— Ідіть-но я вам щось покажу, — озвався Демон і потяг Прокопа надвір.
Вони стали на вершку пагорка. Під їхніми ногами простяглась безмежна темна і сонна земля,
— Дивіться туди, — сказав Демон і показав рукою на обрій. — Ви нічого не бачите?
— Нічого. Ні, бачу якесь світло. Бліде сяйво.
— А знаєте, що це?
Почувся тихий шум, ніби вітер зірвався в нічній тиші.
— Готово! — урочисто промовив Демон і зняв капелюха. — Good night , друзі!
Прокоп запитливо обернувся до нього.
— Не розумієте? — сказав Демон. — Лише тепер долетів до нас звук вибуху. П'ятдесят кілометрів по прямій лінії. Рівно дві з половиною хвилини.
— Який вибух?
— Кракатит. Ці ідіоти понасипали його в сірникові коробочки. Гадаю, тепер матимемо спокій. Скличемо новий з'їзд, проведемо перевибори комітету...
— Невже ви їх...
Демон кивнув головою.
— З ними не можна було працювати. Вони до останньої хвилини сварились, і причиною сварки були питання тактики. Оце там, напевне, й горить.
На обрії ледь помітно ясніла червона заграва.
— Там залишився й винахідник нашої станції. Залишились там усі. Тепер ви візьмете все в руки. Послухайте, як тихо. А однак звідси, з цих проводів, посилається в простір німа й могутня канонада. Тепер ми зупинили роботу всіх радіостанцій, і радисти чують лише тріск в навушниках — трісь, трісь! Хай казяться. Тим часом десь у Гроттупі пан Томеш намагається добути кракатит. Але не добуде його ніколи. А коли б... коли б... у нього під руками щось вийшло, то в ту ж мить буде кінець усьому... Отож, працюй, станціє, посилай потихеньку свої іскри і бомбардуй всесвіт. Ніхто, ніхто, крім вас, не буде хазяїном кракатиту. Тепер лише ви, ви самі, — він поклав йому руку на плече і показав навкруги: цілий світ!
Була порожня, беззоряна темрява. Тільки на обрії ясніла вогняна заграва.
— Ох, я втомився, — позіхнув Демон. — Гарний видався день. Ходімо вниз.
LI
Демон поспішав додому.
— Де, власне, Гроттуп? — запитав несподівано Прокоп, коли вони зійшли з пагорба.
— Ходім, — сказав Демон, — я покажу вам.
Він завів його в контору рудника, де на стіні висіла карта.
— Ось тут, — показав він довгим нігтем, окреслюючи невеличке коло. — Не хочете випити? Це вас зігріє, — сказав він, наливаючи собі й Прокопові в келишки щось чорне, як смола.
— За ваше здоров'я!
Прокоп прожогом перехилив келишок і закашлявся. Напій був як розтоплений чавун і гіркий, як хіна. Голова в нього пішла обертом.
— Більше не хочете? — вищирив Демон жовті зуби. — Шкода. Не хочете, щоб довго чекала ваша красуня, еге ж?
Сам же він пив келих за келихом; очі в нього блискали зеленим вогнем, він хотів побалакати, але язик заплутувався.
— Послухайте, ви славний хлопець! — сказав він. — Завтра ж беріться до діла. Старий Демон зробить для вас усе, що захочете. — Він підвівся, ледве тримаючись на ногах, і вклонився Прокопові в пояс. — Отже, все гаразд. А тепер стри... стривайте...
Він почав плутати всі мови в світі; Прокоп зрозумів, що то були якнайбрутальніші непристойності. Нарешті заспівав якусь безглузду пісню, тіпався, як в епілепсії, і знепритомнів; на губах виступила жовта піна.
— Гей, що з вами? — крикнув Прокоп і заторсав його.
Демон важко, безтямно розплющив очі.
— Що... що таке? — пробелькотів він, підвівся і здригнувся. — Ага, я... я... Це нічого. — Він потер собі лоба й судомно позіхнув. — Я проведу вас до вашої кімнати, гаразд? — Він був страшенно блідий, аж синій, і все його татарське обличчя раптом обвисло капшуком. Він аж точився, ніби у нього задубіли ноги. — Ну, ходім.
Він пішов прямо до кімнати, де вони залишили дівчину.
— А-а, красуня прокинулась! — крикнув він на порозі. — Будьте ласкаві, заходьте!
Дівчина стояла навколішки біля грубки — видно, тільки що затопила й тепер дивилась на тріскотливе полум'я.
— Бач, як прибрала, — промовив Демон схвально.
І справді, кімната була провітрена, і якимось дивом у ній зникло безладдя. Тепер тут стало затишно й мило, як біля мирного домашнього вогнища.
— Гляньте, що вона вміє! — дивувався Демон. — Дівчино, тобі б уже пора й об'якоритися.
Вона встала, страшенно почервонівши і збентежившись.
— Ну, не лякайся, — усміхнувся Демон. — Цей камарад тобі подобається, еге ж?
— Подобається, — сказала вона просто і кинулась зачинити вікно та спустити жалюзі.
Від грубки йшло тепло і розливалось по світлій кімнаті.
— Дітки, гарно тут у вас, — промовив Демон, гріючи руки. — Я б тут залюбки залишився.
— Ні, вже йди собі, йди, — мовила дівчина.
— Сейчас, — сказав по-російському Демон, усміхнувшись. — Голубко, мені... Мені тоскно без людей. Диви, а твій приятель ніби в рот води набрав. Стривай, я йому вичитаю.
Вона раптом розсердилась:
— Нічого ти йому не вичитуй. Хай буде такий, як йому хочеться!
Демон підвів кошлаті брови, перебільшено вдаючи подив.
— Що, що? Сподіваюсь, ти в нього не... не зако...
— А тобі що до цього? — перебила вона, блискаючи очима. — Кому ти тут потрібен?
Він приглушено зареготав, притулившись до грубки.
— Знала б ти, як тобі це личить! Дівчино, дівчино, отже, й на тебе по-справжньому найшло? Покажись-но!
Він хотів узяти її за підборіддя, але вона відступила, бліднучи од гніву і вишкіривши зуби.
— Що? Кусатись хочеш? З ким це ти була вчора, що така стала... Ага, пам'ятаю: з Россо, так?
— Це неправда! — крикнула вона з слізьми в голосі.
— Дайте їй спокій, — різко промовив Прокоп.
— Ну, ну, таж я жартома, — буркнув Демон. — Тепер вам не заважати, га?.. На добраніч, діти!
І він почовгав попід стіною геть. Прокоп не зчувся, як Демон зник.
Прокоп приставив стільця до грубки, де гуготів вогонь, і задивився на полум'я. Він навіть не оглянувся на дівчину, але чув, як вона повільно, навшпиньках ходить по кімнаті; ось вона щось замикає, поправляє; а далі стала і стоїть мовчки.
Дивну силу має вогонь і текуча вода; станеш, задивишся, зачаруєшся. Не думаєш ні про що, нічого не знаєш, не згадуєш, але в тобі спливає все пережите життя, тільки без форм і часу.
Стукнув один черевичок, потім другий; мабуть роззувається. "Йди спати, дівчино. Заснеш, і я подивлюсь, на кого ти схожа". Вона тихенько пройшла і стала; знову щось прибирає, хтозна-чому вона хоче, щоб тут було чисто й гарно. І раптом опускається перед ним на коліна і простягає свої прекрасні руки до його ніг.