думок і Крючковар. Думав обміркувати дорогою, що йому робити далі, та нічого не виходило. Поліський шум сточував думку, як пісок пустельний сточує камінь.
Сковзаючись по багнистій лісовій дорозі, обходячи калюжі обніжками, прямував Крючковар до залізничної станції — треба було шукати роботи, бо зима — не свій брат.
На лісових розробітках, де він працював у конторі, його викинули за скороченням штату, а чого варта люди-на без роду і без племені, без штатної посади, з єдиним умінням писати ордери. Крючковар був переконаний, щ0 така людина нічого не варта.
Надуваючи щоки до синяків, хмари прискали дощем у неголене Крючковарове обличчя, а часом трусили білу пудру снігу.
Черевики втратили здатність набирати нові порції води так само, як тіло Крючковарове не відчувало нових неприємностей. Всьому є межі!
Проміряв верстов із десять, а ще стільки ж лишилося до станції.
Нудно й одноманітно.
Незабаром мусить бути сторожка знайомого лісничого. Дійде до неї Крючковар, а лежанка гаряча... Заляже на цілу ніч і так засне, так засне...
Ноги ступали автоматично і каламутили прозорі лісові калюжі. Так можна пройти десятки верстов, не помітивши труднощів переходу.
З хаосу думок вивів Крючковара грубий голос, що вигукував про "той цвяшок, на якому господь бог ризу вішає", та про маму в різних варіаціях...
Крючковар підвів голову. Гурт людей з рушницями напоготові обступав його.
— Звідки й куди йдеш? — запитав один, скінчивши вихилясту лайку.
— З розробітків на станцію...
— А, так учотчик,— і нагай гостро в'ївся в Крючко-варову тімницю. Він упав непритомний край дороги, ударившись головою об пеньок.
Все це трапилося так швидко, що Крючковар не встиг навіть як слід розглянути озброєних людей.
Холодний дощ вивів його з непритомності. Збоку чулась притишена розмова, і він позирнув туди. Всі восьмеро, сховавши рушниці від дощу під поли, сиділи під старою сосною й розмовляли. Вухо Крючковарове вловило прізвище Кобця, відомого бандита, що безкарно гуляв у цьому глухому закутку Придніпрового Полісся.
"Мають мене за учотчика, певне, уб'ють",— апатично думав Крючковар. Учотчиками називали робітників на державних підприємствах, які були взяті на військовий облік (учот), що й звільняло їх од служби в Червоній Армії. Це були переважно місцеві парубки, що здобули собі право на легальне існування обліковою роботою. Води не мали потреби ховатись у лісі, як то робили дезертири, а через це одрізався приплив людського поповнення банд, чому бандити й ставились до учотчиків з незвичайною жорстокістю.
Крючковар став прислухатись до розмови, і те, що він почув, сколихнуло його апатію — приговореної до смерті людини.
— Він так собі — ні риба ні м'ясо... вроді начеб придуркуватий...
— А ти його давно знаєш?
— Та він на розробітках місяців зо три квитки писав...
Справа кращала. Крючковар зрозумів, що то про нього мова мовиться, а коли так, то його не вб'ють.
— Що з ним робити? Не пустить же його до станції? — говорив, видимо, ватажок.
Крючковар тим часом підвівся й сидів, схилившись на пенька^ Бандити помітили це і заговорили тихше. Нарешті встали й закинули рушниці на плечі.
— гіу, ходім з нами! — гукнув ватажок Крючковаро-ві.— Та швидше!
Безнадійна річ було протестувати, безнадійна й небез-. печна.
Сама звичайна балачка могла змінити ставлення бандитів на гірше. Крючковар розумів це добре і мовчки, почуваючи неміч у ногах, підвівся з землі.
Звернувши з проїжджої дороги, пішли ледве помітними стежками. З наближенням вечора хмари скупчувались над лісом сіро-брудною вовною. Дощ більшав, і шелест щодалі підносив тон, аж доки не став одноманітно рівний, присипляючий.
Ішли мовчки, зрідка перекидаючись увагами та потворно сороміцькою лайкою.
Куди його вели, Крючковар не міг зрозуміти. Місця були незнайомі, а до того ж у лісі зовсім уже стемніло, 1 сосни злились у важку чорну масу, що, здавалось, нескінченно всмоктувала цей гурт людей.
Коли спереду темна маса лісу трохи розступилась, ОДин із ватаги коротко свиснув. У відповідь почувся такий саме свист ліворуч, і за хвилю весь гурт зупинився коло хати, зо всіма ознаками лісової сторожки.
— Хто йде? — озвався молодий голос.
— Свої... Чечель...
При світлі з вікна було видно, як фігура пішла в сіни і звідти почулось:
— Пане отамане, Чечель із хлопцями прийшов!
— Нехай заходить до хати.
— Зараз!
Чечель пішов до хати, а коло Крючковара лишився один бандит, якому, видимо, доручено стерегти його. Решта з ватаги розійшлися хто куди: одні в сіни, другі до повітки.
— Петре, веди його сюди! — гукнув Чечель із сіней.
— Ходім! — Вони ввійшли до хати і зупинилися біля порога. На широкій лаві лежав дужий чорнобородий чолов'яга, накинувши на себе кожуха. Його, видимо, недавно розбудили, він мружив очі від світла підсліпуватої лампи й уважно розглядав Крючковара.
Чечель сидів біля столу на ослоні, перед ним стояла пляшка самогону і нарізане великими шматками сало.
— Комуніст? — раптом запитав — той, що лежав на лаві.
Крючковар мовчав. Петро сіпнув його за рукав, мовляв, тебе питають.
— Ні,— відповів Крючковар.
— Жид?
— Ні...
— А що ж ти за опудало таке?
— Я був на розробітках... діловодом... мене звільнили.:.— несміливо промовив Крючковар.
— Це, пане отамане, правда. Петро його знає,— підтвердив Чечель.
— Так...— промовив отаман.— А як же ж твоє прізвище?
— Крючковар... Онисим Крючковар... Климович по батькові...
— Крю-чко-вар? Цебто крючки вариш? — Отаман зареготався, задоволений своїм жартом.— А кашу варить умієш?
— Умію...
— А борщ?
— І... борщ...
Отаман, усміхаючись, подивився на Чечеля, потім перевів погляд на Крючковара.
— Так от, Онисиме Крючковаровичу,— отаман знов зареготався з власного дотепу,— завтра навариш нам пс крючків, а доброго борщу. Розумієш? А зараз іди спати, тільки не подумай тікати! — зробив він натиск на останньому.