Кравцов

К р а в ц о в. Де ж та пума?

К о н о п л і ц ь к и й. Виходь, мара, — ми чесні люди, вантажники. Іди ближче, на світло.

Тамара виходить на світло.

Т а м а р а. Не скажете, де тут студенти вугілля розвантажують?

К о н о п л і ц ь к и й. О другій годині ночі, на коліях товарної станції шукати студентів?

Тамара підійшла на кілька кроків, вдивляється в Кравцова. Той уже пізнав Тамару, але ще не вірить своїм очам.

Т а м а р а. Кравцов?

К р а в ц о в. Тамара? Коли приїхала?

Т а м а р а. Сьогодні пізно ввечері. Знайшла ваш гуртожиток, а там сказали, що вугілля вантажите. Хотіла до світанку на вокзалі перебути, але не спиться. Я і пішла навмання... Бач, і знайшла.

Пауза.

Який ти замурзаний — ледве впізнала.

К р а в ц о в. Хоч би написала, що приїдеш.

Т а м а р а. Не збиралася їхати...

К о н о п л і ц ь к и й (кидає підкреслено зацікавлений погляд то на Кравцова, то на Тамару). Якщо давно не бачилися — розцілуйтеся.

К р а в ц о в. (підійшов до Тамари). Здрастуй! (Поцілував).

Т а м а р а. (відвела погляд від Кравцова). Не збиралася їхати, а воно якось в один день найшло на мене і...

Пауза.

Влаштуюсь десь на роботу, а якщо вийде — і в інститут на той рік. Допоможеш, порадиш?

К р а в ц о в. Подумаємо.

К о н о п л і ц ь к и й. Дрібниці, і роботу, й інститут я беру на себе. Роботи — хоч греблю гати, а в інститут? Декана десь у темному куточку попрошу, він фронтовиків любить і боїться. Та ще для користі справи підкинеш, що й ти була на фронті.

Т а м а р а. Я серйозно.

К о н о п л і ц ь к и й. А хто ж серед ночі жартує?

К р а в ц о в. (жест у бік Конопліцького). Мій товариш, однокурсник.

К о н о п л і ц ь к и й. (з поклоном). Друг і соратник Кравцова — Петро Конопліцький. Міністр. Без портфеля поки що...

Т а м а р а. (подає руку). Тамара.

К о н о п л і ц ь к и й. "Прекрасна, как ангел небесный, как демон, коварна и зла".

К р а в ц о в. Ми через пару годин вже закінчимо роботу.

Т а м а р а. Може, поїсте? Я з дому взяла дещо — ковбаса домашня і хліб...

К о н о п л і ц ь к и й. Ні! Ні! Коли я працюю — їсти не хочеться. Примушували б — і шматочка не взяв... Поговоріть, а я піду. Відпочивати для мене теж шкідливо. (Виходить).

Кравцов і Тамара стоять у напруженій мовчанці. Розмова між ними або навіть кілька слів, якими вони можуть обмінятись, і визначать їхні стосунки зараз, а може, і на все життя.

Пауза.

Т а м а р а. Могла б і ближче від дому влаштуватися, а я... (Не підібрала слів). Ти тут, і я теж сюди...

К р а в ц о в. З роботою і в інститут влаштуватися, думаю, можна.

Пауза.

Т а м а р а. А не думав, що аж сюди приїду?

К р а в ц о в. (теж наче хотів знайти інші слова, але не зміг). Ні.

Заходить Конопліцький.

К о н о п л і ц ь к и й. (до Тамари). Оце розсудив: не можна вам іти самій — ковбаса бандитів приманить. Вона ж пахне на три кілометри, і пограбують.

Т а м а р а. (посміхнулася). Не віддам, для вас прибережу. Чекатиму на вокзалі. (Виходить).

К о н о п л і ц ь к и й. Гарненьке, ніжненьке дівча. Влаштуємо її на роботу. Що вона вміє?

К р а в ц о в. Стріляє без промаху.

К о н о п л і ц ь к и й. (здивовано). Що?!

К р а в ц о в. Розвідницею була в нашому загоні.

К о н о п л і ц ь к и й. В неї в очах є щось від зарядженого револьвера.

К р а в ц о в. Безстрашна.

К о н о п л і ц ь к и й. Ти закоханий в неї? Ні? То я почну облогу, а потім штурм цієї фортеці. Що за лихо? Глянув — сподобалася! Глянув—втоми як не було! Глянув — їсти перехотілося! З такою можна одружитися. Помітив, яка вона горда? А в загоні в неї не було об'єкта, як би сказати, спостереження?

К р а в ц о в. Не було.

К о н о п л і ц ь к и й. Кравцов, цей нічний метелик залетів мені в душу. Я відчиню віконечко і скажу йому: лети звідси. Конопліцький — людина, яка не любить кайданів, навіть золотих.

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Лавочка десь у саду. На лавочці сидить Кравцов, біля нього розкладені книжки, конспекти. Він читає, занотовує.

К р а в ц о в. (видно, давно вже працює. Встав, зробив кілька фізичних вправ, як людина, що засиділась. Говорить, наче вмовляє себе). А чого, власне, я тут, наче мене хто прив'язав? Біжи, Кравцов. Куди? В кіно. Не хочу. Просто пройдись... Як це — просто пройтись? А так, по вулиці. Теж не хочу. Ну, тоді сиди, гризи граніт науки... Ну й що, буду гризти. (Сідає, продовжує працювати).

Заходить Конопліцький, зодягнений, як на свято. Все на ньому випрасуване, хоч, видно, ношене-переношене, та ще й з чужого плеча.

К о н о п л і ц ь к и й. Кравцов, ти маєш нагоду лицезріти найелегантнішого мужчину. (Поволі повертається на всі боки). Ну?! Заціпило... Це все Тамара. Якось вона сказала, що хоче бачити мене в цивільному. Я намотав собі на вус і оце... Галстук — з четвертої кімнати, сорочка — з восьмої, піджак — з двадцятої, штани — з першої, черевики — з дев'ятнадцятої. Всі кімнати гуртожитку перетрусив. (Жест). Красень!

К р а в ц о в. Нічого!

К о н о п л і ц ь к и й. Але після військової форми, здається, ніби голий, і потім все ледве тримається. Боюся крок широкий зробити, боюся рукою махнути, але раз Тамара хоче, я можу для неї і кольчугу вдягти.

К р а в ц о в. Куди зібрався?

К о н о п л і ц ь к и й. Хіба я знаю? Тамара знає: куди мені йти; що я буду робити; чи треба мені дихати, чи не треба; як Тамара скаже — так і роблю. Рік минув з того часу, як на товарній станції я її побачив. Рік, а вже немає Конопліцького — є раб! Ох і Тамарочка!

К р а в ц о в. Чого в тебе одна щока червоніша?

К о н о п л і ц ь к и й. Це теж її робота. Вона виховує в мені високі моральні якості... Взагалі нема в світі нічого прекраснішого, ніж жінки, і загадковішого немає. Як швидко вони переходять від гніву до ласки.

Заходить Тамара, вдягнена в гарненьку сукню, проста, але до лиця, зачіска.

Т а м а р а. Ходімо, запізнюємося. Конопліцький. Встигнемо. Кравцов. Куди?

К о н о п л і ц ь к и й. В кіно.

К р а в ц о в. А чого Тамара не вітається?

Т а м а р а. Ми ж ранком віталися. Забув?

К р а в ц о в. Пам'ять щось підводить.

Т а м а р а. Вона в тебе й була слабенька.

К о н о п л і ц ь к и й. Ходімо, Тамаро. Тільки за мене братись не можна — все, як павутинка, розлізеться.