Ще одна річ його, як не дивно, цікавила: тільки-но почує тупіт кінських копит, підходив до вікна і спостерігав за вершниками, чи це був конюх, якийсь офіцер чи сама княжна (з нею не розмовляв від того дня), і очима, повними пильної уваги, вивчав, як їздять на коні. Він помітив, що їздець не сидить у сідлі, а до певної міри стоїть у стременах, що він працює коліньми, що при швидкій їзді не трясеться, як лантух картоплі, а в такт попереджає рухи коня. Практично це, мабуть, дуже просто, але для такого спостерігача, як він, цей механізм був складний, особливо коли кінь починав гарцювати або хвицати, чи спинатись на дибки. Все це Прокоп спостерігав цілі години, сховавшись за шторою. І от одного чудового ранку він наказав Паулю, щоб осідлали Прем'єра.
Пауль був вельми вражений; він пояснив, що Прем'єр — кінь гарячий і мало виїжджений; проте Прокоп коротко повторив наказ. Одежа для верхової їзди висіла у нього в шафі; він одягся в неї не без певної гордості і поспішив надвір. Там уже гарцював Прем'єр, тягаючи за собою конюха, що тримав його за вудила. Прокоп, як то, бачив він, роблять інші, заспокоював його, гладячи по храпі й лисинці на лобі. Кінь трохи втихомирився, лише ноги його витанцьовували на жовтім піску. Прокоп обережно підступив до нього збоку; ось уже підняв ногу до стремена, аж нараз Прем'єр блискавично вихнув задньою ногою, і Прокоп ледве встиг відскочити. Конюх пирснув зі сміху. Цього було досить: Прокоп кинувся до коня, не знати як устромив ногу в стремено і випростався. В першу мить він не знав, що робиться, все пішло обертом, хтось крикнув. Одна нога його була в повітрі, тоді як друга безнадійно заплуталась у стремені. Та ось Прокоп важко сів у сідло і з усієї сили стиснув коліна. В цю мить Прем'єр хвицнув задніми ногами. Прокоп відхилився назад і гарячково шарпнув повід. Тоді кінь став дибки, як свічка. Прокоп стиснув коня коліньми, мов обценьками, і припав обличчям до коневої голови, намагаючись не обійняти його за шию, бо боявся здатися смішним. Власне, він тримався лише коліньми. Прем'єр опустився на всі чотири ноги і почав крутитись, як дзига. Прокоп скористався з цього і всадив другу ногу в стремено.
— Не душіть його так! — кричав конюх, але Прокоп радий був, що запопав коня.
Той швидше з розпачу, ніж із злості, намагався скинути свого дивного їздця; крутився і вибрикував, аж курява здіймалась. Увесь персонал кухні вибіг подивитись на це дике видовище. Прокоп побачив Пауля, що зі страху притискав серветку до губів, вискочив і доктор Крафт: світячи на сонці рудою головою і наражаючи на небезпеку власне життя, він хотів затримати Прем'єра за вудила.
— Облиште його, — крикнув Прокоп гордо і стиснув коня острогами.
Царю небесний! Прем'єр, який ще не знав острог, вилетів мов стріла з двору до парку. Прокоп утяг голову в плечі, думаючи хоч упасти м'якше, коли злетить з коня. Він стояв на стременах, нахилившись уперед, мимохіть наслідуючи справжніх жокеїв. Коли він отак мчав повз тенісний корт, то побачив там кілька білих постатей. Його охопив шал, і він почав шмагати коня нагаєм по задніх ногах. Оскаженілий Прем'єр зовсім знавіснів; по кількох підступних скоках убік він присів на задні ноги — здавалось, перекинеться, але натомість помчав по клумбах як шалений. Прокоп розумів, що тепер усе залежить від того, чи він не дасть коню опустити голову, щоб не полетіти їм обом сторчака, і повис на натягнутих поводах. Прем'єр, облитий потом, сп'явся нараз дибки, тоді слухняно поскакав. Це була перемога.
В Прокопа відлягло від серця; лише тепер він міг докладно спробувати на практиці те, що так старанно вивчав у теорії, — академічний стиль верхової їзди. Кінь, тремтячи, слухався повода. Прокоп, надзвичайно радий і гордий, погнав його по звивистій доріжці парку назад до тенісного корту. Він побачив уже за кущами княжну з ракеткою в руках і пустив Прем'єра галопом. Враз княжна цмокнула язиком. Прем'єр рвонувся і помчав до неї через кущі як стріла. Прокоп, не готовий до цього, вилетів із стремен і полетів через голову коня на траву. В цю хвилину почув, ніби щось тріснуло, і від болю знепритомнів.
Коли отямився, то побачив над собою княжну і трьох добродіїв у нерішучій позі людей, котрі не знають, чи їм при такій оказії сміятись, чи допомагати. Прокоп зіперся на лікоть і спробував ворухнути лівою ногою, що лежала під ним, дивно якось підібгавшись, Підійшла княжна — погляд у неї був запитливим і трохи зляканим.
— Так, — сказав Прокоп суворо, — тепер ви мені зламали ногу.
Він почував жахливий біль, але все-таки намагався встати. Та голова в нього запаморочилась, і він знепритомнів. Коли ж знову прийшов до пам'яті, то голова його лежала в княжни на колінах, і вона витирала йому лоба сильно напахченою хустинкою. Попри страшний біль у нозі Прокоп був наче вві сні.
— А де... кінь? — промурмотів він і застогнав, коли два садівники поклали його на лаву й понесли до замку.
Пауль був для нього за все на світі: за ангела, сестру-жалібницю, рідну матір, — бігав, поправляв хворому під головою подушку, капав йому на губи коньяк; потім мусив сісти біля ліжка, а Прокоп тримав його руку і стискав її під час нападів болю, бо дотик цієї м'якої по-старечому легкої руки додавав сили. Доктор Крафт стояв у ногах з очима, повними сліз, а Гольц, видно, також зворушений, розрізав Прокопові холошу їздецьких штанів і клав на ногу холодні компреси. Прокоп тихо стогнав, а іноді посинілими губами всміхався до Крафта або до Пауля. Аж ось прибув у супроводі асистента полковий лікар, такий собі кваліфікований різник, і без зайвої тяганини взявся за Прокопову ногу.
— Гм... — гмукнув він, — складна fractura femoris і так далі. Щонайменш півтора місяца в ліжку, голубе.
Він вибрав два лубки, і почались тортури.
— Натягуйте йому ногу, — наказав різник асистентові, але Гольц, чемно відсторонивши розхвильованого новачка, сам ухопився за зламану ногу і потяг її з усієї сили своєю твердою, жилавою рукою.
Прокоп зубами закусив подушку, щоб це заревіти, як звір, від болю, і поглядав на змучене обличчя Пауля, на якому відбивались усі йому муки.