— Будьте ласкаві, станьте трохи пряміше.
Прокоп випростався, наче солдат; що за біс?
— Дозвольте, прошу вас, — мовив пан і став навколішки перед Прокопом.
— Що вам потрібно? — крикнув Прокоп, відступаючи.
— Зняти мірку. — І, добувши з задньої кишені сантиметра, почав міряти Прокопові штани.
Прокоп відступив аж до вікна.
— Покиньте це, чуєте? — почав він роздратовано. — Я не замовляв ніяких костюмів.
— Я дістав розпорядження, — зауважив чемно пан.
— Послухайте, — сказав Прокоп, перемагаючи себе, — ідіть ви до всіх... Я не хочу ніяких костюмів, от і все. Зрозуміло?
— Хай так, — погодився Дребайн; присівши перед Прокопом навпочіпки, він загорнув жилет, потяг за долішній край штанів. — На два сантиметри довші, — проголосив, устаючи. — Дозвольте, будь ласка. — І спритно просунув руку йому під пахви. — Надто вільно.
— Для мене добре, — пробурчав Прокоп і повернувся до нього спиною.
— Дякую, — сказав чоловік, пригладжуючи на спині якусь складку.
Прокоп обурено повернувся.
— Геть руки, а то я вам...
— Пробачте, — мовив він і обійняв його м'яко довкола пояса; вмить розстебнув поясок від жилета, відступив і з похиленою головою розглядав Прокопів стан. — Так, так, — додав, зовсім заспокоєний, і низько вклонився. — До побачення!
— Іди до ста чортів, — гримнув Прокоп йому вслід. — Усе одно завтра мене тут не буде, — закінчив він сам до себе і почав ходити схвильовано з кутка в куток. — Грім би їх побив, невже ці люди думають, що я зостанусь у них на півроку?
Знову хтось постукав; увійшов Карсон з невинним, як у немовлятка, обличчям, Прокоп зупинився, заклав руки за спину і зміряв його очима.
— Послухайте, — сказав він різко, — хто ви, власне, такий?
Карсон і оком не моргнув, склав руки на грудях і вклонився, як турок.
— Принце Аладдіне, — промовив він, — я джин, твій невільник. Наказуй, і я виконаю твоє найменше бажання. Зволили спатки, еге? Ну, мій пане, як вам тут подобається?
— Надзвичайно, — сказав Прокоп гірко. — Хотів би я лише знати, чи я тут ув'язнений і яким правом.
— Ув'язнений? — жахнувся Карсон. — Та що ви! Хіба вас хто не пускав до парку?
— Ні, мене не пускали з парку. Карсон співчутливо похитав головою.
— Неприємно, так? Це мені дуже не подобається, що ви невдоволені. Чи купалися в ставку?
— Ні. Як мені вийти звідціля?
— Боженьку мій, таж головним входом ідіть прямо, а потім ліворуч.
— І покажіть перепустку, так? Але я не маю перепустки.
— А жаль, — мовив Карсон. — Тут дуже гарні околиці.
— І їх дуже пильно охороняють.
— Пильно охороняють, — погодився Карсон, — це добре сказано.
— Послухайте, — вибухнув Прокоп, увесь закипаючи гнівом, — ви гадаєте, що приємно наражатися на кожному кроці на багнети або на колючки дротяної огорожі?
— Де ж це? — здивувався Карсон.
— Скрізь на краю парку.
— А чого вас туди чорти несуть? Гуляйте всередині, от і все.
— Отже, я ув'язнений?
— Боже борони! Щоб не забути, ось тут для вас посвідчення. Перепустка на завод. На той випадок, коли ви забажаєте оглянути його.
Прокоп узяв до рук посвідчення і здивувався. Там була його фотокартка, знята, очевидно, цього ж дня.
— Із цим посвідченням можна вийти геть?
— Е, ні! — швидко промовив Карсон. — Цього б я вам не радив робити. Взагалі, будьте трохи обачніші, розумієте? Ідіть-но сюди, — сказав він, показуючи в вікно.
— А що там?
— Егон навчається боксувати. Ага, дістав! А це фон Граун, знаєте? Ха-ха, цей хлопчисько нівроку сміливий!
Прокоп з відразою подивився надвір, де напівголий хлопчина з заюшеним носом і губами, заходячись від болю й люті, знов і знов кидався на старшого супротивника, щоб за мить відлетіти ще дужче закривавленим і жалюгідним. Його особливо обурило те, що на цю бійку дивився із свого крісла на колесах старий князь, сміючись на все горло, і принцеса Вілле, що спокійно розмовляла з якимсь блискучим красенем. Нарешті Егон упав на землю; з розбитого носа юшила кров.
— Тварюка! — крикнув Прокоп невідомо до кого і стиснув кулаки.
— Тут не можна бути таким чутливим, — зауважив Карсон. — Сувора дисципліна. Життя... як на війні. Ми тут ні з ким не панькаємось, — підкреслив він так, що це було схоже на погрозу.
— Карсоне, — мовив Прокоп серйозно, — то це виходить, що я ніби у в'язниці?
— Зовсім ні. Ви лише перебуваєте на підприємстві, що пильно охороняється. В порохівні ж не те, що в перукарні, і тому вам треба пристосуватись.
— Я завтра ж поїду, — вибухнув Прокоп.
— Ха-ха! — засміявся Карсон, поплескавши його по животі. — Великий з вас жартун! Ну, то прийдете до нас сьогодні ввечері?
— Нікуди я не прийду! Де Томеш?
— Що? Ага, ваш Томеш! Ну, він поки що дуже далеко. Ось ключ від вашої лабораторії. Там ніхто вам не заважатиме. Шкода, що я не маю часу.
— Карсоне, — хотів його затримати Прокоп, але був зупинений таким владним рухом, що не наважився ні на що більше, а Карсон вислизнув з кімнати, насвистуючи, як учений шпак.
Прокоп із своїм посвідченням попрямував до головної брами. Старий воротар подивився на нього і покрутив головою. Цей листок, мовляв, чинний лише для воріт С, он тих, що ведуть до лабораторії. Тоді Прокоп пішов до виходу С. Хлопець в пласкому береті подивився на посвідку й показав: прямо, а потім третя поперечна доріжка на північ. Але Прокоп подався першою доріжкою на південь. Та кроків через п'ять його затримав польовий жандарм і відіслав назад на третю доріжку ліворуч.
Прокоп пішов, але звернув навпростець через луку; та за мить його вже здоганяло троє людей, гукаючи, що тут ходити не можна.
Тоді він слухняно пішов третьою, північною доріжкою і коли гадав, що на нього вже не дивляться, попрямував до складів боєприпасів. Тут його перестрів солдат із багнетом на гвинтівці і сказав, що йому треба йти до перехрестя VII, доріжка № 6. І хоч куди б він звертав, його направляли на ту доріжку VII, № 6. Тоді він зрозумів нарешті, що посвідка, написана самими лише літерами й числами — "C3 n. w. F.H.A. VII, № 7.S.b!", — має якесь таємне і непохитне значення, і цьому треба сліпо підкоритись. Він пішов, куди йому показували. Тут уже не було військових складів, а лише невеличкі бетонні будинки під усілякими номерами, як видно, дослідні лабораторії, чи що, розкидані серед піщаних насипів і соснових гайків.